41/494 Про стягнення 725595,66 грн. - Текст документа

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство “Акант” звернулося до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Делон-Україна” 725595,66 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.12.04 (суддя Пилипенко О.Є.) позов задоволено в частині стягнення основного боргу в сумі 48600,19 грн., відсотків за користування безпідставно отриманими грошовими коштами в сумі 61719,66 грн., в задоволенні стягнення 177876,00 грн. пені відмовлено, судові витрати покладено на відповідача. В обґрунтування рішення суд послався на те, що позивачем була проведена передплата, втім, відповідач недопоставив товар на суму 48600,19 грн., а тому дана сума, та штрафні санкції за користування згаданими коштами підлягають стягненню з відповідача.

За результатом перегляду справи в апеляційному порядку Київським апеляційним господарським судом (колегія суддів у складі: головуючого-судді Моторного О.А., суддів: Карася О.В., Кошіля В.В.) була винесена постанова від 23.06.05, якою рішення місцевого господарського суду було скасовано, в позові відмовлено. Постанова мотивована тим, що передплата в розмірі 48600,19 грн. була зарахована відповідачем в рахунок погашення заборгованості за фактично поставлену (за умовами того ж договору № 27/01) продукцію на суму 2216160,01 грн., а тому відсутні підстави вважати, що існує заборгованість відповідача перед позивачем.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.05 та залишити в силі рішення господарського суду м. Києва від 28.12.04. Заявник посилається на те, що апеляційний господарський суд не надав правової оцінки листу позивача № 210 від 27.08.01 про зміну цільового призначення платежу в розмірі 2216161,00 грн. Також скаржник звертає увагу на те, що судом неправильно визначено, що згадана сума коштів коштів була зарахована як виконання договору № 3 від 19.03.01, оскільки роботи по даному договору розпочаті не були.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Місцевим господарським судом було встановлено, що відповідач отримав від позивача 2216161,00 грн. (2128997,22 грн. з яких було оплачено векселями КБ “Приватбанк”, а решта –грошовими коштами) в якості передплати за договором № 27/01 від 22.02.01. Відповідачем було здійснено поставку оплаченого товару на суму 2216160,01 грн.

Апеляційний господарський суд зазначає, що згідно відмітки про цільове призначення цих коштів в платіжних дорученнях та актах про вексельний платіж, дані кошти були сплачені позивачем на виконання договору № 3 від 19.03.01 (в якості оплати за будівельні матеріали). Тому поставка на суму 2216160,01 грн. була здійснена відповідачем без отримання попередньої оплати, внаслідок чого у позивача утворилася заборгованість перед відповідачем на цю суму.

З наведеного вбачається, що суди дійшли до протилежних висновків з того приводу, чи була здійснена позивачем передплата за договором № 27/01 від 22.02.01, чи за договором № 3 від 19.03.01. В зв'язку з тим, що Вищий господарський суд України не має права досліджувати докази та давати правову оцінку обставинам справи, колегія суддів позбавлена можливості зробити законний і обґрунтований висновок з про те, за яким договором позивач сплатив відповідачу 2216161,00 грн. Для того, щоб цей висновок відповідав статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судам необхідно було дослідити лист позивача від 27.08.01 № 210 та дати йому належну правову оцінку, а також визначити, чи могли бути дані кошти перераховані відповідачу за договором № 3. Також судам слід дати правову оцінку доводам позивача щодо неправомірності складення листа ВАТ “Дніпроенерго”, на який посилається апеляційний господарський суд, оскільки відповідач ніяких робіт виконувати не міг, так як не мав у своєму розпорядженні ні проектної документації, ні будівельного майданчика.

За тих умов, що невстановленою є обставина щодо призначення 2216161,00 грн., неможливо зробити висновок по суті спору, незважаючи на те, що судами обох інстанцій встановлений факт перерахування позивачем коштів у сумі 486000,00 грн. та відсутності поставки товару відповідачем на згадану суму. Так само неможливо визначитися із штрафними санкціями за безпідставне користування чужими грошовими коштами, оскільки невідомо, яка сума заборгованості, і хто із сторін є боржником по зобов'язанням за договором № 27/01.

За таких обставин Вищий господарський суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору, так як не всі обставини справи є з'ясованими, а відтак, спір стосується не правозастосування, а встановлення обставин справи, що не відноситься до компетенції Вищого господарського суду України. Тому ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. ч. 3 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства “Акант” задовольнити частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.05 та рішення господарського суду м. Києва від 28.12.04 у справі № 41/494 скасувати, справу № 41/494 направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.