20/151 Про стягнення 2 770,0 грн., - Текст документа

Київський колективний завод безалкогольних напоїв “Росинка” звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства “ЛВС” і просив суд стягнути з останнього 2 770,0 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2005р. (суддя Якименко М.М.) в позові відмовлено повністю.

Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судом першої інстанції встановлено, що між сторонами було укладено договір оренди торгового обладнання № 108-Ш від 05.07.2004р., відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач отримав в тимчасове володіння та користування обладнання згідно додатку № 1 до договору. Строк дії вказаного договору встановлений до 01.10.2004р. Після закінчення дії договору, відповідач не повернув позивачеві дві парасольки D 4м, вартість яких, згідно додатку № 1 до договору, складає 2 770,0 грн.

02.08.2004р. позивачу стало відомо, що рекламне обладнання, а саме дві парасольки D 4м, були викрадені у відповідача. Дана подія зареєстрована у Солом'янському РУ ГУ МВС України в м. Києві ЖРЗПЗ № 17490 від 29.07.2004р. Доповідач: Палій В.М.

Згідно п. 6.1.4 договору оренди відповідач взяв на себе зобов’язання у випадку втрати майна, компенсувати позивачу вартість втраченого майна, яке вказане у додатку № 1 до договору, у семиденний термін, якщо не буде досягнуто згоди про інше.

У зв’язку тим, що відповідач, в порушення вимог вказаного пункту договору, не повернув позивачу частину орендованого майна, останній звернувся до суду і просить стягнути з відповідача вартість втрачених парасольок.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що чинне законодавство України не містить єдиного поняття або вичерпного переліку “форс-мажорних” обставин; наявність форс-мажорних обставин у відповідача підтверджується довідкою Солом'янському РУ ГУ МВС України в м. Києві, а тому відповідач звільняється від відповідальності на підставі ст. 617 ЦК України (435-15) .

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2005р. (головуючий, суддя Брайко А.І., судді Бившева Л.І., Розваляєва Т.С.) рішення суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача 2 770,0 грн. та судові витрати.

При цьому, суд апеляційної інстанції керувався ст. 525, ч. 1 ст. 614, ст. 617, ч. 1 ст. 759, ч. 2 ст. 779 Цивільного кодексу України (435-15) , пунктами 5.2.4, 6.1.4 договору оренди, та виходив з того, що втрата частини орендованого майна сталася через недбалість відповідача, у зв’язку з чим останній зобов’язаний компенсувати позивачу його вартість.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача форс-мажорних обставин і підстав для звільнення його від відповідальності за статтею 617 ЦК України (435-15) , зазначивши при цьому, що під поняття форс-мажорних підпадають обставини, які неможливо попередити своїми заходами, зокрема: стихія, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, блискавка, пожежа, буря, повінь, землетрус, нагромадження снігу або ожеледь, вибух тощо.

За висновком суду апеляційної інстанції крадіжка майна не є обставиною, яку неможливо попередити своїми заходами, а діючим законодавством не визначено, що викрадення майна є форс-мажорною обставиною.

За таких обставин, а також з огляду на те, що укладеним між сторонами договором оренди не передбачено, що орендар звільняється від відповідальності перед орендодавцем внаслідок викрадення майна, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права, а саме ст. 617 ЦК України (435-15) , та норм процесуального права, а саме ст. 47, 43 ГПК України (1798-12) , залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що між сторонами укладено договір оренди торгового обладнання № 108-Ш від 05.07.2004р.

Після закінчення дії вказаного договору, а саме 01.10.2004р., відповідач не повернув позивачу частину орендованого майна (дві парасольки D 4м) з причин їх викрадення, у зв’язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду і просить стягнути з відповідача вартість втраченого майна.

Пунктами 5.2.4 та 6.1.4 договору передбачено, що у випадку необхідності орендар здійснює за свій рахунок всі необхідні роботи по ремонту орендованого майна, а у випадку втрати (знищення) майна, несе повну матеріальну відповідальність за нього перед орендодавцем; відшкодовує всі збитки, пов’язані з відновленням майна, що орендується, або ж, за згодою орендодавця, відшкодовує всі збитки, пов’язані з відновленням майна, що орендується; відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання зобов’язань за договором; у випадку втрати майна орендар компенсує орендодавцю вартість, вказану в Додатку № 1 до даного договору, в семиденний термін, якщо не буде досягнуто згоди про інше.

З огляду на вказані пункти договору, та враховуючи загальні умови виконання зобов’язань, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зобов’язання відповідача компенсувати позивачу вартість втраченого майна.

Між тим, посилаючись на вказані пункти договору, суд апеляційної інстанції не врахував, що зазначена в договорі відповідальність суперечить законодавству в частині сплати збитків, які заподіяні третіми особами за відсутністю вини сторони по договору.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України (435-15) , особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У цивільному праві непереборна сила, що є обставиною для звільнення від відповідальності, це надзвичайна та незапобіжна при даних умовах подія (стихійне лихо, військові дії, інші громадські явища). До категорії випадкового належить, зокрема, порушення зобов’язання, що спричинене зловмисними діями злочинців, якщо боржник при цьому виявив належну дбайливість про виконання зобов’язання.

Тому колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що крадіжка не є обставиною, яку неможливо попередити своїми заходами.

Між тим, висновок суду апеляційної інстанції про те, що втрата частини орендованого майна сталася через недбалість відповідача, колегія суддів вважає передчасним, оскільки він зроблений без всебічного і повного з’ясування обставин викрадення цього майна, що має підтверджуватись належними доказами.

Обставини, що склалися навколо викрадення орендованого майна, можуть бути встановлені лише в межах розгляду кримінальної справи, порушеної за фактом викрадення цього майна.

Наявна у матеріалах справи копія довідки Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві (а.с.10), де зазначено, що по факту викрадення з території літнього майданчику кафе “Зимовий сад” двох парасольок, 02.08.2004р. порушена кримінальна Справа N 09-4980 за ч. 1 ст. 185 КК України (2341-14) , не є належним і достатнім доказом, на підставі якого можна робити висновки про те, що викрадення орендованого майна сталося з вини відповідача, оскільки ця довідка не містить відомостей про хід розгляду кримінальної справи та обставин викрадення. Крім того, вказана довідка не відповідає вимогами ст. 36 ГПК України (1798-12) , якою передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Отже, висновки судів про доведення факту викрадення орендованого майна, є передчасними і такими, що не ґрунтуються на належних та достовірних доказах, оскільки матеріали справи не містять вирок суду з кримінальної справи або інший відповідний документ правоохоронних органів, яким би підтверджувався факт викрадення орендованого майна та обставини цієї події.

Відповідно до ст. 38 ГПК України (1798-12) , якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Між тим, суди двох інстанцій в порушення процесуального законодавства (ст. 43 ГПК України (1798-12) ) неповно встановили обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення даної справи, а саме не з’ясували на якій стадії знаходиться слідство по вказаній кримінальній справі, чи постановлено вирок у цій справі судом загальної юрисдикції.

Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до неповного з’ясування обставин справи, з огляду на приписи ст. 111 7 ГПК України (1798-12) , не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.

У зв’язку з чим ухвалені у даній справі рішення та постанова підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, витребувати необхідні матеріали кримінальної справи, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства “ЛВК” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2005р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2005р. у справі № 20/151 скасувати.