ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2005 Справа N 2-15/515-2005(2-15/9089-04)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали Феодосійської міжрайонної Державної
касаційної скарги податкової інспекції в Автономній
Республіці Крим
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 12.04.2005 р.
у справі господарського суду Автономної Республіки
Крим
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Феодосійська суднобудівна компанія “Море”
до Феодосійської міжрайонної Державної
податкової інспекції в автономній
Республіці Крим
Про визнання недійсними податкових повідомлень рішень
за участю представників сторін:
позивача: Хімчук Н.І. –дов. від 15.08.05р. № 001/24,
Бистрова Е.І. –дов. від. 25.08.04р. № 166/670,
Фіцева Н.О. –дов. від 05.08.04р. № 166/668
відповідача: Кулак К.В. –дор. № 53 від 16.05.05р.
В С Т А Н О В И В
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
13.01.2005р. задоволено позовні вимоги про визнання недійсним
податкових повідомлень-рішень за № 001240/1196/23-1/1/0, №
001241/1196/23-1/2/0, № 000120/1196/23-1/3/0 від 03.06.2004
року.
Постановою від 12.04.2005р. Севастопольського апеляційного
господарського суду рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 13.01.2005р. у даній справі залишено без
змін.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду,
відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в якій просить скасувати судові
рішення, мотивуючи скаргу порушенням судами норм матеріального
права, зокрема : п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
; п. п. 6.2.1
п. 6.2 ст. 6; п. 8.1, п. 8.6, п. 8.7 ст. 8; п. п. 11.5, 11.26
ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень,
знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Предметом даного спору є податкові повідомлення-рішення
Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції
Автономної республіки Крим (далі – Феодосійська МДПІ) від
03.06.2004 р.:
-№ 001240/1196/23-1/1/0, яким підприємству визначено податкове
зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 7 799 200
грн., у тому числі 3 889 600 грн. основного боргу і 3899600 грн.
штрафних (фінансових) санкцій;
-№ 001241/1196/23-1/2/0, яким підприємству визначено податкове
зобов'язання податку на додану вартість на загальну суму 2 384
382 грн., у тому числі 1 192 416 грн. основного боргу і 1 192
416 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
-№ 000120/1196/23-1/3/0, яким підприємству зменшена сума
бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну
суму 147 787 грн., у тому числі за квітень 2002 р. на суму 13
056 грн., за липень 2002 р. на суму 19 541 грн. і за вересень
2002 р. на суму 115 190 грн.
Як встановлено попередніми судами, відповідачем 01.06.2004р.
була проведена позапланова документальна перевірка позивача з
питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства
за період з 01.10.2001р. по 01.10.2002р.. Перевіркою було
встановлено порушення позивачем вимог статі 4, 5, 7, 8 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
статі 4, 6, 7, 8, 11 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Про виявлені порушення був складений
акт від 01.06.2004р. № 1421/23-1/14309008.
Як слідує з п. п. 2.1, 2.2, 2.4 розділу 2 акту перевірки від
01.06.2004, підставою для донарахування позивачу податку на
прибуток з'явилися висновки відповідача про те, що підприємством
порушені вимоги Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в частині обліку приросту (убутку)
балансової вартості матеріальних ресурсів в залишках
незавершеного виробництва в періоді, що перевіряється, про
заниження валового доходу і завищення валових витрат.
Неправильність такого обліку на думку відповідача полягає в
тому, що облік приросту (убутку) підприємство здійснювало з
фактичних виробничих витрат, що не відповідає пункту 5.9 статті
5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а також п. 2.3 Порядку ведення обліку приросту
(убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що
підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів),
матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів та
напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві і
залишках готової продукції (у тому числі малоцінних предметів на
складах), затвердженого наказом Міністерства Фінансів України
від 11.06.1998 № 124 ( z0417-98 ) (z0417-98)
і зареєстрованого в
Міністерстві юстиції України 03.07.1998 № 417/2857.
Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
платник податку веде
податковий облік приросту (убитку) балансової вартості товарів
(крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів),
сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів,
малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у
незавершеному виробництві та залишках готової продукції. У разі
коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду
перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного
періоду, різниця включається до складу валових доходів платника
податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова
вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх
балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця
включається до складу валових витрат платника податку у такому
звітному періоді.
Відповідно до п. 5 ст. 8, ст. 1 Закону України “Про
бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” ( 996-14 ) (996-14)
підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства,
яка складеться із сукупності принципів, методів і процедур, що
використовуються підприємством для складання та подання
фінансової звітності.
Висновками судово-економічної експертизи № 43 від 29.10.2004р.
проведеної при розгляді даної справи, встановлено, що метод
ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів є
найточнішим методом обліку, оскільки при його застосуванні всі
матеріальні витрати в залишках незавершеного виробництва
враховуються поштучно.
З огляду на встановлене та відповідно до норм чинного
законодавства господарські суди попередніх інстанцій дійшли
правильного висновку, що позивач має право самостійно визначити
вказані принципи, методи і процедури, а значить і має право
самостійно обирати метод визначення вартості матеріальних
ресурсів у залишках незавершеного виробництва та готової
продукції, в зв’язку з чим висновки відповідача про завищення
підприємством валових витрат на суму 21 620, 09 тисяч гривень в
результаті неправильного обліку вартості матеріальних ресурсів у
незавершеному виробництві і готовій продукції, що привело до
заниження податку на прибуток на суму 3 899,6 тисяч гривень, є
неправомірними, оскільки не ґрунтуються на законі.
Стосовно заниження позивачем валового доходу у 2 кварталі
2002р., то як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2002р. між
АПТ “Феодосійська суднобудівна компанія “Море” (правонаступник -
ВАТ “Феодосійська суднобудівна компанія “Море”) –(покупець) і
Державною компанією з експорту і імпорту продукції і послуг
військового та спеціального призначення “Укрспецекспорт”
(продавець), був укладений договір купівлі-продажу цінних
паперів, згідно якого позивач придбав облігації процентні іменні
серії А № 000001-000048 номінальною вартістю 100 000 гривень у
кількості 48 штук загальною номінальною вартістю 4 800 000 грн.
з відстроченням платежу на один рік.
У бухгалтерському обліку ця господарська операція відображена як
розрахунки з іншими кредиторами - 4 800 тисяч.
Своїм листом від 05.07.2004р. ДК “Укрспецекспорт” підтвердила
наявність у позивача простроченої заборгованості в сумі 4800000
гривень з придбаних облігацій відповідно до вказаного договору
купівлі-продажу.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач має борг
перед ДК “Укрспецекспорт” за придбані облігації відповідно до
договору купівлі-продажу цінних паперів від 17.04 2002р.. Станом
на 05.07.2004р. борг погашений не був. Матеріали справи
свідчать, що між Товариством і ДК “Укрспецекспорт” відсутня
домовленість про зміну договору в частині зміни форми оплати за
облігації з грошової на залік заборгованості, отже між сторонами
щодо умов договору діє домовленість про оплату позивачем за
придбані облігації у грошовій формі шляхом перерахування коштів
на рахунок продавця, з огляду на що, попередні суди дійшли
правильного висновку, що твердження відповідача про заниження
позивачем валових доходів у 2 кварталі 2002р. через не включення
до валових доходів неоплаченої вартості облігацій на суму
4800000грн. є неправомірними.
Стосовно заниження позивачем валових доходів у 3 кварталі
2002р., то як встановлено попередніми судами, 17.04.2002р. між
Державним акціонерним спеціалізованим імпортно-експортним банком
України “Укрспецімпексбанк” та Відкритим акціонерним товариством
“Феодосійська суднобудівна компанія “Море” був укладений
кредитний договір № 10-1.1. на суму 4 800 000 грн. строком на 1
рік до 16.04.2003р. для покупки цінних паперів. 22.04.2002р. між
ТОВ “Київські цінні тапери” (продавець) і ВАТ “Феодосійська
суднобудівна компанія “Море” (покупець), був укладений договір
купівлі-продажу цінних паперів № Т-15/2002, а саме простих
іменних акцій ЗАТ “Ощадінвест” у кількості 480 000 штук
номінальною вартістю 10 грн. на загальну суму 4 800 000 грн.
Грошові кошти за акції перераховані підприємством по платіжному
дорученню № 34010 від 22.04.2002р. На підставі договору про
відкриття рахунку в цінних паперах від 18.06.2002 № 4683/4-03
придбані акції було передано на зберігання ЗАТ “Інвестиційна
компанія “ТЕКТ”.
Відповідно до договору застави від 18.04.2002р., укладеного між
Відкритим акціонерним товариством “Феодосійська суднобудівна
компанія “Море” і “Урспецімпексбанк”, вказані акції були
передані в заставу як засіб забезпечення кредитного договору №
10-1.1 від 17.04.2002р.
Відповідно до п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до валових
доходів платника податку включаються, серед інших, суми
безповоротної фінансової допомоги.
Як свідчать матеріали справи, за ВАТ “Феодосійська суднобудівна
компанія “Море” числиться заборгованість перед
“Укрспецімпексбанк” за кредитним договором № 10-1.1. від
17.04.2002р. в сумі 6 477 000 грн., і на суму заборгованості
нараховуються відсотки.
Відповідно до п. п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
безповоротною фінансовою допомогою є суми коштів, переданих
платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними
договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи
повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і
субсидій) або без укладання таких угод; сума безнадійної
заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її
списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо
включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості
платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що
залишилася нестягнутою після закінчення позовної давності;
основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без
встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком
кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до
запитання у банківських установах, а також сума процентів,
нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);
сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової
допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного
періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України,
розрахованої за кожний день фактичного використання такої
поворотної фінансової допомоги.
Отже, оскільки кредит “Укрспецімпексбанку” позивачем не
повернутий, то кваліфікація відповідачем суми простроченого
боргу по кредиту як безповоротної фінансової допомоги є
безпідставною та такою, що протирічить п. п. 1.22.1 п. 1.22 ст.
1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, яким надано визначення безповоротної фінансової
допомоги.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суди першої і
апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про
неправомірність включення відповідачем суми кредитних коштів в
розмірі 4800000грн. до складу валових доходів у 3 кварталі 2002
р.
Стосовно завищення позивачем валових витрат у 2 кварталі 2002 р.
Відповідно до п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
(нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання
електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням
обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.8 цієї статті.
Обмеження щодо включення до складу валових витрат сум відсотків
по неповерненому в строк кредиту, пунктами 5.3-5.8 ст. 5
наведеного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не встановлено.
При цьому особливості визначення складу витрат платника податку
у разі сплати (нарахування)відсотків за борговими зобов’язаннями
визначені п. 5.5 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Згідно п. п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з
виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями
(у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом
звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються
у зв’язку з веденням господарської діяльності.
При цьому, відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, встановлення
додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових
витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі,
не дозволяється.
Судами встановлено, що позивач має борг по неповерненому в строк
кредиту, а також по несплаченим в строк відсоткам за
користування кредитом, встановлених кредитним договором № 54-1.1
від 29.08.2000 р..
За таких обставин, колегія вважає, що суди першої і апеляційної
інстанцій дійшли правильного висновку про те, що несплачені в
строк відсотки за користування кредитом включаються до складу
валових витрат позивача і тому зменшення відповідачем валових
витрат у 2 кварталі 2002 р. на суму несплачених відсотків за
користування кредитом в розмірі 1528876,86 грн. є неправомірним.
Як наслідок неправомірних дій відповідача по збільшенню валових
витрат підприємства, зменшенню його валових витрат, невірного
розрахунку приросту (убутку) матеріальних ресурсів, апеляційним
судом цілком обґрунтовано з посиланням на висновки не
оспорюваної сторонами судово-бухгалтерської експертизи,
зазначено і про неправомірне зменшення позивачу збитків на суму
7 261 000,00 грн.
Стосовно заниження позивачем податкових зобов’язань по податку
на додану вартість у вересні 2002 року.
Попередніми судами встановлено, що 26.06.2002р. між ВАТ
“Феодосійська суднобудівна компанія “Море” –(продавець) і фірмою
STONINTON LTD” Великобританія (покупець) був укладений контракт
№ 158/826-02-005 від 26.06.2002р. на поставку двох корпусів
пасажирських судів на підводних крилах.
Відповідно до умов контракту сторонами був підписаний акт
прийому-передачі корпусів від 02.08.2002р., дата підписання
якого згідно умовам контракту вважається датою поставки.
На виконання зобов'язань по вказаному контракту ВАТ
“Феодосійська суднобудівна компанія “Море” оформило вантажні
митні декларації від 07.08.2002р. за вищезгаданими номерами.
Так, відповідно до п. п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податок по нульовій
ставці застосовується по операціях з продажу товарів, які були
вивезені (експортовані) платником податку за межі митної
території України.
Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку
за межі митної території України у випадку, якщо їх вивіз
(експортування) підтверджено належним чином оформленою вантажною
митною декларацією.
Відповідно до п. 8 Положення про вантажну митну декларацію,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
09.06.1997 р. № 574 ( 574-97-п ) (574-97-п)
, вантажна митна декларація
вважається оформленою за наявності на всіх її листах особистої
номерної печатки службової особи митниці, котра здійснювала
митне оформлення товарів і транспортних засобів. Оформлена
вантажна митна декларація є підтвердженням надання особі права
на розміщення товарів і/або транспортних заходів у заявленому
режимі і прав та обов’язків вказаних у вантажній митній
декларації осіб відносно здійснення ними відповідних фінансових,
господарських та інших операцій.
Судами встановлено, що позивач надав до перевірки належним чином
оформлені вантажні митні декларації.
Посилання відповідача на неправомірне застосування позивачем
нульової ставки по вказаній експортній операції, оскільки
вантажні митні декларації не містять відмітки про фактичний
вивіз вантажу за межі митної території України, що суперечить п.
1 Постанови Кабінету Міністрів України № 243 від 01.03.2002 р.
( 243-2002-п ) (243-2002-п)
“Про впорядкування механізму погашення бюджетної
заборгованості по податку на додану вартість з операцій по
експорту продукції”, не ґрунтуються на нормах чинного
законодавства, так як зазначений Порядок не регулює питання
визначення ставки оподаткування ПДВ або визначення податкових
зобов’язань по ПДВ, а регулює питання погашення бюджетної
заборгованості по ПДВ з експорту продукції.
Крім того, у матеріалах справи містяться вантажні миті
декларації з відміткою Кримської регіональної митниці про вивіз
задекларованого товару за межі митної території України,
зроблений на виконання судових рішень господарського суду
Автономної Республіки Крим від 03-15.06.2004р. та постанови
Севастопольського апеляційного господарського суду від
05.08.2004р. у справі № 2-2/7625-2004, що спростовує твердження
відповідача про відсутність фактичного вивозу товару за межі
митної території України.
За таких обставин колегія вважає, що суди першої і апеляційної
інстанцій дійшли правильного висновку про неправомірне
донарахування відповідачем податку на додану вартість на суму
884614 грн. у вересні 2002 року.
Стосовно заниження позивачем податкових зобов’язань по ПДВ в
липні 2002 року.
Відповідно до п. п. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, датою виникнення
податкових зобов’язань у разі продажу товарів (робіт, послуг) з
оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких
коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання
відповідної компенсації у будь-якому іншому виді, включаючи
зменшення заборгованості такого платника податку за його
зобов’язаннями перед таким бюджетом.
Попередніми судами встановлено, що 07.04.1995р. між ВАТ
“Феодосійська суднобудівна компанія “Море” (постачальник) і
Комітетом у справах охорони державного кордону України
(одержувач) був укладений договір № 95-204 А, відповідно до
якого позивач зобов’язався збудувати і продати головний
прикордонний катер проекту “Катран” за регульованою оптовою
ціною без ПДВ.
18.12.1996 р. між тими ж сторонами був укладений договір на
споруду кораблів і судів № 97-72, відповідно до якого позивач
зобов’язався спорудити кораблі проекту “Калкан” за ціною без
ПДВ.
Додатковою угодою № 5/97-72 від 25.02.2002 р. до договору № 97-
72 від 18.12.1996р. сторони домовилися про те, що всі обов’язки
за цим договором вважати припиненими. При цьому Товариство
відзиває раніше виставлені платіжні вимоги датовані 1999, 1000 і
2001 роками. Кошти, сплачені замовником для споруди катерів
проекту “Калкан” у розмірі 372204,00 грн. оформляються заліком у
рахунок платежів за договором № 95-204 А від 07.04.1995р. на
добудову катеру проекту “Катран”. З моменту підписання
додаткової угоди від 25.02.2002р. всі умови відносно катеру
проекту “Калкан” вважаються такими, що втратили силу.
Станом на 20.05.2002р. позивачем виконані роботи по будівництву
катеру “Катран” на суму 232783,77 грн. без ПДВ, а замовником
сплачено аванс на будівництво катера “Калкан” в розмірі
372204,00 грн., в т.ч. ПДВ 62034,00 грн. і сальдо на користь
замовника склало 139420, 23 грн.
Таким чином, з 25.02.2002р., тобто з дати підписання сторонами
додаткової угоди № 5/97-72 від 25.02.2002 р., грошові кошти в
сумі 372204,00 грн., сплачені замовником в 1999р. є оплатою за
договором № 95-204 А від 07.04.1995р. на будівництво катеру
проекту “Катран”.
Як вбачається з наведеного вище, у відповідності до пп. 7.3.5 п.
7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкові зобов’язання у позивача по операції з
продажу катеру “Катран” виникли після отримання останнім
відповідної компенсації у вигляді заліку.
Відповідно до п. 11.26 ст. 11 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з 01.01.2000р. по 01.01.2005р.
операції з продажу продукції, виробленої підприємствами
суднобудівної промисловості, визначених згідно ст. 1 Закону
України “Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної
промисловості в Україні” за рахунок коштів державного бюджету
України, обкладаються податком на додану вартість по нульовій
ставці.
Оскільки податкові зобов’язання у позивача по договору № 95-204
А від 07.04.1995 р. виникли 25.02.2002 р. відповідно до
додаткової угоди № 5/97-72, то оподаткування даної операції
повинно здійснюватися відповідно до п. 11.26 ст. 11 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до п. 11.8 ст. 11 наведеного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
юридичні або фізичні особи, що згідно до законодавства
зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності та повинні
були нарахувати податок на додану вартість при реалізації
товарів (робіт, послуг) до набрання чинності наведеним Законом
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
здійснюють одноразовий перерахунок сум податкового
кредиту і податкових зобов’язань виходячи з правил визначення
баз оподаткування за нормами цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
балансових позникав господарської діяльності на момент набрання
чинності цим Законом ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Порядок проведення такого
перерахунку та пов’язані з ним форми податкової звітності
встановлюються центральним органом державної податкової служби
України з урахуванням таких особливостей, зокрема, платники
податку визначають суму податку на додану вартість за
відвантаженими товарами (виконаними роботами, наданими
послугами), за якими не проведено оплату по їх вартості, за
винятком товарів (робіт, послуг), звільнених від оподаткування
згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про податок на
добавлену вартість” ( 14-92 ) (14-92)
.
У зв’язку з тим, що повернення було проведене раніше
перерахованого авансу з податком на додану вартість шляхом
заліку з виконаних робіт за договором від 1995р. на споруду
катера проекту “Катран”, позивач виконав сторнування податкового
зобов’язання по податку на додану вартість.
Твердження відповідача про неправомірність проведеного позивачем
коригування, оскільки, як він вважає, податкові зобов’язання у
позивача по операції з продажу катеру “Катран” виникли не
з.02.2002 р., а з 1999 р., тобто з дати надходження цих коштів
на рахунок Товариства на будівництво катеру не відповідають
приписам п. п. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 та п. 11.26 ст. 11 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суди першої і
апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо
неправомірності збільшення податкового зобов’язання у липні 2002
р. на суму 62034 грн..
Стосовно завищення позивачем податкового кредиту у квітні, липні
і вересні 2002 року.
Судами встановлено, що в квітні, липні і серпні 2002р. ВАТ
“Феодосійська суднобудівна компанія “Море” здійснювало імпортні
операції по ввезенню товарів на митну територію України.
При митному оформленні цих операцій позивачем були видані
податкові векселі на суму податкових зобов'язань по податку на
додану вартість з імпортних операцій, що проводяться, а саме: в
квітні 2002 р. на загальну суму 6 528,32 грн., в липні 2002. на
загальну суму 6327,23 грн. і у вересні 2002р. на загальну суму
183 923,10 грн..
Судами встановлено, що позивач надав відповідачу відповідні
листи-заяви про погашення податкових векселів, виданих у квітні,
липні і вересні 2002 р. за рахунок простроченої бюджетної
заборгованості перед ним, які були задоволені.
Відповідно до пункту 11.5 ст. 11 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
платники
податку при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію
України можуть за власним бажанням надавати органам митного
контролю простий вексель на суму податкового зобов’язання. Сума
зазначена у податковому векселі, включається до суми податкових
зобов’язань платника податку у податковому періоді, на який
припадає 30-й календарний день з дня надання такого векселя
органу митного контролю. При цьому податковий вексель бажається
погашеним, а сума податку, визначеного у векселі окремо до
бюджету не сплачуються, та враховується у розрахунках податкових
зобов’язань за результатами податкового періоду, в якому вексель
погашено. У наступному звітному (податковому) періоді сума, що
була зазначена у податковому векселі, включається до складу
податкового кредиту платника податку; платник податку може за
самостійним рішенням достроково погасити вексель шляхом
перерахування коштів до бюджету або шляхом заліку суми
експортного відшкодування відповідно до п. 8.7 ст. 8 цього
Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, при цьому зазначена сума коштів
включається до складу податкового кредиту платника у тому
податковому періоді, у якому відбулося таке погашення, та не
включається до складу його податкових зобов’язань.
Порядок випуску, обігу та погашення векселів встановлюється
Кабінетом Міністрів України. Такий порядок погашення податкових
векселів, формування податкових зобов’язань і податкового
кредиту визначено Постановою Кабінету Міністрів України № 1104
від 01.10.1997р. “Про затвердження Порядку випуску, обігу та
погашення векселів, які видаються на суму податку на додану
вартість при ввезені (пересиланні) товарів на митну територію
України” ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
.
Ні Закон України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
ні наведений Порядок не містять заборони погашати податкові
векселі за рахунок бюджетного відшкодування.
В той же час, Закон України “Про порядок погашення зобов’язань
платниками податків до бюджету й державних цільових фондів”
( 2181-14 ) (2181-14)
містить норму, відповідно до якої платник податків
має право погасити податковий вексель за рахунок бюджетної
заборгованості перед ним. Відповідно до п. п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7
цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, погашення податкових зобов’язань або
податкового боргу платника податків може бути здійснено шляхом
проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових
зобов’язань відповідного бюджету перед таким платником податків,
що виникли згідно з нормами податкового або бюджетного
законодавства чи цивільно-правових угод, строк погашення яких
настав до моменту виникнення податкових зобов’язань платника
податків. Така оплата (погашення) здійснюється на підставі заяви
платника податків за спільним рішенням податкового органу та
органу Державного казначейства України. Порядок проведення
взаєморозрахунків визначається центральним податковим органом за
погодженням з Державним казначейством України.
За таких обставин суди першої і апеляційної інстанцій дійшли
правильного висновку про неправомірність зменшення відповідачем
податкового кредиту на суму податкових векселів у квітні, липні
і вересні 2002 р.
Стосовно повторного збільшення валових доходів позивача у 2
кварталі 2002 р. на суму 2100, 00 грн. доходу від
позареалізаційних операцій у вигляді вартості будівлі сторожка
на базі відпочинку “Азов”, а також стосовно повторного зменшення
податкового кредиту на суму ПДВ в розмірі 24740,00 грн. у
вересні 2002 р., не підтвердженої податковими накладними № 43
від 18.07.2001 р. на суму 15202,30 грн. і № 48 від 12.08.2001р.
на суму 9537,36 грн. (по факсимільним копіям), то ці погашення
були виявлені попередньою перевіркою ДПІ і відображені в Акті
перевірки № 000294/23-1/3856 від 17.12.2002р.
Судом встановлено, що позивачем вони були виправлені.
За таких обставин, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли
правильного висновку про те, що твердження відповідача про
заниження позивачем валових доходів у 2 кварталі 2002 р. на суму
вартості будівлі сторожки на базі відпочинку “Азов” в розмірі
2100,00 грн., а також про завищення податкового кредиту на суму
ПДВ в розмірі 24740,00 грн. у вересні 2002р., не підтвердженої
належними податковими накладними, є неправомірними.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги, які по суті
зводяться до оспорювання висновків попередніх судів стосовно
доведеності обставин справи, зважаючи на що, а також враховуючи
наведене вище, колегія суддів вважає, що господарськими судами
дана правильна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм
матеріального та процесуального права не вбачається, тому судові
рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам
справи і підстави для їх скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-7, ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
12.04.2005 р. у справі № 2-15/515-2005 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко