Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В. Овечкіна –головуючого,

Є. Чернова

В. Цвігун

за участю представників:

- позивача

- відповідача Литвиненко Л.І. –(дор. у справі)

розглянув прокурора Верхньодніпровського району

касаційне Дніпропетровської обл.

подання на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2005 року

у справі № 05-6-6/174

за позовом прокурора Верхньодніпровського району Дніпропетровської обл. в інтересах держави в особі Державного управління екології та природних ресурсів в Дніпропетровській обл., Верхньодніпровської регіональної екологічної інспекції

до ВАТ “Укрнафта”

Про тимчасову заборону (зупинення) експлуатації АЗС

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.03.2005 (суддя С. Ковтун) відмовлено в прийнятті позовної заяви позивача з підстав непідвідомчості спору господарському суду з огляду на норми ст. 12 ГПК України (1798-12) .

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2005 (судді: Н. Капацин, Л. Ковтонюк, Л. Зубець) ухвалу залишено без змін з аналогічних підстав. Апеляційний господарський суд крім того зазначив, що позивач має право виносити в межах своєї компетенції рішення про обмеження чи тимчасову заборону діяльності підприємств усіх форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням норм і правил екологічної, радіаційної безпеки, законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Прокурор в касаційному поданні просить судові рішення скасувати, оскільки вважає, що господарськими судами безпідставно відмовлено в судовому захисті прав та інтересів, що порушуються відповідачем.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційного подання та вважає, що воно задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України “Про судоустрій України» (3018-14) місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу (1798-12) . Державні та інші органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України (частина 2 статті 1 цього Кодексу (1798-12) ).

Таким чином, господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Відповідно до ст. 1 ГПК України (1798-12) право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Підвідомчість справ господарському суду визначена ст. 12 ГПК України (1798-12) , відповідно до якої господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Таким чином для визначені питання підвідомчості спору господарському суду слід виходити з суб'єктного складу спору та характеру правовідносин сторін. Тобто спір підвідомчий господарському суду в тому випадку, якщо його суб’єктний склад відповідає визначеному ст.ст. 1, 2 ГПК України (1798-12) , а відносини між суб’єктами спору є господарськими.

Визначення поняття господарських відносин наведено в ст. 3 Господарського кодексу України (436-15) . Разом з тим відповідно до ст. 4 цього кодексу (436-15) не є предметом його регулювання, а відтак не є господарськими, зокрема, земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря.

Як вбачається з матеріалів справи за своїм характером правовідносини сторін спору регулюються законодавством в сфері охорони навколишнього природного середовища та земельним законодавством і не є господарськими.

Таким чином, висновок господарських судів першої та апеляційної інстанцій про те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарському суді, є обґрунтованим і підстави для скасування судових рішень відсутні.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) ,

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2005 та ухвалу господарського суду м. Києва від 09.03.2005 у справі 05-6-6/174 залишити без зміни, а касаційне подання –без задоволення.