ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2005 Справа N 11/234НА
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали 1. Житомирської об'єднаної державної
касаційних скарг податкової інспекції, м. Житомир
2. Товариства з обмеженою відповідальністю
“Патріа”, м. Житомир
на постанову Житомирського апеляційного господарського
суду від 26.05.2005 р.
у справі господарського суду Житомирської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Патріа”, м. Житомир
до Житомирської об'єднаної державної
податкової інспекції, м. Житомир
Про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін
позивача не з’явився
відповідача Лівшун В.П. –дов. від 02.02.05р., № 5011/Л/20-0
В С Т А Н О В И В
Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.02.2005
року у справі № 11/234 “НА” позов Товариства з обмеженою
відповідальністю “Патріа”, м. Житомир (далі - ТОВ “Патріа”)
задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції, м.
Житомир (далі - Житомирської ОДПІ) № 4299/26-0 від 16.08.2004р.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
26.05.2005 р. рішення господарського суду Житомирської області
від 17.02.2005 року змінено. Визнано недійсним податкове
повідомлення - рішення Житомирської ОДПІ від 16.08.2004 року №
4299/26-0 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі
45916,00грн. В решті позову відмовлено.
Постанова мотивована п. 1.2. ст. 2; ст. 7; п. п. 17.1.3 п. 17.1
ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду,
Житомирська ОДПІ та ТОВ “Патріа” звернулись з касаційними
скаргами до Вищого господарського суду України. В скарзі
Житомирська ОДПІ просить відмовити позивачу в позові, мотивуючи
скаргу неправильним застосуванням судом норм матеріального
права, а саме: п. п. 4.2.2.п. 4.2.ст. 4; п. п. 17.1.3 п. 17.1
ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
. ТОВ “Патріа” в скарзі просить постанову
скасувати та залишити рішення місцевого суду без змін, мотивуючи
скаргу невідповідністю оскаржуваної постанови чинному
законодавству, яким не встановлюється обов’язок сторін за
договором встановлювати чи перевіряти правоздатність своїх
контрагентів чи ступінь дотримання ними податкової дисципліни.
Позивач не реалізував своє процесуальне право на участь у
судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваного судового рішення, знаходить
необхідним задовольнити касаційну скаргу Житомирської ОДПІ
повністю, а скаргу ТОВ “Патріа” - частково.
Предметом даного спору є податкове повідомлення-рішення
Житомирської ОДПІ № 4299/26-0 від 16.08.2004р., яким позивачу
визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану
вартість в розмірі 137749,00грн., в тому числі 91833,00грн.
основного платежу та 45916,00грн. штрафних (фінансових) санкцій,
та яке видане на підставі встановлених перевіркою порушень пп.
7.2.3, пп. 7.2.4, п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, в
результаті чого платником завищено суму податку на додану
вартість, заявлену до відшкодування до бюджету на 3506, 00 грн.
та занижено суму податкового зобов'язання по податку на додану
вартість в розмірі 88327, 00грн.
Господарськими судами встановлено, що позивач за угодою № 144
від 15.08.2003р. придбав у ПП “Мобіленд” термоетикетки та
цінники, а також на підставі угоди № 143 від 09.06.2003р.
придбав у ПП “Аргумент” пакети, яблоки, виноград, груші та
піддони, що підтверджується накладним та податковим накладним у
справі. Отриману продукцію позивач оприбуткував по обліку
підприємства на рахунку 63.1, суму по податку на додану вартість
в розмірі 91833,20грн. було занесено ним до книги обліку
придбання товарів (робіт, послуг) та включено до складу
податкового кредиту відповідних періодів. Оплату за придбані
товари позивачем доведено в повному обсязі у безготівковій формі
по платіжним дорученням, які містяться в матеріалах справи.
Господарськими судами також встановлено:
- що рішенням Святошинського райсуду м. Києва від 21.04.2004р.,
визнано недійсним свідоцтво про державну реєстрацію ПП
“Мобіленд” № 11862 від 27.02.2003р., Статут ПП “Мобіленд”,
довідку про включення ПП “Мобіленд” до Державного реєстру
підприємств та організацій, свідоцтво про реєстрацію платника
податку на додану вартість з моменту реєстрації, оскільки від
імені засновника підприємства діяв Дивинський І.М., який
фактичного наміру здійснювати господарську діяльність не мав,
коштів до статутного фонду товариства не вносив, а здійснив
реєстрацію за винагороду на прохання невстановленої особи;
- що рішенням Оболонського райсуду м. Києва від 21.06.2004 року,
визнано недійсними установчі документи ПП “Аргумент” з моменту
державної реєстрації, в тому числі: статут ПП “Аргумент” та
свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість,
оскільки ПП “Аргумент” зареєстровано Десницькою районною у
М.Києва державною адміністрацією 29.03.1999р. на підставну
особу, на підставі неправдивих даних про засновника підприємства
та місце його знаходження.
Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997р. №
168/97-ВР (із змінами та доповненнями), податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з
придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових
витрат виробництва (обігу) та підтверджений відповідно
податковими накладними.
Згідно з п. 7.5 ст. 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, датою
виникнення права платника податку на податковий кредит є дата
здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з
банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт,
послуг); або дата отримання податкової накладної.
Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, право на нарахування податку та складання
податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим
як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997р. № 168/97-ВР
(із змінами та доповненнями) встановлено, що не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними
деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку
податковим органом суми податку, попередньо включені до складу
податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними
цим підпунктом документами, платник податку несе
відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених
законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не
підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
З огляду на вимоги чинного законодавства попередні суди дійшли
правомірного висновку, що у господарських операціях з позивачем
від імені ПП “Мобіленд” та ПП “Аргумент” на стороні продавця
діяли особи, які не могли мати законних повноважень на
здійснення цих операцій та підписання документів податкової
звітності і як наслідок, включені позивачем до податкового
кредиту суми податку на додану вартість не відповідають
фактичним податковим зобов'язанням платників податку -
продавців.
Згідно з пп. “б” п. 4.2.2 ст. 4 Закону України “Про порядок
погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” № 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
від
21.12.2000р. (зі змінами та доповненнями), контролюючий орган
зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання
платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок
результатів діяльності платника податків свідчать про заниження
або завищення суми податкового зобовязання.
Згідно з пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок
погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
(в редакції, що діяла
на день прийняття податкового повідомлення-рішення), у разі коли
контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового
зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у
підпункті “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф
у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми
податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів,
установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу),
починаючи з податкового періоду, на який припадає така
недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає
отримання таким платником податків податкового повідомлення від
контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої
суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від
кількості податкових періодів, що минули.
Таким чином висновки апеляційного господарського суду про те, що
податковий кредит позивача не є його податковим зобов'язанням, а
також те, що позивач на час здійснення господарських операцій не
знав і не міг знати про незаконні дії своїх контрагентів, що
виключає застосування до нього фінансових санкцій, колегія
вважає помилковими, оскільки такі висновки не ґрунтуються на
нормах чинного законодавства.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення
винесено з порушенням норм матеріального права, що є підставою
для його часткового скасування.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Патріа” задовольнити частково, а касаційну скаргу Житомирської
об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити повністю.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
26.05.2005 р. у справі № 11/234 “НА” змінити.
Скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського
суду від 26.05.2005 р. та рішення господарського суду
Житомирської області від 17.02.2005 року у справі № 11/234 “НА”
в частині визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
Житомирської ОДПІ від 16.08.2004 року № 4299/26-0 щодо
застосування штрафних санкцій у розмірі 45916,00грн.
В задоволенні позову в цій частині відмовити.
В решті Постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 26.05.2005 р. у справі № 11/234 “НА” залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко