2-4/11319-2004 Про стягнення 926708,71 грн. збитків, - Текст документа

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.12.2004 позов до першого відповідача задоволено частково –на підставі ст. 625 ЦК України (435-15) постановлено стягнути з Фонду майна Автономної Республіки Крим на користь позивача 396584,60 грн. збитків від інфляції та 139185,21 грн. річних, понесених у зв’язку з простроченням сплати Фондом коштів в сумі 2905892,29 грн. в межах виконавчого провадження у справі № 6/95. В решті позовних вимог до Фонду майна Автономної Республіки Крим та у позові до другого відповідача відмовлено у зв’язку з їх необгрунтованістю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.04.2005 рішення залишено без змін з тих же підстав та припинено провадження по апеляційній скарзі ЗАТ “НВО “Агрокомплекс» на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.02.2005 про відстрочку виконання рішення.

Управління Держказначейства в АР Крим у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд, посилаючись на неврахування апеляційним господарським судом тих обставин, що в діях Фонду майна АР Крим був відсутній умисел щодо тривалого невиконання зобов’язання, яке виникло перед ЗАТ “НВО “Агрокомплекс”. На момент прийняття Вищим господарським судом України рішення у справі № 6/95 про визнання недійсним договору купівлі-продажу пакета акцій ВАТ “Сімферопольський завод пластмас” від 30.09.98 грошові кошти, які одержані за цим договором від покупця, були перераховані до державного бюджету України і не знаходилися на рахунках Фонду майна АР Крим. Окрім того, судами не було встановлено, чи була у Фонду майна Автономної Республіки Крим реальна можливість по виконанню зобов’язання у встановлений строк.

Перший заступник прокурора АР Крим у внесеному касаційному поданні просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на те, що судом в порушення ст.ст. 4, 43 ГПК України (1798-12) не застосовано норми ст.ст. 2, 4, 25, 51 Бюджетного Кодексу України (2542-14) .

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами першої та апеляційної інстанції і заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга та касаційне подання підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині задоволених позовних вимог з передачею справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог до суду першої інстанції з наступних підстав.

На спірні правовідносини відшкодування позадоговірної шкоди, пов’язані з невиконанням органом державної влади та органом влади АР Крим судового рішення у строки, встановлені Законом України “Про виконавче провадження» (606-14) , поширюється дія ч. 5 ст. 11, ст.ст. 1166, 1173 ЦК України (435-15) , чим спростовуються помилкові посилання суду апеляційної інстанції в обгрунтування своїх висновків на ст. 625 ЦК України (435-15) , яка не стосується спірних відносин, оскільки врегульовує відповідальність боржника за порушення договірного грошового зобов’язання. У зв’язку з цим також відхиляються твердження скаржника про існування між сторонами бюджетних відносин, оскільки останні припинилися з моменту надходження до Державного бюджету України коштів, сплачених покупцем (ЗАТ “НВО “Агрокомплекс”) за придбаний об’єкт приватизації.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України (435-15) у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду. В даному випадку саме на підставі рішення Вищого господарського суду України від 10.02.2000 № 6/95, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу акцій від 30.09.98, та на підставі наказу господарського суду м. Києва від 25.07.2002 № 6/95 у Фонду майна АР Крим виникли в порядку реституції зобов’язання перед позивачем по поверненню одержаних по недійсному договору коштів в загальній сумі 2905892,29 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України (435-15) збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, та також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Водночас ч. 2 ст. 625 ЦК України (435-15) встановлено відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов’язання у вигляді інфляційних втрат за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми. Таким чином інфляційні втрати та три проценти річних не є збитками в розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України (435-15) , а за своєю правовою природою є санкціями за неналежне виконання договірного грошового зобов’язання. З огляду на це помилковими вважаються висновки суду про наявність підстав для стягнення 396584,60гнр. інфляційних втрат та 139185,21 грн. як особливих видів збитків, оскільки такі висновки не грунтуються на чинному цивільному законодавстві. Наведене свідчить про неповне з’ясування судом обставин справи при розгляді позовних вимог про стягнення 535769,81 грн. збитків, що є підставою для передачі справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України (435-15) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Відповідно до ст. 1173 ЦК України (435-15) шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З урахуванням цього касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст. 111-12 ГПК України (1798-12) доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи надати позивачу можливість в порядку ст. 22 ГПК України (1798-12) уточнити позовні вимоги зважаючи на підстави їх виникнення (неналежне виконання судового рішення) та дослідити наявність чи відсутність причинно-наслідкового зв’язку між діями (бездіяльністю) Фонду майна Автономної Республіки Крим та завданою позивачу шкодою. Разом з тим колегія погоджується з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування 220000 грн. витрат за надання правової допомоги з мотивів відсутності причинно-наслідкового зв’язку між діями першого відповідача та витратами на оплату правової допомоги, оскільки договір про правову допомогу був укладений задовго до відкриття виконавчого провадження у справі № 6/95.

Правомірною також визнається відмова у позові до Управління Держказначейства в АР Крим, оскільки позивач не обгрунтував позовні вимоги до другого відповідача та між ними не виникали грошові зобов’язання бюджетного характеру.

Однак, припиняючи провадження по апеляційній скарзі ЗАТ “НВО “Агрокомплекс» на ухвалу господарського суду АР Крим від 15.02.2005 у зв’язку з її відкликанням скаржником до прийняття постанови від 18.04.2005, суд апеляційної інстанції порушив вимоги ч. 3 ст. 100 ГПК України (1798-12) , згідно якої про прийняття відмови від скарги (подання) апеляційний господарський суд виносить ухвалу, якщо рішення (ухвалу) місцевого господарського суду не оскаржено іншою стороною.Зміст поданої позивачем заяви від 12.04.2005 № 2005-04/147 (а.с. 30,31) свідчить про відмову товариства від апеляційної скарги на ухвалу від 15.02.2005 (ст. 100 ГПК України (1798-12) ), але аж ніяк не про відмову позивача від позову (п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України (1798-12) ), в зв’язку з чим суд постановою від 18.04.2005 помилково припинив провадження за апеляційною скаргою ЗАТ “НВО “Агрокомплекс».

Суперечливим також визнається висновок суду про невідповідність суми витрат позивача на оплату послуг адвоката вартості конкретно наданих послуг і їх пов’язаності зі справою та подальше стягнення таких судових витрат в сумі 12000 грн. з першого відповідача. Недоведеність зв’язку з даною справою витрат позивача на оплату послуг адвоката в сумі 184440 грн., сплачених за платіжним дорученням № 791 від 21.08.2004, не може бути підставою для їх часткового стягнення в порядку розподілу судових витрат.

Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанції в супереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.

Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд в частині задоволених позовних вимог для достовірного з’ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору в цій частині позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7-111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1.Касаційну скаргу Управління Держказначейства в АР Крим та касаційне подання першого заступника прокурора АР Крим задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.12.22004 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.04.2005 у справі № 2-4/11319-2004 скасувати в частині позовних вимог про стягнення 396584,60 грн. збитків від інфляції, 139185,21 грн. річних та в частині стягнення 12000 грн. витрат по сплаті послуг адвоката з передачею справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог до господарського суду Автономної Республіки Крим.

2.Пункт 3 резолютивної частини постанови виключити.

Доручити Севастопольському апеляційному господарському суду відповідно до ст. 100 ГПК України (1798-12) вирішити питання про відмову ЗАТ “НВО “Агрокомплекс» від апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.02.2005 у справі № 2-4/11319-2004.