ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.08.2005 Справа N 5/2641-16/200(5/2224-19/400)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Першикова Є.В.,
суддів: Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П. ,
розглянула
касаційну державної податкової інспекції у Личаківському
скаргу районі міста Львова (далі ДПІ у Личаківському
районі)
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 10.03.05
у справі 5/2641-16/200
господарського Львівської області
суду
за позовом відкритого акціонерного товариства “Орлан-Транс”
(далі Товариство)
до ДПІ у Личаківському районі
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В засіданні взяли участь представники
- позивача: Олейник О.В. (за дов. № 489 від 15.07.05);
Січевич І.М. (за дов. № 412 від 10.06.05);
- відповідача: не з’явилися.
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторони, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 11.08.05 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду
України.
Рішенням від 10.01.05 господарського суду Львівської області
(суддя Кордюк Г.Т.) позов задоволено.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №
0000732320/0/2581 від 04.02.03 ДПІ у Личаківському районі, на
підставі якого Товариству донараховано податок на додану
вартість у сумі 68 579,33 грн. та 1 736,10 грн. штрафних
(фінансових) санкцій за порушення вимог п. 11.15 ст. 11 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
а саме за
застосування нульової ставки податку на додану вартість за
послуги, які надані Товариством по перевезенню вантажів
транзитом через митну територію України, розрахунки за які
проведено у національній валюті України.
З ДПІ у Личаківському районі на користь Товариства стягнуто 85
грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що
Товариство правомірно застосувало нульову ставку податку на
додану вартість, а тому у ДПІ у Личаківському районі не було
правових підстав застосовувати ставку 20 відсотків, оскільки на
перевізних документах Товариства є відмітки митниці, які
свідчать про знаходження вантажу під митним контролем, і вантаж
надійшов з пункту, який знаходиться за межами митного кордону
України.
Постановою від 10.03.05 Львівського апеляційного господарського
(колегія суддів у складі: головуючого судді Юрченка Я.О., суддів
Галушко Н.А., Процик Т.С) рішення від 10.01.05 господарського
суду Львівської області залишено без змін, а апеляційна скарга
без задоволення.
Не погоджуючись із актами попередніх судових інстанцій ДПІ у
Личаківському районі звернулася з касаційною скаргою, в який
просить скасувати рішення та постанову по справі, та у
задоволенні позовних вимог Товариству відмовити, вважаючи, що
вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального
законодавства, оскільки господарські операції, які здійснені
Товариством, не можуть вважатися такими, до яких застосовується
нульова ставка податку на додану вартість, тому що розрахунки
здійснювалися у національній валюті України, в той час, як
Декретом Кабінету Міністрів України “Про податок на добавлену
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено звільнення від цього виду
податку послуг транзиту іноземних вантажів, включаючи транзитні
послуги через територію України, при наявності за них
розрахунків в іноземній валюті.
Судовими інстанціями, на думку скаржника, також не взято до
уваги вимоги п. 11.15 ст. 15 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-
доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення
попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову
оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, які приймали
рішення у даній справі, ДПІ у Личаківському районі здійснила
перевірку фінансово-господарської діяльності Товариства за
період з.11.2002 року по січень 2003 року за результатами якої
було складено Акт від 03.02.03 (далі Акт) на підставі якого було
прийнято податкове повідомлення-рішення про донарахування
Товариству податку на додану вартість в сумі 68 579,39 грн. та
застосовано штрафні санкції у сумі 1 736,10 грн., а всього до
сплати була нарахована сума у розмірі 70 325,49 грн.
Як вказано в Акті, перевіркою було встановлено, що Товариством
допущено порушення вимог п. 11.15 ст. 11 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.97 (далі
Закон “Про ПДВ” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
) та п. п. “а” п. 1 ст. 5 Декрету
Кабінету Міністрів України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 26.12.92 (далі Декрет) щодо застосування
нульову ставку податку на додану вартість за послуги, які
надані Товариству по перевезенню вантажів транзитом через митну
територію України, розрахунки за які проведено у національній
валюті України.
Товариство, не погодившись з висновками Акту та з повідомленням-
рішенням, звернулося зі скаргою в порядку адміністративного
провадження з вимогою скасувати прийняте рішення, як таке, що не
відповідає чинному законодавству, однак, в задоволенні скарги
було відмовлено, а тому Товариство звернулося до суду з
відповідною позовною заявою.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
встановлені попередніми судовими інстанціями обставини та
зібраними докази по справі приходить до висновку, що попередні
судові інстанції правомірно прийшли до висновку, що порядок
оподаткування податком на додану вартість за нульовою ставкою
визначено Законом України “Про ПДВ” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Так., відповідно до п. п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону “Про ПДВ”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податок на додану вартість за нульовою ставкою
обчислюється щодо операцій з надання транспортних послуг та з
перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону
України, а саме:
- від пункту за межами державного кордону України до пункту
проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з
під митного контролю на митну територію України (включаючи
внутрішні митниці);
- від пункту проведення митник процедур з випуску пасажирів або
вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні
митниці) до пункту поза межами державного кордону України;
- між пунктами поза межами митного кордону України.
Попередніми судовими інстанціями враховано, що ст.ст. 3, 4
Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
(який був чинний на момент
здійснення перевезення), містить наступне визначення “митної
території України” –межі митної території України визначені
митним кордоном України.
З правового аналізу вказаних норм вбачається, що митний кордон
України співпадає з державним кордоном України, за винятком меж
спеціальних митних зон.
При розгляді справи по суті також було взято до уваги вимоги п.
4 ст. 15 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
, де визначено, що
“пропуск через митний кордон України” –це дозвіл митниці на
використання товарів та інших предметів на митній території
України або за межами цієї території з метою, заявленою митниці.
В той же час, пропуск з метою транзиту через територію України
визначено у ст. 72 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
, а порядок
проведення митних процедур щодо пропуску через державний кордон
України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна
встановлено Типовою технологічною схемою пропуску через
державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та
іншого майна, затвердженої Наказам Державного комітету у справах
охорони державного кордону України, Державної митної служби
України, Міністерства транспорту України від 05.03.01 №
152/165/30 (далі Технологічна схема).
Відповідно до п. 3.2.2.2 Технологічної схеми під час переміщення
товарів, транспортних засобів та інших предметів через митний
кордон України уповноваженими посадовими особами митного органу
здійснюються, у тому числі надання дозволу на переміщення
транспортних засобів, товарів через митний кордон України.
Крім того, попередні судові інстанції врахували вимоги п.
3.2.2.4 Технологічної схеми де визначено, що переміщення через
пункти пропуску товарів, транспортних засобів, інших предметів,
що підлягають санітарно-епідеміологічному, ветеринарному,
екологічному та іншому контролю, завершується у разі позитивних
висновків служб, що здійснюють ці види контролю. Результати
такого контролю відображаються у вигляді відміток державної
інспекції цих служб у відповідних документах (товаросупровідних,
товаротранспортних).
На підставі зібраних по справі доказів та наявних матеріалів
справи, а саме з міжнародних товарно-транспортних накладних,
попередні судові інстанції прийшли до правомірного висновку, що
суб’єктом господарювання здійснено перевезення вантажу від
пунктів поза межами державного кордону України (Німеччина,
Румунія, Росія, Франція, Італія) до пункту проведення митних
процедур з випуску вантажу з-під митного контролю на митну
територію України, а також від пункту проведення митник процедур
з випуску вантажу з-під митного контролю до пунктів, поза межами
державного кордону України, а також між пунктами поза межами
митного кордону України, про що свідчить відмітка митниці "під
митним контролем".
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з
висновками попередніх судових інстанцій, що податковим органом
при прийнятті оскарженого рішення-повідомлення не було враховано
положень п. п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону “Про ПДВ”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, та у зв’язку з вказаними обставинами безпідставно
було застосовано 20-відсоткову ставку податку на додану вартість
від вартості перевезення, оскільки перевізні документи
Товариства мають відмітки митниці, які свідчать про знаходження
вантажу під митним контролем, і вантаж надійшов з пункту, який
знаходиться за межами митного кордону України.
Також, попередніми судовими підставно зазначено, що податковим
органом, при нарахуванні 20 % податку на додану вартість, не
було взято до уваги те, що податок на додану вартість не
стягується за надання послуг за розрахунками в іноземній чи
національній валюті, а також шляхом обміну чи передачі на
експорт за межі митної території України товарів, робіт, послуг,
включаючи виконання міжнародних перевезень товарів та пасажирів
транспортними засобами, також послуги за навантаження,
розвантаження,, перевантаження товарів та транзит іноземних
вантажів через митну територію України, оскільки відповідно до
п. 11.15 ст. 11 Закону “Про ПДВ” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, до 01.01.00
зберігається існуючий порядок сплати податку на додану вартість
за операціями з надання послуг, пов'язаний з перевезенням
(переміщенням) пасажирів та вантажів транзитом через територію і
порти України. Для послуг, пов'язаних з перевезенням
(переміщенням) вантажів транзитом через територію України,
вказаною нормою законодавства збережено порядок оподаткування
податком на додану вартість, який діяв до дати набуття чинності
Законом “Про ПДВ” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України також враховує
вимоги ст. 1 Закону України “Про транзит вантажів” ( 1172-14 ) (1172-14)
де визначено, що транзит вантажів –це перевезення транспортними
засобами транзитних вантажів під митним контролем через
територію України між двома пунктами або в межах одного пункту
пропуску через державний кордон України. Визначення транзиту
наведено також у ст. 15 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
та в
Типовій схемі.
В той же час, враховується, що Декрет, який діяв до 01.10.97 від
податку на додану вартість звільняв послуги транзиту іноземних
вантажів, включаючи транзитні послуги через територію України за
розрахунками в іноземній валюті. При цьому, суми податну на
добавлену вартість, що сплачені або підлягали сплаті
постачальникам за виконані роботи, надані послуги, придбані
матеріальні ресурси, відповідно до п. 3 ст. 7 Декрету,
зараховувалися в рахунок чергових платежів або відшкодовувалися
з бюджету лише у випадках, коли розрахунки за транзитні послуги
проводилися в національній валюті чи здійснювалися шляхом
товарообмінних операцій, суми податку на додану вартість по
придбаних роботах, послугах, матеріальних ресурсах відносилися
до валових витрат таких транзитних послуг.
Оскільки такий порядок оподаткування збережено і в умовах дії
Закону “Про ПДВ” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
", то товаротранспортними
документами підтверджується переміщення вантажів транзитом через
територію України між двома пунктами пропуску через державний
кордон України і знаходження під митним контролем, про що
свідчить відмітка митниці та санітарно-епідеміологічної служби
"Транзит дозволена" на міжнародних товаротранспортних накладних,
тому послуги не підлягали оподаткуванню за ставкою 20 %.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
попередніми судовими інстанціями було правомірно враховано
вимоги п. п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, де визначено коли
норма законодавства чи іншого нормативно-правового акту,
виданого на підставі Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, дозволяє неоднозначне
трактування прав і обов'язків платників податків або
контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти
рішення на користь як платника податків, так і контролюючого
органу, рішення приймається на користь платника податків.
Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до
висновку, що докази, які є в матеріалах справи, спростовують
доводи податкового органу про здійснення Товариством
господарської діяльності з порушенням вимог діючого
законодавства.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
враховує, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт
порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та
процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки
доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судові інстанції
дійшли висновку про встановлення тих чи інших обставин справи,
здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не
віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному
порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на
підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З урахуванням того, що з’ясування підставності оцінки доказів та
встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
знаходиться поза
межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України прийшла до висновку про неможливість
задоволення касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Личаківському
районі міста Львова № 5175/10-0 від 08.04.05 залишити без
задоволення.
Постанову від 10.03.05 Львівського апеляційного господарського
суду у справі № 5/2641-16/200 господарського суду Львівської
області залишити без змін.
Головуючий Є.Першиков
судді: Г.Савенко
І.Ходаківська