9/122 Про стягнення 131465,22 грн. - Текст документа

Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (надалі –“Позивач”) звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з дочірнього підприємства “Покровкатеплоенерго” Обласного комунального підприємства “Дніпротеплокомуненерго” (надалі –“Відповідач”) на свою користь 131465,22 грн. заборгованості з оплати за поставлений у період з 01.01.2003р. по 30.04.2003р. і з 01.10.2003р. по 31.12.2003р. природний газ відповідно до умов договору № 06/01-144ТЕ-3 від 24.01.2003р. на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій (надалі –“Спірний договір”), у тому числі: 86309,16 грн. - основного боргу, 16124,07 грн. - пені, 6041,65 грн. - штрафу, 20388,64 грн. - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 2580,15 грн. - три відсотки річних за несвоєчасні розрахунки.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем умов Спірного договору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2005р. у справі № 9/122 позов задоволено частково та постановлено стягнути з Відповідача на користь Позивача 86309,16 грн. основного боргу, 20388,64 грн. інфляційних втрат, 2508,15 грн. трьох процентів річних, 4315,45 грн. пені, І262,08 грн. витрат на держмито, 113, 28 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог Позивачу відмовлено. Крім того, господарським судом Дніпропетровської області відстрочено виконання рішення судового до 28.10.2005р., тобто, строком на шість місяців.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням господарського суду, Позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2005р. у справі № 9/122 в частині зменшення пені та наданні розстрочки терміном на 6 місяців та прийняти нов. Рішення, яким позовні позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги, Позивач посилається на те, що господарським судом Дніпропетровської області під час розгляду справи № 9/122 неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 43, 43, 83, 121 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (надалі –“ГПК України (1798-12) ”).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення знаходить, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Під час розгляду справи господарським судом Дніпропетровської області встановлено що між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець)24.01.2003р. укладено Спірний договір з протоколом узгодження розбіжностей, відповідно до умов якого Позивач зобов'язався продати Відповідачу у 2003 році природний газ, а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити ти отриманий газ на умовах Спірного договору.

Господарським судом Дніпропетровської області також встановлено, що згідно з умовами Спірного договору газ, що постачається на виконання цього договору, використовується покупцем виключно для потреб населення, бюджетних установ та організацій, а використання газу покупцем для інших потреб або інших категорій споживачів не є предметом даного договору (п. 3.1. Спірного договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.01.2003ц. по 30.04.2003р. та з 01.10.2003р. по 31.12.2003р. Позивач поставив Відповідачу 2137109 тис. м. куб. природного газу на загальну суму 336594,68грн., що підтверджується розрахунками позивача та відповідними актами приймання-передачі природного газу в матеріалах справи.

З матеріалів справи також вбачається, що Відповідач свої зобов'язання з оплати за поставлений природний газ виконав частково, перерахувавши Позивачу грошові кошти на загальну суму 250285,52 грн., що підтверджується розрахунками позивача та визнається Відповідачем. Таким чином, на час розгляду справи основний борг Відповідача становив 86309,16грн. Даний факт Відповідачем не заперечувався.

Відповідно до пункту 6.1 Спірного договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) оплата за поставлений природний газ здійснюється покупцем грошовими коштами шляхом поточного перерахування на рахунок постачальника протягом місяця поставки 100% вартості фактично спожитих обсягів газу, а остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 6-го числа, наступного за звітним місяця.

Згідно з п. 7.2. Спірного договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань по цьому договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України, зокрема: в разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 6.1 Спірного договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Отже, у зв'язку з допущеною Відповідачем прострочення платежів Позивач додатково нарахував Відповідачу: 16124,07 грн. - пені за період з 21.02.2004р. по 21.02.2005р.; 6041,65 грн. - штраф 7% від суми заборгованості за прострочення понад 30 днів грошового зобов'язання перед Позивачем, який є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; 20388,64 грн. - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за період з.02.2004 року по лютий 2005 року включно; 2601,70 грн. - три відсотки річних за період 07.02.2004р. по 21.02.2005р.

Зважаючи на те, що сторони є суб'єктами господарювання, колегія суддів вважає правильним застосування до відносин сторін, що виникли на підставі Спірного договору, повинні застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) (надалі –“ЦК України (435-15) ”) з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України (надалі –“ГК України” (436-15) ).

Відповідно до ст. 714 ЦК України (435-15) за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу постачальник зобов'язується надавати споживачеві енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов'язаний оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

У відповідності ст. 530 ЦК України (435-15) зобов'язання підлягає виконанню у певний строк (термін), якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання.

Згідно з загальними умовами виконання господарських зобов'язань, встановленими ст. 193 ГК України (436-15) , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

При цьому, згідно з п. 7 ст. 193 ГК України (436-15) не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки під час розгляду справи судом встановлено неналежне виконання Відповідачем договірних зобов'язань, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення 86309,16 грн. основного боргу, 20388,64 грн. інфляційних втрат та 2580,15 грн. трьох процентів річних за несвоєчасні розрахунки.

Водночас, колегія суддів вважає правильним висновок господарського суду Дніпропетровської області, щодо зменшення розміру належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені.

Відповідно до п. 1 ст. 233 ГК України (436-15) суду надано право зменшувати розмір належних до сплати штрафних санкцій, у разі якщо вони надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Як вбачається з матеріалі справи, збитки Позивача, як кредитора, у повному обсязі підлягають відшкодуванню шляхом стягнення з Відповідача грошових коштів по відшкодуванню позивачу інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення платежів.

Водночас, господарським судом Дніпропетровської області під час розгляду справ встановлено, що перешкодою у своєчасному виконання зобов'язань за Спірним договором є неплатоспроможність певної частини населення, що є загальновідомим фактом, який встановлений у законах України “Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги” від 13.11.1996р. № 486/96-ВР (486/96-ВР) та “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” від 20.02.2003р. № 554-ІV (554-15) .

Даний факт Відповідач підтвердив наявними у нього договорами із фізичними особами-споживачами теплової енергії наявність заборгованості населення і її реструктуризацію.

Відповідно до п. 3. ч 1 ст. 83 ГПК України (1798-12) господарський суд під час прийняття рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання виходячи з причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

З огляду на все вищенаведене, колегія суддів вважає обґрунтованим зменшення розміру належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені до суми 4315,45 грн. - 5%. Щодо доводів касаційної скарги щодо неправомірності застосування господарським судом першої інстанцій під винесення оскаржуваного рішення ст. 121 ГПК України (1798-12) , то колегія судів зазначає, що приймаючи рішення про відстрочення виконання рішення на шість місяців, господарський суд Дніпропетровської області користувався не ст. 121 ГПК України (1798-12) , а п. 6 ст. 83 ГПК України (1798-12) , відповідно до якого під час прийняття рішення господарський суд має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2005р. у справі № 9/122 прийняте з додержанням вимог чинного законодавства України, а підстав для її скасування не вбачається.