ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2005 Справа N 12/176
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Грейц К.В.
Мачульського Г.М.
розглянула
касаційну скаргу Дубровицької міжрайонної Державної податкової
інспекції
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 06.04.2005р.
у справі № 12/176
господарського Рівненської області
суду
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Дубровицьке хлібоприймальне підприємство”
до Дубровицької міжрайонної Державної податкової
інспекції
Про визнання частково недійсним рішення
за участю представників
- позивача: Конончука Г.Л.
Українчука О.В.
- відповідача: Герасимчук Т.Б.
Тинко О.П.
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним
рішення Дубровицької МДПІ від 27.06.2001р. за № 96-23-
00955816/503. Рішенням Господарського суду Рівненської області (
суддя Шарапа В. М.) від 05.12. 2003р. в задоволенні
вищезазначеного позову було відмовлено повністю. Постановою
Львівського апеляційного господарського суду ( головуючий суддя
Дубник О.П. , судді Бобеляка О.М., Оришин Г.В.) від 06.04.2005
р. рішення місцевого суду було частково скасовано, а позов ВАТ
“Дубровицьке хлібоприймальне підприємство” частково задоволений.
Судом визнано частково недійсним рішення Дубровицької МДПІ від
27.06.2001р. за № 96-23-00955816/1509 зі змінами, внесеними
рішенням від 18.06.2002р. за № 119-23-00935816/1547/1 в частині
визначення позивачу: податку на прибуток в сумі 21.000 грн. та
штрафних санкцій в розмірі 16.725 грн.; податку на додану
вартість в сумі 102.035,81 грн. та штрафних санкцій в розмірі
27.823,84 грн. В решті рішення податкового органу залишено в
силі, а позовні вимоги –без задоволення.
Приймаючи вищевказане судове рішення місцевий суд вважав, що ВАТ
“Дубровицьке хлібоприймальне підприємство” безпідставно
реалізовувало майно Держкомрезерву, зокрема жито, що знаходилось
у нього на відповідальному зберіганні. Отже, на думку суду, таки
операції позивача слід розглядати як операції купівлі-продажу з
відповідним оподаткуванням. Апеляційний суд, навпаки, вважав, що
у відносинах з Держкомрезервом позивач діяв в межах договору
відповідального зберігання –по за межами власної господарської
діяльності. Крім того, суд апеляційної інстанції, на відміну від
місцевого суду, врахував висновки проведених по справі судово-
бухгалтерських експертиз.
Не погоджуючись з рішенням апеляційної інстанції, Дубровицька
МДПІ звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 06.04.2005р. і
прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. При цьому,
відповідач зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував
окремі норми матеріального права, зокрема п. п. 7.3.1. п. 7.3.,
п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України № 168-97/ВР від
03.04.1997 р. “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
п. 6.1. ст. 6 Закону України № 334/94-ВР від 28.12.1994р. “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
У відзиві на касаційну скаргу ВАТ “Дубровицьке хлібоприй-мальне
підприємство” проти вимог Дубровицької МДПІ заперечує та просить
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
06.04.2005р. залишити без змін, а касаційну скаргу відповідача –
без задоволення. Позивач вважає рішення суду апеляційної
інстанції законним і обґрунтованим та таким, що відповідає
фактичним обставинам справи. Свої заперечення він супроводив
розгорнутим аналізом правовідносин між ВАТ “Дубровицьке
хлібоприймальне підприємство” та Держкомрезервом, акцентуючи
увагу на тому, що при реалізації цінностей Державного резерву,
зокрема жита, позивач не був їх власником, а діяв в межах
договору відповідального зберігання та частково виконував
функції комісіонера. Позивач також зауважив, що по операціях з
реалізації розброньованого жита вже сплатили податки інші
юридичні особи, зокрема Держкомрезерв, що підтверджується у
справі відповідними документами. На думку ВАТ “Дубровицьке
хлібоприймальне підприємство”, його дії у відносинах з
Держкомрезервом не суперечать положенням ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та
вимогам Закону України № 51/97-ВР від 24.01.1997р. “Про
державний матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
.
Постанову прийнято 17.08.2005р. у зв’язку з оголошеною в
судовому засіданні 20.07.2005р. перервою відповідно до вимог ст.
77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи,
приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції
та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних
обставин правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія
суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку,
що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних
підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позов ВАТ “Дубровицьке
хлібоприймальне підприємство” містив вимоги про визнання
недійсним рішення Дубровицької МДПІ від 27.06.2001р. за № 96-23-
00955816/1503. Вимог про визнання недійсним рішення відповідача
від 18.06.2002р. за № 119-23-00955816/1547/1 позов не містить.
Заяви позивача про зміну позовних вимог щодо цього у справі
відсутні. Але в резолютивній частині постанови апеляційного суду
по справі № 12/176 є посилання і на рішення Дубровицької МДПІ
від 18.06.2002р. за № 119-23-00955816/1547/1, яке позивачем не
оскаржувалось. Крім того, слід враховувати, що у відповідності з
підпунктом “б” підпункту 6.4.1. пункту 6.4 статті 6 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від
21.12.2000р. № 2181-III, із змінами та доповненнями, податкове
повідомлення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган
скасовує або змінює раніше прийняте рішення. З матеріалів справи
вбачається, що рішенням Дубровицької МДПІ за № 119-23-
00955816/1547 попереднє рішення відповідача за № 96-23-
00955816/1503 було змінено, а тому за законом воно вважається
відізваним. Між тим, в резолютивній частині постанови
Львівського апеляційного господарського суду йдеться про
визнання його частково недійсним, тобто про визнання частково
недійсним того рішення, яке вже вважається відізваним, а тому,
на думку колегії, взагалі не може бути предметом розгляду в
суді. Така невідповідність між чинністю рішень податкових
органів, змістом позовних вимог та змістом резолютивної частини
постанови суду апеляційної інстанції не може залишитись по за
увагою судів при новому розгляді справи № 12/176. З огляду на
це, потребує відповідного з’ясування і зміст позовних вимог ВАТ
“Дубровицьке хлібоприймальне підприємство”, оскільки, з
врахуванням викладеного, предметом позову може бути тільки
визнання недійсним рішення відповідача від 18.06.2002р. за № 119-
23-00955816/1547.
Рішення місцевого господарського суду також підлягає скасуванню
з наступних підстав.
Правовідносини ВАТ “Дубровицьке хлібоприймальне підприємство” з
Держкомрезервом України досліджувались судами обох інстанцій
переважно на підставі норм податкового законодавства. Але
належної оцінки юридичного змісту цих правовідносин на підставі
загальних цивільно-правових норм суди обох інстанцій не зробили.
Між тим, відсутність такої оцінки суттєво заважає правильному
застосуванню положень податкового законодавства. За результатами
аналізу наявних у справі матеріалів колегія вважає, що між ВАТ
“Дубровицьке хлібоприймальне підприємство” та Держкомрезервом
відсутні відносини з продажу або постачання цінностей Державного
матеріального резерву, зокрема жита, оскільки позивач не був їх
власником.
Правовідносини зазначених сторін слід розглядати в межах
укладеного між ними Договору відповідального зберігання № 1 від
12.08.1999 р. з його відповідними змінами, згідно з якими за
вказаним договором позивач додатково виконував функції
відповідального зберігача, відвантажувача матеріальних цінностей
Держкомрезерва та, частково, функції комісіонера. Характер дій
ВАТ “Дубровицьке хлібоприймальне підприємство” в цих операціях
не суперечить положенням статей 4, 41-61, 154, 395-424 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
про цивільно-правові угоди, порядок їх укладання та
зміни, положенням діючого законодавства про договори схову і
комісії, а також вимогам Закону України “Про державний
матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
. Однак ці дії потребують
додаткового дослідження. Оскільки Договір про відповідальне
зберігання № 1 не визнаний судом недійсним, його положення та
зміст відповідних змін до договору також підлягають врахуванню.
З огляду на вищезазначене, суди попередніх інстанцій при новому
розгляді справи № 12/176 повинні звернути додаткову увагу на
положення пункту 1.31. статті 1 Закону України № 334/94-ВР від
28.12. 1998 р. “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, згідно з яким не вважаються продажем операції з
надання товарів в межах договору схову та інших цивільно-
правових угод, які не передбачають переходу права власності на
товари. Аналогічно, слід враховувати положення пункту 1.4 статті
1 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно з яким не належать до
продажу операції з передачі товарів в межах договору схову та
інших цивільно-правових угод, які не передбачають передачі прав
власності на таки товари.
Що ж стосується наявних у справі матеріалів судово-
бухгалтерських експертиз, то необхідно враховувати наступне. В
цілому, висновки зазначених експертиз дозволяють позивачу
обґрунтовувати свої вимоги та заперечення. Однак, ці матеріали
хоча і містять деяки правові висновки, але дають, переважно,
бухгалтерський аналіз спору сторін. Розгорнутої юридичної оцінки
спору у справі № 12/176 такий аналіз не дає. А тому, висновки
судових експертів, згідно з положеннями статей 42, 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
повинні оцінюватись судами лише в сукупності з іншими доказами
по справі та з врахуванням положень діючого законодавства щодо
предмету спору сторін.
Відповідно до вимог пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду
України, від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
,
судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним
забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і
свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного
Конституцією принципу верховенства права. Тому суди повинні
неухильно додержувати вимоги про законність і обґрунтованість
рішення, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини, які мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Тому,
згідно вказаної постанови, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
З врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених
ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки
щодо правильності вирішення спору при не встановленні судами
попередніх інстанцій суттєвих обставин справи, Вищий
господарський суд України у складі колегії суддів дійшов
висновку про те, що допущені судом як першої, так і апеляційної
інстанції вищезазначені порушення та неправильне застосування
норм матеріального та процесуального права є підставою для
скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення
справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 3, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дубровицької міжрайонної Державної податкової
інспекції від 05.05.2005р. задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
06.04.2005р. та рішення Господарського суду Рівненської області
від 05.12.2003р. у справі № 12/176 Господарського суду
Рівненської області скасувати, справу передати на новий розгляд
до Господарського суду Рівненської області.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і К. Грейц
Г. Мачульський