ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.08.2005 Справа N 39/398
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Першикова Є.В.,
суддів: Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.
розглянула
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма
“Юнікон ЛТД” (далі Товариство)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду
від 30.03.05
у справі № 39/398
господарського Дніпропетровської області
суду
за позовом Товариства
до дочірнього підприємства “Дніпропетровський
річковий порт” акціонерної судноплавної
компанії “Укррічфлот” (далі Підприємство),
третя особа спеціалізована державна податкова інспекція по
роботі з великими платниками податків у м.
Дніпропетровську (далі СДПІ у м.
Дніпропетровську),
Про відшкодування 2 302,50 грн. збитків
В засіданні взяли участь представники
- позивача: Денисенко А.С. (за дов. № 41/8 від 05.01.05);
- відповідача: Баштаненко Т.С. (дов. № 002-юр від 16.09.03);
- третьої особи : не з’явилися.
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 11.08.05 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду
України.
Рішенням від 11.01.05 господарського суду Дніпропетровської
області (суддя Липинський О.В.) було відмовлено у задоволені
позовних вимог Товариства до Підприємства про стягнення 2 302,50
грн. збитків, передбачених ст. 224 Господарським кодексом
України, заподіяних внаслідок порушення Підприємством вимог ст.
7 Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Постановою від 30.03.05 Дніпропетровського апеляційного
господарського (колегія суддів у складі: головуючого судді
Євстигнеєва О.С., суддів Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.) апеляційну
скаргу Товариства зали шено без задоволення, а рішення від
11.01.05 господарського суду Дніпропетровської області без змін.
Не погоджуючись із актами попередніх судових інстанцій,
Товариство звернулося з касаційною скаргою, вважаючи судові акти
неправомірними та прийнятими з порушенням вимог матеріального та
процесуального законодавств, а тому просить скасувати рішення і
постанову попередніх судових інстанцій, та прийняти нове рішення
про стягнення з Підприємства на користь Товариства збитків у
розмірі 2 302,50 грн.
Скаржник вважає, що судовими інстанціями при вирішенні спору не
враховано, що спірні правовідносини за своїм змістом є публічно-
правовими, а тому вони регулюються нормами Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
. Так, ст. 4 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
визначено виключний перелік видів
правовідносин, до яких не застосовуються його положення, але
спірні правовідносини до цього переліку не входять.
Крім того скаржник вважає, що посилання судових інстанцій на п.
п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97 від 03.04.97 (далі Закон №
168/97 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
) здійснено без врахування того, що
податковий документ водночас є розрахунковим документом, який
визначає певні правовідносини між суб’єктами господарювання.
Також на думку скаржника, судовими інстанціями не враховані
вимоги ст. ст. 173, 174 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
щодо зобов’язання суб’єктів господарювання надати
розрахункові документи про здійснення відповідної господарської
діяльності.
Підприємство у відзиві на скаргу вказало, що попередні судові
інстанції приймаючи рішення та постанову, врахували вимоги п. п.
7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо порядку
заповнення та подання податкової накладної до податкових органів
суб’єктами господарювання, а тому оскаржені процесуальні
документи відповідають вимогам діючого законодавства та
матеріалам справи.
СДПІ у м. Дніпропетровську, як третя особа, вважає, що вимоги
Товариства є правомірними і обґрунтованими, а тому вона їх
підтримує.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзиви на неї,
заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача,
оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів
Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між
Підприємством та Товариством були укладені договір № 216 від
01.01.01 та договір № 216 від 16.03.02 про перевалки експортного
брухту чорних металів, у відповідності до яких Товариством
надавалося Підприємству послуги пов'язані з перевалкою брухту
чорних металів.
Матеріалами справи підтверджено надання послуг, про що свідчить
складені акти здачі-приймання робіт (послуг) від 31.10.01 на
суму 5 580,00 грн. (у тому числі ПДВ 930,00 грн.), від 02.12.01
на суму 4 050,00 грн. (у тому числі ПДВ 675,00 грн.),
№ 465 від 04.09.02 на суму 4 185,00 грн. (у тому числі ПДВ
697,50 грн.).
Попередні судові інстанції на підставі встановлених обставин по
справі та наявних доказів по справі прийшли до висновку, що
господарські операції є об'єктом оподаткування податком на
додану вартість відповідно до вимог ст. 3 Закону
№ 168/97 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Попередніми судовими інстанціями при прийнятті оскаржених
процесуальних документів враховані вимоги п. п. 7.2.1, п. п.
7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
де визначено,
що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову
накладну, у якій зазначаються відповідні реквізити, яка
складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця
у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається
покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Також, було взято до уваги, що Товариство при заявлені позовних
вимог посилалося на ст. 224 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
(далі ГК України ( 436-15 ) (436-15)
), вважаючи, що відповідно
до зазначеної правової норми, учасник господарських відносин,
який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги
щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати
завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого
порушено.
Під збитками Товариство розуміє витрати, які пов’язані з втратою
або пошкодження майна, чи неодержанні доходи, у разі належного
виконання зобов'язання або недодержання правил здійснення
господарської діяльності другою стороною.
При відшкодування збитків за цією правовою нормою необхідна
навність господарського правопорушення –порушення
господарського зобов'язання або установлених вимог щодо
здійснення господарської діяльності.
В силу ст. 173, 174 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
господарським
визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання
та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання
з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт
(зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити
певну дію господарського чи управлінсько-господарського
характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати
майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися
від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від
зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому,
господарські зобов'язання виникають: безпосередньо із закону або
іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську
діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з
господарського договору та інших угод, передбачених законом, а
також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не
суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом
господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або
суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на
те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної
власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з
якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері
господарювання.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає, що
обов'язок Підприємства видати Товариству податкову накладну
випливає з норм Закону № 168/97 ( 436-15 ) (436-15)
, де в преамбулі
зазначено, що Закон № 168/97 ( 436-15 ) (436-15)
визначає поняття
платників податку на додану вартість, об'єктів, базу та ставки
оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від
оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та
імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок
обліку, звітування та внесення податку до бюджету, тобто цей
закон не регулює господарську діяльність.
Попередні судові інстанції встановили, що збитки виникли саме
внаслідок невиконання Підприємством дій, визначених Законом №
168/97 ( 436-15 ) (436-15)
, а тому ці дії не є порушенням господарського
зобов'язання або установлених вимог щодо здійснення
господарської діяльності з боку Підприємства, а тому спірні
відносини є правовідносинами у сфері податкового законодавства.
Колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що попередні судові інстанції підставно відмовили у
задоволенні позовних вимог, а тому підстави для задоволення
касаційної скарг відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма
“Юнікон ЛТД” № 1432 від 28.04.05 залишити без задоволення.
Постанову від 30.03.05 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду у справі № 39/398 господарського суду
Дніпропетровської області залишити без змін.
Головуючий Є.Першиков
судді: Г.Савенко
І.Ходаківська