31/26 Про стягнення 4 046,43грн. - Текст документа

Дочірнє підприємство “Євротранс Україна” звернулося до господарського суду м. Києва з позовом та просить стягнути з відповідача –Приватного підприємства “Євротранс” 4 046,43грн., у т.ч. 4 020грн. основної заборгованості, 26,43грн. неустойки.

В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором № 10-10/2003 від 03.10.2003р. в частині сплати у встановлений строк коштів за перевезення вантажу згідно замовлення № 189 від 26.10.2004р. за маршрутом Німеччина-Україна (м. Київ) (а.с.3-5). Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.01.2005р. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено суб’єкта підприємницької діяльності Клименка Сергій Анатолійовича (а.с.57-58).

Рішенням господарського суду м. Києва від 07.02.2005р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 4 020грн., 26,43грн. пені та судові витрати (а.с.62-65).

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлений договором строк не виконав взятих на себе зобов’язань з оплати послуг з перевезення вантажу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2005р. рішення господарського суду м. Києва від 07.02.2005р. залишено без змін (а.с.83-85).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПП “Євротранс Україна” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2005р. скасувати, а у позові відмовити.

У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судом норм матеріального права, а саме не застосування ст. 203 ЦК України (435-15) .

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. При вирішенні спору у даній справі та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами встановлено, що сторонами укладено договір № 10-10/2003 від 03.10.2003р. на транспортне обслуговування.

За умовами укладеного договору перевізник –ПП “Віаланд” доручає, а експедитор –ПП “Євротранс-Україна” бере на себе зобов’язання здійснювати навантаження автомобілів перевізника. Конкретні умови завантажень вказуються у разових заявках-замовленнях на перевезення.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР (1540-06) (чинному на момент укладення договору), цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 151 ЦК УРСР (1540-06) , договір (багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов’язань.

Отже, як вірно визначили суди, укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін відповідних прав та обов’язків, визначених ним.

Так, п. 2.1.8 договору передбачає, що оплата перевізникові вартості транспортних послуг, яка зазначається у разовій заявці-замовленні на перевезення вантажу, здійснюється експедитором. За змістом п. 4.1 договору платежі –це витрати перевізника по виконанню доручення, до яких входять транспортні послуги, оплата вантажо-розвантажувальних робіт, митного оформлення, простою, порожнього пробігу, штрафів, зборів. При цьому, у відповідності з п. 4.2 договору, оплата здійснюється на підставі рахунку перевізника через 5 днів після його отримання, якщо інше не обумовлено у замовленні.

Як встановлено судами, саме відповідачем надіслано позивачу замовлення № 189 від 26.10.2004р. на перевезення вантажу, у якому вартість перевезення визначена у сумі еквівалентній 600 євро за курсом НБУ на момент виставлення рахунку; вартість перевезення оплачується протягом 7 банківських днів. Також замовленням обумовлено, що оплата здійснюється після надання оригіналу CMR, рахунку та акта виконаних робіт.

При цьому, посилання скаржника у поданій касаційній скарзі на зміну пунктів замовлення в односторонньому порядку, відсутність підпису посадової особи та відбитку круглої печатки позивача спростовуються діями сторін, які спрямовані на виникнення правовідносин: направленням відповідачем замовлення саме позивачу, а не ТОВ “Вест-Транс”, прийняттям його до виконання позивачем тощо.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем здійснено перевезення вантажів за наданим замовленням та передано визначені замовленням документи разом з рахунком-фактурою. Вказані документи отримані відповідачем 16.11.2004р.

Разом з тим, у встановлений замовленням строк, взяті на себе зобов’язання щодо оплати перевезення, відповідач не виконав, допустивши заборгованість у сумі 4 020грн.

В силу ст. 193 ГК України (436-15) (чинній на момент здійснення перевезення за вищевказаним замовленням), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) . Порушення зобов'язань, відповідно до ч. 2 зазначеної норми, є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом (436-15) , іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 199 ГК України (436-15) , виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом (436-15) та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

За змістом ч. 2 ст. 217, ст. 230 ГК України (436-15) , у сфері господарювання застосовується такий вид господарських санкцій як штрафні санкції, якою є, зокрема, пеня.

За згодою сторін, п. 4.4 договору, встановлена відповідальність за прострочення оплати рахунків перевізника у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи порушення зобов’язання, суди дійшли правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог в частині стягнення основної заборгованості та пені, нарахованої у відповідності з п. 4.4 договору.

Враховуючи наведене, доводи поданої касаційної скарги необгрунтовані, судові акти у цій справі прийняті з урахуванням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2005р. у справі № 31/26 залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного підприємства “Євротранс Україна” - без задоволення.