ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.08.2005 Справа N 9/398пд
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Першикова Є.В.,
суддів: Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.
розглянула
касаційну скаргу міського комунального підприємства
“Маріупольтепломережа” (далі Підприємство)
на додаткове рішення господарського суду Донецької області
від 24.01.05
у справі № 9/398пд
Господарського суду Донецької області
за позовом державної податкової інспекції у м.
Маріуполі (далі ДПІ у м. Маріуполі)
До Підприємства,
приватного підприємства “Алекс” (далі ПП
“Алекс”)
Про визнання недійсною угоди
В засіданні взяли участь представники
- позивача: не з’явилися;
- відповідача: Підприємства:
Лещенко О.Д. (за дов. № 468/01 від
22.11.04);
ПП “Алекс”:
не з’явилися.
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 11.08.05 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду
України.
Рішенням від 18.09.02 господарського суду Донецької області
(суддя Марков В.І.) позовні вимоги ДПІ у м. Маріуполь про
визнання недійсною усної угоди від 25.09.00 укладеною ПП “Алекс”
з Підприємством, згідно ст. 49 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963р. було задоволено.
Згідно ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963р. було визнано недійсною усну угоду поставки, укладену між
ПП “Алекс” та Підприємством
З рахунку Підприємства в доход Державного бюджету України
стягнуто грошові кошти у сумі 34 009,88 грн. (за угодою поставки
відповідно до накладної № 169 від 24.03.00) та державне мито в
сумі 340,10 грн. та 85 грн.
З Підприємства на користь державного підприємства “Судовий
інформаційний центр” стягнуто 118 грн. на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
При прийнятті рішення суд врахував рішення від 19.12.01
Ленінського районного суду м. Донецька у справі № 2-1690/2001,
яким визнано недійсними з моменту реєстрації установчі документи
ПП “Алекс”.
Постановою від 11.09.03 Донецького апеляційного господарського
суду (колегія суддів у складі: головуючого Агапова О.Л., суддів
Української Р.М. Дзюби О.М.) рішення від 18.09.02 господарського
суду Донецької області було скасовано. В задоволенні позовних
вимог ДПІ у м. Маріуполі відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що
Підприємство знаходилось на податковому обліку у ДПІ у
Ленінському районі м. Донецька, є платником податку на додану
вартість. При цьому суд виходив з того, що оскаржена угода була
виконана двома підприємствами, які мали цивільну правоздатність
на момент укладення і виконання угоди та той факт, що після
виконання зобов’язань за угодою статут одного з підприємств
визнано недійсним, не означає, що сторони діяли з метою,
суперечною інтересам держави і суспільства.
Також, апеляційною інстанцією було взято до уваги, що сам по
собі факт визнання недійсними засновницьких документів
підприємства, не є підставою для визнання всіх раніше укладених
ним угод (до визнання недійсними судом засновницьких документів)
з іншими суб’єктами підприємництва на підставі ст. 49 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963р. Посилання суду першої
інстанції на ст. 35 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційний суд вважав помилковим з тих
підстав, що Ленінським районним судом м. Донецька не встановлено
фактів, що стосуються спірної угоди.
Постановою від 04.12.03 Вищого господарського суду України
касаційну скаргу ДПІ у м. Маріуполі було задоволено частково.
Рішення від 18.09.02 господарського суду Донецької області та
постанову від 11.09.03 Донецького апеляційного господарського
суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до
господарського суд Донецької області.
Рішенням від 10.03.04 господарського суду Донецької області
(суддя Ушенко Л.В.) у задоволенні позовних вимог ДПІ у м.
Маріуполі було відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що у діях посадових осіб
Підприємства та ПП “Алекс” не було умислу на укладання угоди з
метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки
вони у повному обсязі виконали зобов'язання за угодою, з
урахуванням чого місцевий суд прийшов до висновку, що угода
відповідає вимогам чинного законодавства.
Постановою від 03-17.06.04 Вищого господарського суду України
касаційну скаргу ДПІ у м. Маріуполі було задоволено частково.
Рішення від 10.03.04 господарського суду Донецького області
скасовано, а справу направлено на новий розгляд до
господарського суду Донецької області.
Рішенням від 25.08.04 господарського суду Донецької області
(суддя Кододова О.В.) позовні вимоги ДПІ у м. Маріуполі про ви
знання недійсною угоди постачання від 05.04.00 на суму 34 009,88
грн. задоволені повністю.
Визнано недійсною, як таку, що суперечить інтересам держави та
суспільства, усну угоду, укладену між Підприємством та ПП
“Алекс” на суму 34 009,88 грн.
З ПП “Алекс” на користь Підприємства стягнуто 34 008,88 грн.
Дане рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що
господарська діяльність ПП “Алекс” здійснювалась поза межами
правової відповідальності, без відображення таких операцій в
податковому обліку, без сплати до бюджету відповідних подат ків
і з приховуванням оподаткованого доходу, що є порушенням
Конституції і законів України.
24.01.05, на підставі положень ст. 88 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, госпо дарським судом
Донецької області (суддя Кододова О.В.) було винесено додаткове
рішення про застосування в повному обсязі наслідків, які
передбачені ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
1963р. та розподіл судових витрат від повідно до
положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
З Підприємства на користь держави стягнуто грошові кошти у сумі
34 009,88 грн., а на користь ДП “Судовий інформаційний центр”
–59 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
З ПП “Алекс” у доход державного бюджету стягнуто витрати зі
сплати державного мита у сумі 425,10 грн.
Постановою від 14.03.05 Донецького апеляційного господарського
суду (колегія суддів у складі: головуючого Запорощенка М.Д.,
суддів Волкова Р.В., Москальової І.В.) апеляційну скаргу
Підприємства залишено без задоволення, а додаткове рішення від
24.01.05 господарського суду Донецької області без змін.
Не погоджуючись з додатковим рішенням господарського суду
Донецької області, Підприємство звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
додаткове рішення від 24.01.05 скасувати та прийняти по справі
нове рішення, яким доручити господарському суду Донецької
області видати на підставі ст. 122 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наказ про повернення стягнених з
Підприємства грошових сум у розмірі 34 009,88 грн. за раніше
прийнятим рішенням.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні
оскарженого рішення судом було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ст.ст. 35, 43 та ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
здійснення судочинства на принципах змагальності, та
обґрунтування сторонами своїх вимог поданими суду доказами.
Також вказано, що суд застосував норму закону, яка на час
прийняття рішення втратила чинність (ст. 49 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963р.).
Зокрема, скаржник зазначає, що наявність факту ухилення від
оподаткування та підтвердження наміру на це у ПП “Алекс” та
Підприємства при укладенні спірної угоди не підтверджено
документально. Скаржник вважає, що надані податковим органом
докази є недостатніми для повного й об’єктивного з’ясування тих
обставин справи, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними
і настання у зв’язку з цим відповідних юридичних наслідків.
На думку скаржника, факт несплати ПП “Алекс” податків не є
підставою для визнання недійсними укладених ним угод, оскількі
спірні угоди не містять зобов’язань сторін щодо сплати податків,
а зі змісту угод не випливає мета на ухилення від сплати
податків і намір сторін діяти відповідним чином. Скаржник
вважає, що порушення, яке не стосуються змісту угоди не можуть
бути підставою для визнання її недійсною.
Скаржник наголошує, що судом при винесенні додаткового рішення
не було взято до увагу, що у Підприємства був відсутній намір на
укладення угоди з метою суперечною інтересам держави і
суспільства (ухилення від оподаткування), і воно сумлінно
виконало всі зобов’язання по угоді, а законодавчими актами
України не передбачено обов’язок підприємства стежити за
виконанням податкового законодавства контрагентами, та у разі
його порушення останніми, нести за них відповідальність.
Крім того, скаржник зазначає, що на момент розгляду справи
Цивільний кодекс Української РСР 1963р. ( 1540-06 ) (1540-06)
втратив
чинність, цивільні правовідносини між сторонами спірної угоди
припинені виконанням у період дії Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963р., водночас, відносини між податковим
органом та сторонами спірного договору випливають з публічного
права, які продовжують існувати після вступу в дію нового
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
від 16.01.03, а тому, на
думку Підприємства, відповідно до вимог п. 4 Заключних та
Перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
застосування до цих відносин норм Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963р. є неможливим.
На день розгляд справи по суті письмові відзиви на касаційну
скаргу від ПП “Алекс” та ДПІ у м. Маріуполі не надійшли.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, уточнення до
касаційної скарги, заслухавши пояснення представника сторони,
суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених
фактичних обставин справи правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла до висновку про відсутність
підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ПП “Алекс” було
зареєстровано рішенням Ленінського райви конкому від 09.02.00 за
№ 110/4 та включено до ЄДРПОУ за № 30702523, що підтверджується
копі єю довідки Донецького обласного управління статистики.
Підприємство зареєстровано платником податку на додану вартість
24.02.00, свідоцтво № 08160071 серія НВ № 087846, код ЄДРПОУ
30702523.
При розгляді справи попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи встановлено, що 05.04.00 між ПП “Алекс” та
Підприємством була укладена усна угода постачання бензину та
дизельного палива. За даною угодою ПП “Алекс” поставило, а
Підприємство прийняло та оплатило товар (бензин А -76 та
дизельне паливо) на загальну суму 34 009,88 грн.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими
інстанціями встановлено фактичне виконання угоди як
Підприємством, так і ПП “Алекс”.
При вирішенні спору по суті судовими інстанціями враховувалося,
що 19.12.01 рішенням Ленінського районного суду м. Донецька
установчі документи ПП “Алекс” були визнані недійсними з моменту
реєстрації –09.02.00. Дане рішення суду не оскаржувалось та
набрало чинності.
На підставі довідки № 306/7/19-213 від 06.02.03 державної
податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька судовими
інстанціями встанволено, що ПП “Алекс” звітність про фінансо во-
господарську діяльність підприємства до податкового органу не
надавало, а згідно акту перевірки від 06.04.00 за юридичною
адресою: м. Донецьк-16, вул.Піонерська, 114/59 не знаходиться.
Крім того, враховано що рішенням від 01.03.01 ар бітражного суду
Донецької області по справі № 40/39а державну реєстрацію ПП
“Алекс” скасовано.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
від 16.01.03 цей кодекс ( 435-15 ) (435-15)
застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання
ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання
чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли
або продовжують іс нувати після набрання ним чинності.
Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає,
що місцевим судом при винесенні оскарженого рішення правомірно
засто совано до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції 1963р.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що відповідно до положень ч. 4 ст. 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказане рішення
місцевого суду для господарського суду є обов'язковим щодо
фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення
спору.
Таким чином, враховуючи, що попередніми судовими інстанціями на
підставі матеріалів справи встановлено, що ПП “Алекс” створено з
порушенням законодавства, а тому є обґрунтованим висновок
судових інстанцій, що укладання в подальшому цим підприємством
угоди та несплата податків, доводять, що укладаючи спірну угоду
ПП “Алекс” діяло з метою, яка була спрямована на приховування
отриманих за угодою грошових коштів від оподаткування, а отже
усна угода, укладена між Підприємством та ПП “Алекс”, статутні
документи якого визнані недійсними з моменту реєстрації,
правомірно визнана недійсною на підставі вимог ст. 49 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963р. із застосуванням
наслідків, визначених у вказаній правовій нормі.
Так, необхідними умовами визнання угоди недійсною згідно зі ст.
49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, чинної на час
укладання та виконання спірної угоди, є доведення факту
наявності завідомо супе речної інтересам держави та суспільства
мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі
умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних
наслідків.
Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування
податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і
збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та законах України про оподаткування, та відповідних
повноваженнях державних органів: Верховної Ради України приймати
закони, якими виключно встановлюється система оподаткування
(ст.ст. 85, 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
), Президента
України підписувати закони, прийняті Верховною Радою України
(ст. 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
) та обов'язку
Кабінету Міністрів України забезпечувати проведення податкової
політики (ст. 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
).
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3
від 28.04.78 “Про судову практику в справах про визнання угод
недійсними” ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
до угод, укладених з метою, завідомо
суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема нале жать
угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними
особами доходів від оподат кування.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного суду України
“Про деякі питання застосування законодавства про
відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших
обов'язкових платежів” від 08.10.04 № 15 ( v0015700-04 ) (v0015700-04)
ухилення від сплати податків, зборів інших обов'язкових платежів
може бути вчинене як шляхом неподання документів, з їх
обчисленням та сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів
(податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і
балансів, тощо), так і шляхом приховування об'єктів
оподаткування, а також заниження об'єктів оподаткування різними
способами.
З урахуванням наведеного, є підставними висновки попередніх
судових інстанцій, що господарська діяльність ПП “Алекс”
здійснювалась поза межами правової відповідальності, без
відображен ня таких операцій в податковому обліку, без сплати до
бюджету відповідних податків і прихову ванням оподаткованого
доходу, що є порушенням Конституції і законів України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
попередні судові інстанції підставно прийшли до висновку що
матеріалами та обставинами справи підтверджено відповідний
умисел та мету, які були в діях ПП “Алекс” при укладенні спірної
угоди.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від
28.04.78 “Про судову практику в справах про визнання угод
недійсними” ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
передбачено, що угода може бути
визнана недійсною лише з підстав та наслідків, передбаченими
законом.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд
першої та апеляційної інстанцій повно встановив по даній справі
наявність обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди
недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПА у м.
Маріуполі надала докази наявності наміру у Підприємства на
укладення угоди з метою завідомо суперечної інтересам держави і
суспільства, а тому судовими інстанціями правомірно застосовано
до спірної угоди положення ст. 49 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963р.
Відповідно до положень ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
1963р., якщо угода укладена з метою, завідомо
суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності
умислу у обох сторін –в разі виконання угоди обома сторонами - в
доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі
виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в
доход держави все одержане нею і все належне з неї першій
стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише
у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути
повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на
відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що застосування
передбачених нею наслідків не ста виться в залежність від будь-
яких фактичних обставин, і, таким чином, передбачає необхідність
їх застосування судом.
Положеннями ст. 88 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що го сподарський суд має за своєю
ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо з якоїсь
позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського
суду, не прийнято рішення; не вирішено питання про розподіл
господарських витрат або про повернення державного мита з бюд
жету.
З матеріалів справи вбачається, що господарський суд, розгляну
вши спір в цілому, не прийняв рішення з приводу застосування
наслідків, передбачених ст. 49 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963р. у вигляді односторонньої реституції щодо
ПП “Алекс”, у зв’язку з чим додатковим рішенням від 25.08.04
дане питання було вирішено.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовими
інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права,
а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка
доказів, на підставі яких судові інстанції дійшли висновку про
встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за
внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до
компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному
порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на
підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З врахуванням того, що з’ясування підставності оцінки доказів та
встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
знаходиться поза
межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку про
неможливість задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку, що судом першої інстанцій було
повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для
справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з
дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає
підстави для залишення його без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу міського комунального підприємства
“Маріупольтепломережа” № 763/01 від 14.04.05 залишити без
задоволення.
Додаткове рішення від 24.01.05 господарського суду Донецької
області у справі № 9/398пд господарського суду Донецької області
залишити без змін.
Головуючий Є.Першиков
судді: Г.Савенко
І.Ходаківська