ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.08.2005 Справа N 25/264-04-8341
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кочерової Н.О.
суддів: Рибака В.В.
Черкащенко М.М.
розглянув комунального підприємства “Одесміськелектротранс”
касаційну
скаргу
на постанову від 17.05.2005
Одеського апеляційного господарського суду
у справі № 25/264-04-8341
господарського суду Одеської області
за позовом відкритого акціонерного товариства
“Енергопостачальна організація “Одесаобленерго”
до комунального підприємства “Одесміськелектротранс”
Про стягнення індексу інфляції в сумі 18 783,14 грн., трьох
відсотків річних в сумі 5 482 грн.
за участю представників сторін:
від позивача Долгова О.О. дов. № 154 від 23.03.2005
від відповідача Криворучко В.О. дов. № 09/11-15 від 12.01.2005
В С Т А Н О В И В:
В листопаді 2004 року відкрите акціонерне товариство
“Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” пред’явило в суді
позов до комунального підприємства “Одесміськелектротранс” про
стягнення 3 % річних та інфляційні витрати в сумі 18751,06 грн.
за порушення грошового зобов’язання.
В обгрунтування позовних вимог зазначало, що рішенням від
03.08.04, яке набуло законної сили, по справі № 5/72-04-2046 з
КП “Одесміськелектротранс” на користь ВАТ “Енергопостачальна
організація “Одесаобленерго” стягнуто борг з компенсації
перетоків реактивної енергії який виник у період з.12.2002 року
по лютий 2004 року в сумі 111-491,69 грн.
При цьому вказував, що в результаті порушення грошового
зобов’язання, згідно статті 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, КП
“Одесміськелектротранс” повинно сплатити позивачу суму в розмірі
5178,56 грн. 3% річних та 13572,5 грн. збитків від інфляції,
станом на 31.10.2004 року.
В листопаді 2004 року позивач уточнив позовні вимоги і зазначив,
що період заборгованості становить з.12.2002 року по лютий 2004
року, саме на цей період було здійснено нарахування інфляційних
витрат та 3 % річних, даний факт не потребує доказування згідно
ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки встановлений по справі
№ 5/72-04-2046.
Разом з тим, зазначав, що при нарахуванні інфляційних витрат та
3 % річних позивачем було враховано дату вручення рахунків та
період, за який повинна була здійснена оплата (згідно п. 7.8
Правил користування електричною енергією, затверджених
постановою НКРЕ № 28 від 31.07.96 р. ( z0417-96 ) (z0417-96)
з наступними
змінами та доповненнями), а також були враховані проведені
оплати, тому період нарахування заборгованості починається з
01.01.2003 року до дня оплати коштів.
В грудні 2004 року відкрите акціонерне товариство
“Енергопостачальна організація “Одесаобленерго” на вимогу суду
повторно уточнило позовні вимоги і просило крім 3 % річних в
сумі 5178,56 стягнути збільшену суму індексу інфляції в розмірі
15297,36 грн., з урахуванням того, що індекс інфляції за жовтень
2004 року складає 101,3 %.
В лютому 2005 року позивач збільшив позовні вимоги і просив
стягнути з КП “Одесміськелектротранс” 15880,345 грн. індексу
інфляції за весь час прострочення і 3% річних в сумі 5292,56
грн. за весь час прострочення.
В березні позивач повторно збільшив позовні вимоги і просив
стягнути 18783,14 грн. індексу інфляції, 5482 грн. 3 % річних за
весь час прострочення, оскільки позивачем при розрахунку
попередньої суми не було враховано два місяці прострочення
платежу, а саме листопад та грудень 2004 року.
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.03.2005
(суддя Малярчук І.А.) позов задоволено повністю.
Стягнуто з КМ “Одесміськелектротрарс” 18783,14 грн. індексу
інфляції, 5482 грн. три відсотки річних та судові витрати.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
17.05.2005 року (судді: Колоколов С.І. –головуючий, Разюк Г.П. ,
Петров М.С.) рішення залишено без змін.
Задовольняючи позов та залишаючи рішення без змін, господарські
суди виходили з обґрунтованості позовних вимог.
Зазначали, що взаємовідносини сторін, які є предметом даного
господарського спору, виникли у процесі здійснення господарської
діяльності ВАТ “Одесаобленерго” та КП “Одесміськелектротранс” є
майново-господарськими зобов’язаннями в розумінні ч. 1 п. 1 ст.
175 ГК України, які в свою чергу, визнаються цивільно-правовими
зобов’язаннями і регулюються Цивільним кодексом України
( 435-15 ) (435-15)
, за нормами якого передбачено відповідальність
боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання у
вигляді встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,
а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший
розмір процентів не встановлений договором або законом.
В касаційній скарзі комунальне підприємство
“Одесміськелектротранс” просить скасувати рішення господарського
суду та постанову апеляційного господарського суду, постановити
нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на
неправильне застосування норм матеріального права, а саме
незастосування до спірних відносин ст. 231 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
замість Цивільного кодексу
( 435-15 ) (435-15)
.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту
встановлених судом обставин справи і їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду
Одеської області від 03.08.2004 (яке набрало законної сили) по
справі № 5/72-04-2046 стягнуто з комунального підприємства
“Одесміськелектротранс” борг за перетоки реактивної енергії в
сумі 111-491,69 грн., який утворився за період з.12.2002 року по
лютий 2004 року.
10.11.2004 року на виконання рішення господарського суду
Одеської області від 03.08.2004 року був виданий наказ про
примусове виконання рішення господарського суду.
Господарськими судами встановлено, що оплата відповідачем була
проведена 29.12.2004 року, про що свідчать наявні в матеріалах
справи банківські виписки з поточного рахунку ВАТ ЕК
“Одесаобленерго”.
Звертаючись з позовом, енергопостачальна компанія в
обгрунтування позовних вимог зазначала, що відповідачем було
прострочено виконання грошового зобов’язання у зв’язку з чим
просило стягнути збитки від інфляції в сумі 18783,14 грн., які
виникли за період з.01.2003 року по грудень 2004 року та 3%
річних в сумі 5482 грн. за період з.01.2003 року по березень
2004 року.
Задовольняючи позовні вимоги і стягуючи збитки від інфляції та 3
% річних, господарський суд, з яким погодився і апеляційний
господарський суд виходили з того, що зобов’язання, які виникли
між сторонами регулюються Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
,
а саме ч. 2 ст. 625, якою передбачено, що боржник, який
прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора
зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом.
Проте, з таким висновком суду погодитися неможна, враховуючи
слідуюче.
Приймаючи постанову про стягнення з відповідача суми відсотків
річних та інфляційних витрат у заявленому позивачем розмірі,
апеляційний суд не звернув увагу на те, що розрахунок вказаних
сум, заявлених до стягнення, здійснено позивачем за період
з.01.2003 року по грудень 2004 року –інфляційні, та 3% річних за
період з.01.2003 по березень 2004 року.
При цьому, обґрунтовуючи прийняте рішення посиланням на
положення ст. 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, який
набрав чинності з 01.01.2004 року, апеляційний суд не
проаналізував зміст положень ч. 2 ст. 9 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
ст. 7, ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
(набрав чинності з 01.01.2004 року) відповідно до яких
особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання
визначаються Господарським кодексом України ( 436-15 ) (436-15)
, а
майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських
відносин, регулюються Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
з
урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом
України ( 436-15 ) (436-15)
.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, учасники господарських відносин
несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у
сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників
господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим
Кодексом ( 436-15 ) (436-15)
, іншими законами та договором. У сфері
господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:
відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські
санкції.
Види, склад та розмір, а також підстави і порядок застосування
господарських санкцій визначені в ст. 224 –226, 230 –232, 235
–237 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Оскільки пунктами 6.1, 6.2 договору від 14.06.1999 року сторони
обумовили за порушення договірних зобов’язань стягнення пені, а
також покладання відповідальності у відповідності з чинним
законодавством України, господарські суди, приймаючи рішення про
стягнення відсотків річних за період з.01.2003 року по березень
2004 року та інфляційних витрат за період з.01.2003 року по
грудень 2004 року не вказали, яка правова природа цих стягнень,
а відтак, чи підлягають вони віднесенню до господарських
санкцій, передбачених Господарським кодексом України ( 436-15 ) (436-15)
.
При цьому Вищий господарський суд України звертає увагу та те,
що позов про стягнення річних і інфляційних в частині було
пред’явлено за період дії Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
і у відсутність Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
За таких обставин прийняті судовими інстанціями судові рішення
про задоволення позову в частині вказаних стягнень є
передчасними та безпідставними.
Враховуючі вимоги ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно
до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази, оскаржувані судові рішення у справі про
стягнення відсотків річних та інфляційних витрат підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і
вирішити спір у відповідності з вимогами закону і обставинами
справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу комунального підприємства
“Одесміськелектротранс” задовольнити частково.
Постанову від 17.05.2005 Одеського апеляційного господарського
суду та рішення від 21.03.2005 господарського суду Одеської
області у справі № 25/264-04-8341 скасувати, справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Н.Кочерова
Судді В.Рибак
М.Черкащенко