ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2005 Справа N 2-23/2610-2005(2-23/15072-04)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали Джанкойської об’єднаної державної
касаційної скарги податкової інспекції в Автономній
Республіці Крим
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 26.04.2005 р.
у справі господарського суду Автономної Республіки
Крим
за позовом Приватної агрофірми “Деметра”
До Джанкойської об’єднаної державної
податкової інспекції в Автономній
Республіці Крим
Про визнання недійсними податкових повідомлень рішень
за участю представників сторін
позивача не з’явився
відповідача: Попова С.В. –дов. від 23.03.2005р. № 18.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
01.02.2005р. (суддя Іщенко Г.М.) позовні вимоги Приватної
агрофірми “Деметра” (далі –ПА “Деметра”) задоволені частково.
Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Джанкойської
об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній
Республіці Крим (далі –Джанкойська ОДПІ в АРК) від 26.08.2004
року № 1036/23-1 яким визначені штрафні санкції у розмірі 20
382,55 грн. за порушення касової дисципліни і № 1039/17-1 яким
визначено податкове зобов’язання по податку з доходів фізичних
осіб у розмірі 2187, 72 грн. У частині задоволення позову про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
26.08.2004 року № 1038/23-1, яким визначені штрафні санкції за
нецільове використання ПДВ, відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, - що при винесенні податкового
повідомлення рішення № 1039/17-1 від 26.08.2004р. відповідачем
неправильно було застосовано норми матеріального права, а саме
п. 6.1 ст. 6, пп. 17.1.9 ст. 17 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000р. №
2181-ІІІ (далі –Закон № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
) та вимоги
“Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових)
санкцій органами державної податкової служби” затвердженої
Наказом ДПА України від 17.03.2001р. № 110 ( z0268-01 ) (z0268-01)
; - що
штраф за порушення касової дисципліни не є податковим
зобов'язанням, а тому податковий орган неправомірно прийняв
податкове повідомлення-рішення № 1036/23-1 від 26.08.2004р. про
визначення такого штрафу як податкового зобов’язання; - що не
зарахована на спеціальний рахунок позивачем сума ПДВ - є
нецільовим використанням, такі суми ПДВ піддягають стягненню до
бюджету, а тому податкове повідомлення-рішення про застосування
до позивача штрафу за нецільове використання ПДВ є правомірним
відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 26.04.2005р. у даній справі (за участю головуючого судді
Градової О.Г., суддів Голика В.С., Фенько Т.П.) рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.02.2005р.
змінено.
Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Джанкойської
ОДПІ від 26.08.2004р. № 1038/23-1 повністю і № 1036/23-1 в
частині визнання штрафних (фінансових) санкцій податковим
зобов’язанням. В іншій частині позову відмовлено. Також
відмовлено в задоволенні апеляційної скарги щодо скасування
окремої ухвали господарського суду Автономної Республіки Крим
від 01.02.2005р. у даній справі.
Постанова мотивована тим, - що податкове повідомлення-рішення №
1038/23-1 від 26.08.2004р. прийнято з порушенням п. 11.29 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
03.04.1997р. № 168/97ВР, ст. 17 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, з
порушенням способу прийняття рішення, а також з перевищенням
повноважень, наданих підпунктами “а”, “б”, “в” п. п. 4.2.2, п.
6.1, 17.1 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ. ( 2181-14 ) (2181-14)
; - що згідно з п.
1.2 ст. 1, пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, п. 6.1 ст. 6 Закону № 2181-
ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
у податкового органу не було підстав для
визначення в податковому повідомленні-рішенні № 1036/23-1 сум
штрафів як податкового зобов’язання, тому що штраф не
застосовувався в зв’язку з донарахуванням податків; - що окреме
порушення у часті періоду перевірки не є підставою для визнання
податкового повідомлення-рішення № 1039/17-1 недійсним; - що
відповідач при винесенні окремої ухвали мав можливість вказати
строк сплати податкових зобов’язань не повною календарною датою,
а терміном (наприклад, 10 днів з моменту отримання податкових
повідомлень-рішень).
Не погоджуючись з постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду, Джанкойська ОДПІ в АРК звернулась з
касаційною скаргою до Вищого господарського суду України в якій
просить постанову в частині задоволених вимог позивача та окрему
ухвалу господарського суду АРК скасувати, мотивуючи скаргу тим,
що господарський суд апеляційної інстанції при винесенні
постанови не застосував норму матеріального права, а саме ч. 4
п. 11.29 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та п. п. 5.3.1 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Позивач не використав своє процесуальне право на участь у
судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваного судового рішення, знаходить
необхідним задовольнити касаційну скаргу частково.
Предметом даного спору є податкові повідомлення-рішення
Джанкойської ОДПІ в АРК від 26.08.2004р.:
- № 1036/23-1, яким позивачу визначені штрафні санкції за
порушення касової дисципліни в розмірі 20382, 55 грн.;
- № 1038/23-1, яким визначені штрафні санкції за нецільове
використання ПДВ в розмірі 24793, 00 грн.;
- № 1039/17-1, яким визначено податкове зобов’язання по податку
з доходу фізичних осіб в сумі 2187, 72 грн.
Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі
Акту від 16.07.2004р. № 82/23-1/30123008 від 16.07.2004р.,
складеного за результатами планової комплексної документальної
перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та
валютного законодавства за період з 01.07.2001р. по 30.06.2004р.
Як встановлено судом та вбачається з акту перевірки, позивач
допустив наступні порушення касової дисципліни:
1) видав під звіт кошти у сумах 59,36грн. та 17072,29грн.
особам, які не звітувалися у встановленому порядку за раніше
видані під звіт кошти, чим порушив п. 2.15 “Положення про
ведення касових операцій у національній валюті в Україні”
( z0040-05 ) (z0040-05)
, № 72 від 19.02.01р. за що відповідачем був
застосований штраф у розмірі 25% або у сумі 4 282,92грн.;
2) з 1.07.2001р. по 30.06.2004р. при наявності податкового боргу
позивач за рахунок коштів (виторгу), отриманих від реалізації
товарів (робіт, послуг), видавав зарплату та матеріальні
заохочення на загальну суму 12 197,72грн., чим порушив п. 2.12
вказаного Положення ( z0040-05 ) (z0040-05)
, за що відповідачем
застосований штраф у розмірі 100% або у сумі 12 047,72грн.;
3) витрачав отриману у банку готівку у загальної сумі 4
051,91грн. не на мету, вказану в чеках, перелік нецільового
використання грошей приведений у таблиці акту перевірки, чим
порушив пункт 2.13 вказаного Положення ( z0040-05 ) (z0040-05)
, за що був
застосований штраф у розмірі 100% або у сумі 4 051,91грн.
Позивач не оскаржує факти цих порушень.
Штрафні санкції за порушення позивачем норм з регулювання обігу
готівки в сумі 20382, 55 грн. застосовані Джанкойською ОДПІ в
АРК у відповідності до ст. 1 Указу Президента України від
12.06.95р. № 436/95 “Про застосування штрафних санкцій за
порушення норм з регулювання обігу готівки ( 436/95 ) (436/95)
.
Однак, як правильно зазначив апеляційний господарський суд,
відповідно до п. 1.2 ст. 1, п. п 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, п. 6.1 ст.
6 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
у податкового органу не було
підстав для визначення вказаних сум штрафів як податкового
зобов'язання, оскільки штраф не застосовувався у зв'язку з
донарахуванням податків, з огляду на що колегія погоджується з
висновком суду апеляційної інстанції щодо визнання податкового
повідомлення-рішення № 1036/23-1 недійсним в частині визначення
штрафу податковим зобов’язанням.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, також вважає
правильними висновки суду апеляційної інстанції щодо визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення № 1038/23-1
враховуючи наступне.
Згідно акту перевірки позивач у 2001-2004р. щомісячно подавав
спеціальні декларації № 2 (за скороченою формою), по яким суми
ПДВ склали 27552грн., але платник податків, як було встановлено
господарським судом, цю суму ПДВ на спеціальний рахунок не
перераховував.
Відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
була зупинена дія п. 7.7 ст. 7,
п. 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в частині
сплати до бюджету ПДВ щодо операцій з продажу товарів (робіт,
послуг) власного виробництва, у яких сума, одержана від продажу
сільськогосподарської продукції власного виробництва і продуктів
її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить
не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу
підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні
сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними
для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого
призначеннч. У разі нецільового використання акумульованих
коштів вони стягуються до Державного бюджету України в
безспірному порядку.
Постановою КМУ від 11.04.2002р. № 488 ( 488-2002-п ) (488-2002-п)
, був
доповнений абзац 2 пункту 4 Порядку акумуляції і використання
коштів, які нараховуються сільськогосподарськими
товаровиробниками - платниками податків на додану вартість щодо
операції з продажу товарів (робіт, послуг), власного
виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів),
виготовлену на давальницьких умовах із власної
сільськогосподарської сировини (затверджено постановою КМУ від
26.02.1999р. № 271 ( 271-99-п ) (271-99-п)
).
Цим доповненням було визначено, що не перераховані на окремий
рахунок суми вважаються такими, що використаються не за цільовим
призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету в
безспірному порядку.
Враховуючи викладене, колегія вважає, що податковим органом
правильно зроблений висновок про те, що позивач використав
27552грн. ПДВ не за цільовим призначенням та погоджується з
висновком апеляційного суду, що у податкового органу не було
підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення і
визначення платнику податкового зобов'язання у вигляді штрафних
(фінансових) санкцій у сумі 24793грн., за відсутністю підстав
для визначення податкового зобов'язання передбачених п. “а”,
“б”, “в” пп. 4.2.2 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
.
До того ж, ст. 17 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачений
вичерпний перелік обставин (підстав) для застосування штрафних
санкцій і залежно від цих обставин законом встановлені розміри
штрафів, у тому числі при неподанні податкових декларацій чи
заниженні податкових зобов'язань (підпункти 17.1.1-17.1.3), але
підстав, з якими закон пов'язує застосування штрафу по даній
справі відсутні.
Посилання у податковому повідомленні-рішенні, як правильно було
встановлено судом апеляційної інстанції, на постанови КМУ № 488
( 488-2002-п ) (488-2002-п)
і № 271 ( 271-99-п ) (271-99-п)
, п. 11.29 Закону України №
168\97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є не обґрунтованим, тому що ці норми
законодавства не передбачають застосування штрафу за нецільове
використання ПДВ і визнання такого штрафу як податкового
зобов'язання, а передбачають стягнення суми ПДВ до бюджету у
безспірному порядку.
Правильними вважає колегія суддів і висновки суду апеляційної
інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 1039/23-1
на підставі наступного.
З акту перевірки слідує, що позивач у травні 2004р. виплатив
орендодавцям земельних паїв доходи (орендну плату), але податок
з доходів фізичних осіб у сумі 489,29грн. не нарахував, до
бюджету цей податок не сплатив.
Відповідно до пп. 4.2.7 і пп. 4.2.9, п. 9.1 Закону України “Про
податок з доходів фізичних осіб” ( 889-15 ) (889-15)
позивач-орендатор,
як податковий агент, був зобов'язаний утримати податок з доходу
фізичних осіб від надання майна (паю) в оренду, за невиконання
цього зобов'язання статтею 20 того ж Закону ( 889-15 ) (889-15)
передбачена відповідальність-сплата податковим агентом не
утриманого з платника податку і штрафу.
Даний факт неутримання і несплати податку позивачем не
заперечується.
Судами також встановлено, що згідно повідомлення на перевірку
позивача була запланована перевірка періоду діяльності позивача
з 1.07.2001р. по 31.03.2004р., але перевірка була здійснена за
більший період, а саме з 1.07.2001р. по 30.06.2004р., про що
зазначено в акті перевірки.
Однак, господарський суд апеляційної інстанції з посиланням на
приписи ст. 2, п. 1 ст. 10, п. 1 ст. 11 Закону України “Про
державну податкову службу в України” ( 509-12 ) (509-12)
правомірно
зазначив у постанові, що факт порушення позивачем податкового
законодавства встановлений на підставі документів податкової і
бухгалтерської звітності, а тому окреме порушення в частині
періоду перевірки не є підставою для визнання податкового
повідомлення-рішення № 1039\17-1 недійсним.
Крім того, місцевим господарським судом була прийнята окрема
ухвала про порушення відповідачем пункту 6.1 статті 6 Закону
України № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, “Інструкції про порядок
застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної
податкової служби”, затвердженої Наказом ДПА України № 110 від
17.03.2001р. ( z0268-01 ) (z0268-01)
і зареєстрованої у МЮУ 23.03.2001р. за
№ 268\5459, що виразилося у не зазначенні точної дати (не
вказаний рік) та граничного строку сплати податкового
зобов'язання у податкових повідомленнях-рішеннях № 1036\231 та №
1039\17-1 від 26.08.2004р.
Згідно з п. п. 5.3.1. п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
у випадку визначення податкового зобов'язання контролюючим
органом з підстав, вказаних у п. п. “а” – “в” п. п. 4.2.2. п.
4.2. ст. 4, платник податків зобов'язаний погасити донараховану
суму податкового зобов'язання протягом десяти календарних дні
від дня отримання податкового повідомлення - рішення.
Підпунктом 4.6. ст. 4 Порядку направлення органами державної
податкової служби України податкових повідомлень платникам
податків, затвердженого Наказом ДПА України № 253 від
21.06.2001р. ( z0567-01 ) (z0567-01)
(зі змінами та доповненнями)
визначено, що податкове повідомлення вважається направленим
(врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі
такої юридичної особи під розписку або надіслано листом с
повідомленням про вручення.
Як стверджує відповідач у касаційній скарзі податкове
повідомлення - рішення № 1039/17-1 від 26.08.2004р. було
направлено позивачу листом з повідомленням про вручення, в
зв'язку з чим, касаційна інстанція вважає, що Джанкойська ОДПІ в
АРК не мала можливості визначити граничний термін уплати
податкового зобов'язання та вказати його в оскаржуваному
податковому повідомленні, оскільки неможливо встановити точну
дату отримання цього податкового повідомлення рішення платником
від якої починається відлік 10-денного терміну сплати
податкового зобов’язання.
До того ж, відповідач у повідомленнях - рішеннях посилається на
п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, в якій міститься
порядок та строки погашення донарахованої суми податкового
зобов’язання, що не потребує більш детального трактування.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що доводи викладені
в касаційній скарзі в цій частині є обгрунтованими, а тому
винесена окрема ухвала від 01.02.2005р. по даній справі підлягає
скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9
–111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
26.04.2005р. у справі № 2-23/2610-2005 змінити.
Скасувати постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 26.04.2005р. в частині залишення без
задоволення апеляційної скарги Джанкойської ОДПІ в Автономній
Республіці Крим на окрему ухвалу господарського суду Автономної
Республіки Крим від 01.02.2005р. у справі № 2-23/2610-2005.
Окрему ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від
01.02.2005р. по справі № 2-23/2610-2005 скасувати.
В решті постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 26.04.2005р. у справі № 2-23/2610-2005 залишити без
змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко