ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.08.2005 Справа N 14/188-2420
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Першикова Є.В.,
суддів: Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.
розглянула
касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової
інспекції (далі Тернопільської ОДПІ)
на постанову Львівського апеляційного господарського
суду
від 16.02.05
у справі № 14/188-2420
господарського Тернопільської області
суду
за позовом спільного підприємства “Волхонтет” (далі
Підприємство)
до Тернопільської ОДПІ
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В засіданні взяли участь представники
- позивача: Зіненко О.В. (за дов. б/н від 09.03.05);
- відповідача: не з’явилися.
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторони, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 11.08.05 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду
України.
Рішенням від 22.11.04 господарського суду Тернопільської області
(суддя Руденко О.В.) позовні вимоги Підприємства задоволено.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Тернопільської
ОДПІ № 1053/0001072302/0/4890 від 31. 08.04 з моменту його
прийняття.
З Тернопільської ОДПІ на користь Підприємства стягнуто 85 грн.
державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Постановою від 16.02.05 Львівського апеляційного господарського
суду (колегія суддів у складі: головуючого Процика Т.С., суддів
Галушко Н.А., Юрченка Я.О.) рішення від 22.11.04 залишено без
змін, а апеляційну скаргу Тернопільської ОДПІ без задоволення.
Судовими інстанціями такі рішення мотивовані, тим, що дані, які
містяться у міжнародній товарно-транспортній накладній (СМR)
–товаросупровідному документі серії А № 111-658 із календарним
штемпелем Чопської митниці, свідчать що товар перебуває під
митним контролем з 25.06.04, та відомості уніфікованого
адміністративного документа (УАД) № 403000001/4/016017
підтверджують, що об'єкт купівлі-продажу за контрактом від
24.11.03, взятий під митний контроль Тернопільською митницею
14.07.04, а отже спростовують висновки податкового органу,
наведені в акті перевірки, у зв’язку з чим суд першої та
апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що підстав для
достовірного висновку про те, що Підприємством порушено як норми
Закону, так і інших нормативно-правових актів, що регулюють
спірні правовідносини, немає.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій
Тернопільська ОДПІ звернулася до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 22.11.04
та постанову віл 16.02.05 скасувати, а справу направити на новий
розгляд.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні
оскарженої постанови судом апеляційної інстанції було порушено
норми матеріального права, а саме: судом в порушення п. п. 4.4.2
п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.00 № 2181-ІІІ (далі Закон № 2181-
ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
) не застосовано до спірних правовідносин
обов’язкових норм податкового роз’яснення “Щодо застосування
норм статті 4 Закону України від 23.09.94 № 185/94-ВР “Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, затвердженого наказом Державної податкової
адміністрації України № 505 від 23.10.02, що, на думку
скаржника, призвело до неправильного прийняття рішення по суті
спору.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємство щодо доводів
скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв’язку з чим
просить оскаржені рішення та постанову залишити без змін, а у
задоволенні касаційної скарги Тернопільської ОДПІ відмовити.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони,
суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених
фактичних обставин справи правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла до висновку про відсутність
підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Тернопільською
ОДПІ здійснено тематичну перевірку Підприємства з питання
дотримання вимог валютного законодавства в сфері ЗЕД за період з
29.02.02 по 27.08.04, за результатами якої було складено акт від
27.08.04 № 42/23-222 (далі Акт).
Актом встановлено, що в порушення ст. 2 Закону України “Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
№ 185/94-ВР від 23.09.94 (далі Закон № 185/94-ВР ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
),
по контракту № 24/10 від 24.11.03 укладеним Підприємством з
фірмою “MEC SNC NICOLETTI ENSEGVE 7” 38050 SCURELLE (Італія)
/далі Фірма/ на імпорт запасних частин до гідравлічних насосів,
товар за перераховані кошти на суму 35 200,00 євро у встановлені
законодавством терміни не надійшов, у зв’язку з чим, керуючись
ст. 4 Закону № 185/94-ВР ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
податковий орган прийшов
до висновку, про донарахування Підприємству пені за кожний день
прострочення у розмірі 0,3 % від суми неодержаної виручки в
іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за
курсом Національного банку України на день виникнення
заборгованості.
На підставі Акта, відповідно до п. п. “б” п. п. 4.2.2 ст. 4
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
, ст. 1, ст. 4 Закону № 185/94-ВР ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
,
31.08.04 ДПІ у м. Тернополі було прийнято податкове повідомлення-
рішення № 1053/0001072302/0/4890, яким Підприємству визначено
суму податкового зобов'язання за платежем “пеня за порушення
розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності” в розмірі
30 593,47 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
На підставі матеріалів справи попередніми судовими інстанціями
встановлено, що згідно з умовами контракту від 24.11.03 (далі
Контракт) продавець –Фірма продає, а покупець –Підприємство
придбаває обладнання: лінію по виготовленню колотої бруківки з
граніту та запасних частин до неї, згідно із специфікацією.
Пунктом 3.2 Контракту встановлено, що матеріальні цінності
поставляються Продавцем на умовах ЕХW згідно з правилами
ІНКОТЕРМС, введеними в дію з 01.01.00.
Пунктом 4.2 Контракту визначено, що загальна вартість Контракту
становить 35 200 євро, а пунктом 5.1 –що розрахунки за товарно-
матеріальні цінності здійснюються покупцем шляхом банківського
переказу на розрахунковий рахунок продавця з повною
передоплатою. На підставі наданих сторонами доказів по справі
судовими інстанціями підтверджено факт виконання даних умов
Контракту Підприємством дорученням на переказ ВКВ від 15.04.04.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
відповідно до ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові
особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та
у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 13 Інструкції про порядок застосування штрафних
(фінансових) санкцій органами державної податкової служби,
затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України
№ 110 від 17.03.01, зареєстрованої в Міністерстві юстиції
України 23.03.01 за N 268/5459 ( z0268-01 ) (z0268-01)
, визначено, що факти
порушень податкового та іншого законодавства посадова особа
органу державної податкової служби оформляє актом перевірки, в
якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням
порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх
пункти і статті.
Частиною 1 статті 2 Закону № 185/94-ВР ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
встановлено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються
на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення
перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового
платежу або виставлення векселя на користь постачальника
продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують
індивідуальної ліцензії Національного банку України.
З наведеного вбачається, поставка товару, передбачена
Контрактом, на територію України повинна була бути здійснена до
14.07.04.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну
діяльність” ( 959-12 ) (959-12)
імпорт (імпорт товарів) –купівля (у тому
числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів
господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення
цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів,
призначених для власного споживання установами та організаціями
України, розташованими за її межами.
З правового аналізу наведених норм вбачається, що поставкою
імпортованого товару, як об'єкта регулювання Законом № 185/94-ВР
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
і валютного контролю з боку податкових органів при
здійсненні імпортних операцій, є факт ввезення товару на митну
територію України, оскільки норма статті 2 Закону № 185/94-ВР
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
є імперативною, якою надходження товару в Україну
не ставиться в залежність від переходу права власності на товар.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги,
що поняття “момент перетину товаром митного кордону України”
визначається також нормами митного законодавства, зокрема
нормами Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
.
Так, згідно п. 1 ст. 15 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
під
“ввезенням в Україну та вивезенням з України” у цьому Кодексі
( 92-15 ) (92-15)
розуміються –фактичне переміщення через митний кордон
України товарів та інших предметів.
Відповідно до п. 3 ст. 15 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
під
“переміщенням через митний кордон України” у цьому Кодексі
розуміються – ввезення на митну територію України, вивезення з
цієї території або транзит через територію України товарів та
інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з
цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередачі.
Статтею 21 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
визначено, що
товари та інші предмети переміщуються через митний кордон
України під митним контролем.
Як вбачається з ст. 24 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
, товари
та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України,
перебувають під митним контролем під час ввезення на митну
територію України з метою вільного використання –з моменту
ввезення і до пропуску через митний кордон України.
Момент перетину товаром митного кордону України також
конкретизує п. 4 ст. 15 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
,
відповідно до якого “пропуском через митний кордон України” є
дозвіл митниці на використання товарів та інших предметів на
митній території України або за межами цієї території з метою,
заявленою митниці.
Відповідно до ст. 34 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
переміщення через митний кордон України товарів та інших
предметів підлягає митному оформленню. Митне оформлення
здійснюється службовими особами митниці з метою забезпечення
митного контролю та для застосування засобів державного
регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її
межі і транзиту через територію України товарів та інших
предметів.
Колегія суддів Вищого господарського суду України також
враховує, що пунктом 1 Положення про вантажну митну декларацію,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97
№ 574 ( 574-97-п ) (574-97-п)
, встановлено, що вантажна митна декларація
(далі –ВМД) це письмова заява встановленої форми, що подається
митному органу і містить відомості про товари та транспортні
засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний
режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію,
необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення,
митної статистики, нарахування податків, зборів та інших
платежів.
Аналогічні положення містяться в п. 1.7 Інструкції про порядок
заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом
Державної митної служби України від 09.07.97 № 307 ( z0443-97 ) (z0443-97)
,
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.09.97 за №
443/2247, та наказі Державного комітету у справах охорони
державного кордону України, Державної митної служби України,
Міністерства транспорту України “Про затвердження Типової
технологічної схеми пропуску через державний кордон осіб,
транспортних засобів, вантажів та іншого майна” від 05.03.01 №
152/165/130 ( z0248-01 ) (z0248-01)
, затвердженого Міністерством юстиції
України 19.03.01 за № 248/5439.
Проаналізувавши зазначені правові положення колегія суддів
Вищого господарського суду України вважає, що оформлена ВМД є не
єдиним документом, яким підтверджується факт і дата фактичного
переміщення товару через митний кордон України, оскільки
перебування товару під митним контролем не можливе без його
фактичного ввозу на територію України і при цьому первинним є
фактичне переміщення товарів через митний кордон України,
підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж
товаросупровідного документа, з відтиском штампу “під митним
контролем” з відповідною датою, що підтверджує факт перетину
митного кордону України.
Таким чином, є правомірним висновок попередніх судових
інстанцій, що ввезення в Україну імпортованого товару
підтверджується як датою розмитнення товару, так і штампом
прикордонної митниці.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
враховує, що згідно ч. 1 ст. 4 Закону № 185/94-ВР ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2
цього Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, тягне за собою стягнення пені за
кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми
неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції)
в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за
валютним курсом Національного банку України на день виникнення
заборгованості.
Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону № 185/94-ВР ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних
перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену
цією статтею.
Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судочинство у господарських судах
здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які
беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення
поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено, що доказами у справі є будь-які
фактичні дані, на підставі яких господарський суд. у
встановленому законом порядку, встановлює наявність чи
відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення
сторін, а також інші обставини, які мають значення для
правильного вирішення господарського спору.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України
враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і
заперечень, всупереч чого, податковим органом ні до суду першої
інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано
доказів щодо обгрунтованості нарахування Підприємству пені, у
зв’язку з чим фактично не доведено підставність прийняття
оскарженого повідомленні-рішення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
скаржник в касаційній скарзі піднімає питання щодо порушення
судовими інстанціями не лише норм матеріального та
процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки
доказів. Але оцінка доказів, на підставі яких судові інстанції
дійшли висновку про встановлення тих чи інших обставин справи,
здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не
віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку
судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З врахуванням того, що з’ясування підставності оцінки доказів та
встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
знаходиться поза
межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку про
неможливість задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку, що судом апеляційної інстанції
було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення
для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено
постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального
права, що дає підстави для залишення її без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової
інспекції № 22661/7/10-015 від 20.04.05 залишити без
задоволення.
Постанову від 16.02.05 Львівського апеляційного господарського
суду у справі № 14/188-2420 господарського суду Тернопільської
області залишити без змін.
Головуючий Є.Першиков
судді: Г.Савенко
І.Ходаківська