23-3/34-04-1634(3/34-04-1634) Про стягнення 2 564 615,21 грн. - Текст документа

В березні 2004 р. ПП Равинський В.І. звернувся до суду з позовом про стягнення з Управління Державного казначейства України в Одеській області та Управління Міністерства внутрішніх справ України завданої шкоди, відсотків річних, збитків від інфляції та витрат на правове обслуговування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що співробітниками УМВС України в Одеській області 09.06.2001 р. був вилучений товар на суму 1865500 грн., який був долучений як речовий доказ до кримінальної справи № 1152, порушеної за фактом скоєння злочину, передбаченого ст. 70 КК України (2341-14) . В подальшому кримінальна справа була закрита, проте вилучене майно не було повернуто. В результаті неправомірних дій працівників УБОЗ УМВС України в Одеській області позивачу було завдано шкоду, яка підлягає відшкодуванню за рахунок державного бюджету України.

Відповідачі проти задоволення позову заперечували.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.05.2005 р. (судді: Владимиренко С.В., Панченко О.Л., Малярчук І.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2005 р. (судді: Пироговський В.Т., Картере В.І., Жеков В.І.), позов задоволено частково: стягнуто з УДК у Одеській області на користь позивача 2564615,21 грн. завданої шкоди з підстав правомірності та обґрунтованості позовних вимог; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення і постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи подання порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права. Крім того, до Вищого господарського суду України звернулось УДК у Одеській області з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення прокурора, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційного подання та касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційне подання та касаційна скарга не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення.

Касаційна скарга (подання) залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на виконання контракту № 02-ОД/2001 від 24.01.2001 р., укладеного між Компанією “Sentron S.A.” і ДП ВКФ “Софора” на адресу останньої 09.06.2001 р. надійшов товар (одяг, взуття).

10.06.2001 р. працівниками ГУБОЗ МВСУ спільно з працівниками УБОЗ МВСУ в Одеській області був затриманий вантаж товарів народного споживання, який прибув з Туреччини на адресу ДП ВКФ “Софора”.

У зв'язку із порушенням кримінальної справи № 1152 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 70 Кримінального кодексу України (2341-14) , вказаний товар був вилучений заступником начальника відділу УБОЗ УМВС України в Одеській області, оглянутий як речовий доказ та зданий на відповідальне зберігання ПП КФ “Дікс” без перерахування по асортименту.

25.07.2001 р. ДП ПКФ “Софора” та волейбольний клуб “БуревісникВК “Феміда” уклали договір цесії, згідно якого ДП “Софора” уступає клубу “БуревісникВК “Феміда” право вимоги передачі майна, яке надійшло по контракту № 02-ОД/2001 від 24.01.2001 р. від фірми “Sentron S.A.”

21.02.2002 р. закрита кримінальна справа за фактом контрабандного переміщення вантажу товарів народного споживання ДП ВКФ “Софора” у великих розмірах та зловживання посадовим становищем, про що зазначено в повідомленні УСБУ в Одеській області від 25.02.2002 р. № 16/400.

Актом державного виконавця Іллічівського районного управління юстиції від 22.07.2002 р. встановлено, що майно, яке передано на зберігання ПП КФ “Дікс” відсутнє.

12.05.2003 р. волейбольний клуб “Буревісник –ВК “Феміда” уклав з суб'єктом підприємницької діяльності Равинським В.І. договір уступки прав вимоги майна, яке надійшло по контракту № 02-ОД/2001.

Приймаючи рішення та постанову суди виходили з того, що неправомірними діями співробітників УБОЗ УМВС України в Одеській області (в порушення ст. ст. 79, 80 КПК України (1001-05) ) позивачу завдано шкоду, що зумовлює відшкодування спричиненої шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до положень ст. 79 КПК України (1001-05) речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. При передачі справи від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою.

Згідно ч. 1 ст. 80 КПК України (1001-05) речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, вилучене у якості речового доказу майно було передано працівниками органу внутрішніх справ на зберігання ПП Комерційній фірмі “Дікс”. Водночас, після передачі кримінальної справи на розслідування УСБУ в Одеській області згідно із приписами КПК України (1001-05) речові докази повинні були бути передані разом із справою, чого не було зроблено. Після закриття кримінальної справи майно не було повернуто власникові, у зв'язку із відсутністю. Як досліджено судами, наведене стало наслідком бездіяльності працівників УБОЗ УМВС України в Одеській області щодо збереження майна, вилученого за порушеною кримінальною спраою № 1152 та визнаного по цій справі речовими доказами.

Матеріали справи свідчать про те, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди судами належним чином досліджені та проаналізовані правові підстави покладення цієї цивільно-правової відповідальності (наявність шкоди та її розмір, протиправність дій особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними та наявність вини заподіювача шкоди).

Приймаючи рішення про задоволення позову суди з'ясували наявність неправомірних дій органів внутрішніх справ при розслідуванні кримінальної справи та вилученні майна, а також причинний зв'язок між ними та шкодою.

За таких обставин, висновки судів про те, що в результаті неправомірних дій та бездіяльності працівників УБОЗ УМВС України в Одеській області позивачу була завдана шкода, яка підлягає відшкодуванню за рахунок державного бюджету, є обґрунтованими, а доводи касаційної скарги та касаційного подання цих висновків не спростовують.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано задоволено позов в частині стягнутої суми.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України (1798-12) , повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини на які посилались відповідачі в обґрунтування своїх вимог і заперечень, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України (1798-12) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Посилання прокурора та оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України (1798-12) та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження прокурора та оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.