Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., за участю представника відповідача Т. Буряк (дов. від 5.04.05), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Еталон” на рішення від 15.02.2005 року господарського суду Дніпропетровської області та постанову від 2.06.2005 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 32/32 за позовом приватного підприємства “АЛЕС Буд Алюміній Дніпро” до товариства з обмеженою відповідальністю “Еталон”

про стягнення 22 843 грн. 48 коп. ,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням від 15.02.2005 року господарського суду Дніпропетровської області (суддя О.Васильєв), залишеним без змін постановою від 2.06.2005 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду, позов задоволено частково та стягнуто з відповідача 17 612 грн. заборгованості за виконані роботи, судові витрати; в решті позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Еталон” просить судові рішення скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статей 332, 334, 347 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , статті 32 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Приватне підприємство “АЛЕС БудАлюміній Дніпро” у відзиві проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Сторони були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, проте представник позивача в судове засідання не з’явився.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що між сторони уклали договір від 6.05.2003 року за № 36.1/4 на виконання підрядних робіт з облаштування фасаду прохідної ДЕВЗ листами алюмінію і позивачем був виставлений рахунок від 6.05.2003 року за № 000000023 на суму 23 977 грн., який відповідач оплатив лише частково на суму 10 000 грн. В серпні 2003 року позивач виконав замовлення відповідача на загальну суму 27 612 грн., але останній повної вартості робіт не сплатив.

За змістом статей 41 і 42 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків і можуть укладатись як усно, так і в письмовій формі. Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

Відповідно до приписів статті 332 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) за договором підряду підрядчик зобов’язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов’язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Замовник зобов’язаний прийняти роботу, виконану підрядчиком відповідно до договору, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від договору або інших недоліків заявити про них підрядчикові без зволікання, а також оплатити виконану підрядчиком роботу після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлене законом або договором (статті 342, 345 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) ).

За змістом статті 165 цього Кодексу (1540-06) , якщо строк виконання зобов’язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час і боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов’язання.

Цивільним законодавством не встановлено форми, змісту та порядку пред’явлення кредитором вимоги до боржника, а тому вимога від 23.12.2003 року може вважатися вимогою до відповідача щодо виконання зобов’язання по оплаті виконаних робіт у розумінні статті 165 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) .

Відповідно до приписів статті 173 Господарського кодексу України (436-15) господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Виходячи з того, що на час розгляду справи відповідач своїх зобов’язань належним чином не виконав, господарські суди правомірно застосували до спірних правовідносин правила статей 525 і 526 Цивільного кодексу України (435-15) та обґрунтовано задовольнили позов.

Згідно з статтями 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

За змістом статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція переглядає у касаційному порядку судові рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до намагань відповідача надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , тому судовою колегією до уваги не приймаються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення від 15.02.2005 року господарського суду Дніпропетровської області та постанову від 2.06.2005 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 32/32 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Еталон” без задоволення.