45/158 Про визнання правочину недійсним - Текст документа

Товариство з обмеженою відповідальністю “Іршики-Агроінвест” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства “Фермерський земельний акціонерний банк” про визнання недійсним пункту 2.3 договору про заставу товарів в обігу від 15.07.02 № 18-2/02 в редакції додаткової угоди від 24.10.02 № 1.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.05.05 (суддя Балац С.В.) у позові відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що оскаржуваний пункт не позбавляє заставодавця права володіти та користуватися предметом застави, а є обмеженням на розпорядження заставленим майном після настання строку платежу за зобов’язанням.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.05 (колегія суддів у складі: суддя Корсак В.А. –головуючий, судді: Коршун Н.М., Авдеєва П. В.) рішення господарського суду міста Києва від 23.05.05 скасовано: визнано недійсним пункт 2.3 договору № 18-2/02 про заставу товарів в обігу від 15.07.02 № 18-2/02 в редакції додаткової угоди від 24.10.02 № 1 як такий, що суперечить статтям 42, 43 Закону України “Про заставу” (2654-12) .

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.05 відкрите акціонерне товариство “Фермерський земельний акціонерний банк” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 23.05.05. Скаргу мотивовано тим, що судовий акт винесено без урахування статей 7, 17 “Про заставу” (2654-12) , відповідно до яких заміна предмета застави, його відчуження може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя. Скаржник зауважує, що статті 40 –43 зазначеного Закону (2654-12) не містять заборони на встановлення обмеження щодо розпорядження предметом застави після настання строку платежу за зобов’язаннями.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 15.07.02 між сторонами було укладено договір про заставу товарів в обігу, який викладено в новій редакції відповідно до додаткової угоди від 24.10.02 № 1.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору передбачено, що заставодавець зберігає за собою право володіння та користування предметом застави з урахуванням обмежень, встановлених договором, зокрема пунктом 2.3, згідно з яким, у випадку невиконання зобов’язань по поверненню суми основного боргу по кредиту та сплаті відсотків при настанні строку платежу, заставодавець не має права без письмової згоди заставодержателя розпоряджатися предметом застави.

Статтею 42 Закону України “Про заставу” (2654-12) встановлено право заставодавця при заставі товарів в обороті або у переробці володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави відповідно до правил, встановлених розділом ІІІ “Застава товарів в обороті або у переробці” зазначеного Закону (2654-12) .

Відповідно до статті 43 Закону України “Про заставу” (2654-12) заставодавець при заставі товарів в обороті або у переробці зобов’язаний замінити зазначені товари іншими товарами такої ж або більшої вартості. Зменшення вартості замінених товарів допускається тільки у випадках, коли це здійснено за домовленістю сторін щодо погашення частки початкової заборгованості.

Колегія суддів господарського суду касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що висновок апеляційного господарського суду про незаконність пункту 2.3 договору про заставу товарів в обігу є необґрунтованим, оскільки без цього пункту втратиться зміст договору застави щодо самостійного захисту своїх прав кредитором, який одночасно є застводержателем.

Натомість, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що зазначеним пунктом договору встановлено обмеження, а не заборону, на розпорядження предметом застави, до того ж, таке обмеження застосовується лише у випадку невиконання заставодавцем умов щодо своєчасного повернення кредитних коштів. Статті 42, 43 Закону України “Про заставу” (2654-12) не містять заборону на застосування обмеження без письмової згоди заставодержателя розпоряджатися предметом застави. Водночас, таке обмеження за правовою природою є способом забезпечення виконання зобов’язання, одним із видів яких є застава.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 частини 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Фермерський земельний акціонерний банк” від 15.07.05 № 11-16/287 задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.05 у справі 45/158 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 23.05.05 залишити без змін.