20/360 Про стягнення 3 967 804,05 грн. - Текст документа

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2004 відмовлено в позові Відкритому акціонерному товариству “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго” до Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства “Дніпро-Західний Донбас” про стягнення 3 967 804,05 грн. п’ятикратної вартості різниці фактично спожитої та договірної величини електроенергії та електричної потужності за період з 01.01.2004 по 01.03.2004.

Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до п. 11 Порядку постачання електричної енергії споживачам затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 475 від 09.04.2002 граничні величини споживання електричної енергії та потужності доводяться до споживачів як договірні величини у терміни, обумовлені договором між місцевою енергопостачальною організацією та споживачем.

Коригування договірного обсягу споживання електричної енергії позивачем здійснювалося лімітними повідомленнями без відповідного внесення змін до договору № 89-Ц від 01.01.2002, тобто в односторонньому порядку, що суперечить ст. 162 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , що була чинна на час виникнення спірних правовідносин.

Договірні величини споживання електричної енергії, встановлені у додатку № 1 до договору не перевищувалися відповідачем протягом спірного періоду.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2005 скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2004. Стягнуто з відповідача на корить позивача 3 967 804,05 грн. за перевищення споживання електроенергії понад договірну величину та судові витрати.

Обґрунтовуючи постанову апеляційний суд посилається на те, що відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п’ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Відповідачем здійснено оплату за спожиту електроенергію не в повному обсязі, граничну величину споживання електроенергії йому скориговано до рівня фактично сплачених за ці місяці величин.

Позивач, зазначає суд обґрунтовано здійснив відповідачу корегування граничної величини споживання електроенергії на січень-лютий 2004 р. до рівня фактично сплачених за цей період величин, а також провів нарахування п’ятикратної вартості спожитої понад договірну величину електроенергії, повідомивши про це відповідача належним чином.

Оскаржуючи постанову апеляційного суду скаржник просить її скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2004 залишити без змін посилаючись на те, що при винесенні постанови апеляційним судом порушено норми матеріального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що договірні величини споживання електричної енергії, встановлені у додатку № 1 до договору № 89-ц ним не перевищувалися.

Крім того, відповідно до умов договору відповідач повинен остаточно розрахуватися за фактично спожиту електроенергію у розрахунковий місяць протягом трьох банківських днів з дати отримання остаточного розрахунку.

Рахунки позивачем не виставлялися, отже у позивача не виникло право вимоги з відповідача сплатити заборгованість по основному платежу, а отже не було підстав для коригування договірного ліміту енергоспоживання.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відкрите акціонерне товариство “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго” та Державне міжрайонне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства “Дніпро-Західний Донбас” уклали договір № 89-ц від 01.01.2002 про постачання електричної енергії для споживачів Дніпропетровської області відповідно до умов якого позивач постачав відповідачу електричну енергію, за яку відповідач зобов’язався здійснювати розрахунки виключно грошовими коштами за фактично спожиту електричну енергію, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з обумовленою ціною (тарифом) у терміни визначені договором.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем у січні 2004 р. спожито 621 630 квт/год. (Синельніковський РМЕМ) та 2 990 404 квт/год. (Синельніковський РЕМ) електроенергії.

У лютому 2004 р. відповідачем було спожито 671 390 квт/год (Синельніковський РМЕМ) та 2 806 114 кв/год (Синельніковський РЕМ) електроенергії.

Відповідач у спірному періоді (з 01.01.2004 по 01.03.2004) розрахунки за спожиту електроенергію здійснив не в повному обсязі.

Внаслідок цього договірна величина споживання електроенергії була скоригована до фактично оплаченою.

За перевищення договірної величини електроспоживання позивачем нараховані штрафні санкції що складають –3 967 804,05 грн.

Споживачі у разі перевищення встановлених як договірних граничних величин споживання електричної енергії та потужності (п. 16 Порядку постачання електричної енергії споживачам) несуть відповідальність згідно з частиною п’ятою і шостою ст. 26 Закону України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) .

Пунктом 5 ст. 26 вказаного Закону (575/97-ВР) передбачено, що споживачі (крім населення, професійно-технічних закладів та вищих навчальних закладів І-ІV рівня акредитації і комунальної форми власності) у випадках споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п’ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1741 від 22.09.1999 (1741-99-п) рекомендовано енергопостачальним організація не застосовувати до підприємств та організацій, що надають житлово - комунальні послуги населенню з утримання та експлуатації житла, ліфтів, прибудинкових територій, водопостачання і водовідведення, постачання теплової енергії, вивезення твердих побутових відходів та рідких нечистот, а також до підприємств міського електротранспорту (за переліками, визначеними Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями), стягнення п’ятикратної вартості понад встановлені величини електричної енергії та потужності, передбачене частиною п’ятою і шостою статті 26 Закону України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) , у разі перевищення ними встановлених граничних величин споживання електричної енергії та потужності, а також стягнення пені за несвоєчасні розрахунки за використану електричну енергію, у тому числі за попередній період.

Виносячи ухвалені у справі рішення господарські суди не з’ясували належним чином до якої категорії підприємств відноситься відповідача і чи розповсюджується на нього Постанова КМУ № 1741 від 22.09.1999 року (1741-99-п) .

Разом з тим, судами при розгляді справи не досліджено статут відповідача і не з’ясовано чи надає Державне міжрайонне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства “Дніпро-Західний Донбас” житлово-комунальні послуги населенню.

При цьому, колегія суддів зазначає, що передбачена ч. 5 ст. 26 Закону України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) санкція є господарсько-правовою відповідальністю за правопорушення у сфері господарювання і за своєю природою є штрафною.

Згідно ст. 233 Господарського кодексу України (436-15) , у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі, порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; та інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо ж порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, з урахуванням інтересів боржника.

Наведене свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи в цій частині позову, що є порушенням процесуального законодавства, зокрема ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , рішення з господарського спору повинно прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю, встановленими господарським судом.

Зважаючи на викладене, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд, під час якого господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті і в залежності від встановленого прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст. ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.05 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.04 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.