4/338-04-10610 Про стягнення 1057969,71 грн. - Текст документа

У грудні 2004 року ВАТ “Одесаобленерго» звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з ДКП т/м “ІТКЕ» (з урахуванням уточнення позовних вимог) 1 008 651,58 грн. заборгованості за електроенергію спожиту з перевищенням договірних величин в листопаді, грудні 2001р., серпні, грудні 2003р. та січні-квітні 2004р.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на ст. 26 Закону України “Про електроенергетику» (575/97-ВР) , відповідно до якої споживач несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником і зобов'язаний оплачувати вартість відпущеної йому понад договірні величини електроенергії в п'ятикратному розмірі, на договір № 19 від 22.10.99р., п. 5.3, Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.96 року (z0417-96) в редакції постанови НКРЕ № 928 від 22.08.02 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.03.2005р. (суддя Літвінов С.В.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.06.2005 (головуючий Разюк Г.П. , судді Колоколова С.І., Петрова М.С.) вказане рішення суду частково скасовано та задоволено позов в частині стягнення 410239,23 грн. заборгованості за перевищення договірних величин споживання електроенергії, яке відбулося в листопаді, грудні 2001р. та лютому, березні 2004р.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що винесена при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та проаналізувавши на підставі встановлених обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи в позові місцевий господарський суд виходив з відсутності підстав для відповідальності споживача за ст. 26 Закону України “Про електроенергетику» (575/97-ВР) , а також з відсутності таких підстав через те, що позивач при укладанні договору не дотримався рекомендацій постанови Кабінету Міністрів України № 441 від 24.03.99р. “Про невідкладні заходи щодо стабілізації фінансового становища підприємств електроенергетичної галузі” (441-99-п) про не застосування до підприємств, що надають житлово-комунальні послуги населенню стягнення п'ятикратної вартості електроенергії, спожитої понад договірні величини.

Одеський апеляційний господарський суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції та зазначив, що 22.10.1999 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 19 на користування електричною енергією, відповідно до якого енергопостачальна організація зобов'язалась постачати електричну енергію відповідачу, а останній сплачувати її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до нього, що є невід'ємними частинами договору.

Згідно п. 17 строк дії договору сторонами встановлено до 31.12.1999р. та він вважається щорічно продовженим, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку його дії не заявить про відмову від нього або перегляд його умов.

Оскільки не одна з сторін не заявила про відмову від договору або перегляд його умов, то колегія суддів апеляційного господарського суду погодилась з висновком суду першої інстанції про чинність договору та зазначив, що доводи відповідача про те, що договір не був укладений та про те, що між сторонами не існує договірних відносин спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Як вбачається з наданого позивачем примірнику протоколу розбіжностей до договору, вони були узгоджені в редакції відповідача, що підтверджується підписом договору з боку ВАТ „Одесаобленерго» з відміткою про врахування протоколу розбіжностей. Крім того, протягом тривалого часу сторони виконували умови договору та узгоджували в рамках його дії лімітні повідомлення, а також уклали додаткову угоду, що свідчить про те, що обидві сторони вважали договір чинним.

Лімітним повідомленням № 32/37 від 16.01.01р. та додатковою угодою до договору від 11.04.2003 року (а.с.24,25) сторони узгодили обсяги постачання електричної енергії на весь спірний період, зокрема: на листопад 2001р. - 44500кВт/г, на грудень 2001р.- 314700кВт/г, на серпень 2003 р. - 8100 кВт/год, на грудень 2003р. — 544500кВт/г, на січень 2004р.-586300 кВт/г, на лютий 2004р.-464800кВт/г, на березень 2004р.-388800кВт/г, на квітень, 2004р. - 354300кВт/г. При цьому, договірні обсяги споживання електроенергії на 2004р. визначені у відповідності до додаткової угоди, якою визначені обсяги споживання на 2003р., оскільки сторонами, як зазначив апеляційний господарський суд, зміна означених умов угоди не здійснювалася, а отже вони діють на наступній рік згідно з п. 17 договору.

Пунктом 12 договору, лімітним повідомленням № 32/37 від 16.01.01р. та додатковою угодою до договору від 11.04.2003 року сторони встановили, що у разі перевищення договірних величин споживання електроенергії більше ніж на 5% здійснюється підвищена оплата у відповідності до Закону України „Про електроенергетику» (575/97-ВР) . Оскільки відповідач при укладанні договору не наполягав на реалізації рекомендацій постанови КМУ № 441 від 24.03.99р. та погодився на означені умови розрахунку за спожиту понад договірні величини електроенергію, він зобов'язаний їх виконувати.

Згідно із відомостями відповідача про використану електроенергію ДКП т/м “ІТКЕ» спожило в листопаді 2001р. - 108514кВт/г, в грудні 2001р.- 544467кВт/г, в серпні 2003 р. -7953 кВт/год, в грудні 2003р. - кВт/г, в січні 2004р.-589945 кВт/г, в лютому 2004р.-518673кВт/г, в березні 2004р.- 534269кВт/г, в квітні 2004р. -197596кВт/г..

Таким чином, як встановив апеляційний господарський суд, фактичне перевищення договірних величин споживання електричної енергії мало місце лише в листопаді, грудні 2001р та в лютому, березні 2004р.. Чотирьохкратна вартість /однократна вартість оплачена відповідачем добровільно/ електроенергії, що спожита понад ліміти в ці місяці, у відповідності до розрахунку позивача складає 410239,33грн., яка і була стягнута апеляційним судом на підставі договору, ст. 26 Закону України „Про електроенергетику» (575/97-ВР) та ст.ст. 525,526 ЦК України (435-15) .

При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду щодо відсутності підстав для стягнення п’ятикратної вартості спожитої понад скориговані договірні величини електроенергії в серпні, грудні 2003р. та січні, квітні 2004р.

Враховуючи вищевикладене та повноваження суду касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови від 09.06.2005р.

Щодо доводів касаційної скарги, то в силу вимог ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.