ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2005 Справа N 2-23/7705-2004
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали Державної податкової інспекції в м. Ялта
касаційної скарги Автономної Республіки Крим
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 22.11.2004р.
у справі господарського суду Автономної Республіки
Крим
за позовом Колективного підприємства профспілок
“Ялтинське бюро подорожей та екскурсій”, м.
Ялта
До Державної податкової інспекції в м. Ялта
Автономної Республіки Крим
Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
за участю представників сторін
позивача Умеров С.У. –дов. від 04.02.2005р. б/н,
відповідача не з’явився.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
09.08.2004р. позов задоволено. Визнано недійсними податкові
повідомлення рішення ДПІ в м. Ялта від 15.04.2004р. №
0000612601/0 та № 0000602601/0.
Постановою від 22.11.2004р. Севастопольського апеляційного
господарського суду у даній справі рішення господарського суду
Автономної Республіки Крим від 09.08.2004р. залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, - що для осіб, які використовують
особисті грошові кошти для потреб підприємства, строки здачі
звіту не були встановлені відповідно до п. 2.15 Положення “Про
ведення касових операцій в національній валюті в Україні”
затвердженого Постановою Правління НБУ від 19.02.01р. № 72
( z0237-01 ) (z0237-01)
, а також не передбачені штрафні санкції; - що до
виручки, з якої обраховується єдиний податок, позивачем
правомірно включені тільки суми комісійної винагороди відповідно
до роз’яснення Міністерства фінансів України від 21.09.2000р. №
052-204/12-16378/417; - що відповідачем неправомірно застосовані
штрафні санкції в порядку Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДПІ в м. Ялта звернулась з
касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій
просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким
в позові відмовити, мотивуючи скаргу неправильним застосуванням
судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 3
ст. 57 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, п. 2.15 “Положення
про ведення касових операцій в національній валюті в Україні”
затвердженого Постановою Правління НБУ від 19.02.01р. № 72
( z0237-01 ) (z0237-01)
, п. 19.6 ст. 19 “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, ст. 101 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь у
судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваних судових рішень, знаходить
необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Предметом даного спору є податкові повідомлення-рішення ДПІ в м.
Ялта від 15.04.2004р. № 0000612601/0 про донарахування єдиного
податку в сумі 2469, 10 грн. та 1234, 55 грн. штрафних санкцій
та № 0000602601/0 про донарахування штрафних санкцій в сумі
2879, 64 грн..
Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі
акту від 13.04.2004р. № 50, складеного за результатами
позапланової комплексної документальної перевірки дотримання
позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період
з 01.01.2002р. по 31.12.2003р., якою встановлено порушення
позивачем ст. 1 Указу Президента України від 28.06.1999 № 746/99
“Про внесення змін до Указу Президента України від 03.07.1998р.
№ 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб’єктів малого підприємництва” ( 746/99 ) (746/99)
, що виразилось в
заниженні єдиного податку на 2002р. на суму 2342, 80 грн., за
2003 г. на суму 126, 30 грн. та порушення п. 2.15 “Положення про
ведення касових операцій в національній валюті в Україні”,
затвердженого Постановою Правління НБУ від 19.02.01р. № 72
( z0237-01 ) (z0237-01)
.
Господарським судом встановлено, що в період 2002-2003р.
працівниками КП профспілок “Ялтинське бюро подорожей та
екскурсій” придбавались товари за особисті кошти, а також
використовувались особисті кошти у відрядженнях для виробничих
потреб підприємства, звіти про що працівниками підприємства
подавались в бухгалтерію підприємства.
Відповідно до п. 2.15 “Положення про ведення касових операцій в
національній валюті в Україні” затвердженого Постановою
Правління НБУ від 19.02.01р. № 72 ( z0237-01 ) (z0237-01)
в редакції, що
діяла у період, що перевірявся, у випадку придбання працівником
підприємства за особисті грошові кошти (продукції, послуг) чи
використання цих засобів у відрядженні для потреб підприємства
він звітується за витрачені засоби згідно діючого законодавства.
Проаналізувавши зазначене положення попередні суди дійшли
правильного висновку, що його п. 2.15 на той час не передбачав
строків проведення звітності, з огляду на що у відповідача були
відсутні правові підстави, для залучення позивача до
відповідальності за порушення законодавства, що регулює оборот
готівки.
Крім того, оспорюваним податковим повідомленням-рішенням №
0000602601/0 позивачу штрафні санкції визначені, як податкове
зобов’язання, що протирічить чинному податковому законодавству.
Згідно з пп. “б” п. 4.2.2 ст. 4 Закону України “Про порядок
погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” № 2181-III від 21.12.2000р.
( 2181-14 ) (2181-14)
, контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити
суму податкового зобовязання платника податків у разі, якщо дані
документальних перевірок результатів діяльності платника
податків свідчать про заниження або завищення суми податкового
зобовязання.
Вичерпний перелік податків та зборів (обов’язкових платежів)
визначений ст.ст. 14, 15 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
з урахуванням чого попередні суди
дійшли правильного висновку, що визначення позивачу штрафних
санкцій в якості податкових санкцій та встановлення граничних
строків уплати штрафних санкцій у відповідності до ст. 5 Закону
№ 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, здійснено неправомірно.
Як вбачається з акту перевірки, позивач не відніс до валового
доходу грошові кошти, які надійшли на його розрахунковий рахунок
від ВАТ “КримКНИГА” по дебіторській заборгованості, що виникла в
серпні 1998р., та грошові кошти за придбані в ТОВ “Аєрофлот-
Російські авіакомпанії” авіаквитки.
Судами встановлено, що позивач здійснював свою господарську
діяльність за спрощеною системою оподаткування по ставці 10%.
16.03.2001р. між позивачем та ТОВ “Аєрофлот-Російські
авіакомпанії” була укладена агентська угода про продаж
пасажирських перевезень, згідно п. 4.2, п. 4.3 якої всі суми,
отримані позивачем за продаж перевезень, включаючи збори, а
також належні йому комісійні, є власністю Товариства. Позивач
зобов’язаний перераховувати Товариству всі суми, отримані ним за
продані перевезення, за винятком належних йому комісійних.
Відповідно до роз’яснення Міністерства фінансів України від
21.09.2000р. № 052-204/12-16378/417 з питання визначення бази
обкладення єдиним податком виручки від реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг) суб’єктів малого підприємництва
–юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність на підставі
договорів комісії та інших цивільно-правових договорів, слід
керуватися листом ДНАУ від 07.11.2000р. № 14724/15-1317 “Про
нарахування єдиного податку суб’єктами малого підприємництва,
які перейшли на спрощену систему оподаткування, звітності та
обліку”, в якому вказано, що кошти, які поступили на
розрахунковий рахунок платників єдиного податку є транзитними.
За таких обставин, суди першої та другої інстанції із
врахуванням приписів ст. ст. 395 –412 ЦКУРСР, дійшли правильного
висновку, що при визначені суми виручки від реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг) для нарахування єдиного податку ці
кошти не включаються в базу оподаткування, тому донарахування
позивачу суми від продажу авіаквитків в розмірі 1659, 30 грн.
відповідачем здійснено неправомірно.
Судами також встановлено, що в 1998р. позивач відвантажив товар
ТОВ “Кримкнига”, вартість якого була об’єктом оподаткування і
яке позивач здійснив у відповідності до п. 3.1 ст. 3 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно п. 7.3.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення податкових зобов’язань
з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає
на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з
подій, що сталася раніше: чи дата зарахування грошових коштів
від покупця (замовника) на банківський рахунок чи дата
відвантаження товарів.
За таких обставин, висновки господарських судів попередніх
інстанцій щодо неприпустимості подвійного оподаткування
зазначеної господарської операції, а звідси і неправомірності
донарахування позивачу єдиного податку в розмірі 809,8 грн. та
визначення 1234, 55 грн. штрафних санкцій, є правильними та
обґрунтованими.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи,
порушень норм матеріального та процесуального права не
вбачається, тому судові рішення відповідають чинному
законодавству України та обставинам справи і підстави для їх
скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
22.11.2004р. у справі № 2-23/7705-2004 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко