ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2005 Справа N А27/34-05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Грейц К.В.
Мачульського Г.М.
розглянувши у
відкритому судовому
засіданні
касаційну скаргу Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної
акціонерної компанії “Нафтогаз України”
на постанову Харківського апеляційного господарського
суду
від 26.04.2005р.
у справі № А-27/34-05
господарського суду Харківської області
за позовом Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної
акціонерної компанії “Нафтогаз України”
До Державної податкової інспекції у Жовтневому
районі м. Харкова
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників
- позивача: Гаврилової Л.О. (за довіреністю № 2-53 від
14.02.2005р.)
- відповідача: Реви Д.М. (за довіреністю № 5679/10/10-015
від 08.08.2005р.)
В С Т А Н О В И В:
Рішенням місцевого господарського суду від 23.03.2005р. (суддя
Мамалуй О.О.) позовні вимоги задоволено. Постановлено визнати
недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у Жовтневому районі м. Харкова № 62231329/2 від
11.06.2004р., та стягнути з Державної податкової інспекції у
Жовтневому районі м. Харкова на користь Дочірньої компанії
“Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз
України” витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. та
судові витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу в сумі 118 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
26.04.2005р. (колегія суддів в складі: головуючого –судді
Олійник В.Ф., суддів Гончар Т.В., Кравець Т.В.) рішення
Господарського суду Харківської області від 23.03.2005р.
скасовано. Прийнято нове рішення про відмову в позові. Також
постановлено із податкового повідомлення-рішення № 62231329/2
від 11.06.2004р. виключити слова “податкове повідомлення” та
вважати його рішенням.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 26.04.2005р.,
а рішення Господарського суду Харківської області від
23.03.2005р. залишити без змін, посилаючись на порушення судом
норм матеріального та процесуального права, а саме –ст.ст. 1, 3,
218, 238, 250, 377 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
,
ч. 2 п. 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, ст. ст. 4-2, 4-3, 12, 33, 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи,
приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції
та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних
обставин правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія
суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку,
що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, співробітниками
відповідача було проведено комплексну планову документальну
перевірку філій позивача з питань дотримання вимог податкового
та валютного законодавства за період з 01.10.2001р. по
30.06.2003р., з окремих питань –по 31.07.2003р. За результатами
перевірки був складений акт № 63/23-104 від 27.02.2004р., на
підставі якого було прийнято податкове повідомлення-рішення №
62231329/0 від 19.12.2003р. Зазначеним податковим повідомленням
рішенням до позивача була застосована штрафна (фінансова)
санкція у розмірі 50 808 грн. з посиланням на ст. 4 Закону
України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
від 23.09.1994р. За результатами оскарження
позивачем цього повідомлення-рішення відповідачем було ухвалено
податкове повідомлення-рішення № 62231329/2 від 11.06.2004р. про
донарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері
зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 29 603, 43 грн.
Рішення місцевого господарського суду про задоволення позову
мотивовано тим, що експортно-імпортні операції, які стали
об’єктом для застосування санкцій, були проведені позивачем на
протязі 1994-1996 р.р., і на теперішній час ніяких правовідносин
по зазначеним операціям між позивачем і контрагентами, що брали
в них участь, не відбувається. Суд першої інстанції, приймаючи
вказане рішення, також виходив з наступного. Згідно п. 4
Прикінцевих положень Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
,
що набрав чинності з 01.01.2004р., до господарських відносин, що
виникли до набрання чинності відповідними положеннями
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, зазначені положення
застосовуються щодо тих прав та обов’язків, які продовжують
існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Правовідносини, які є предметом розгляду у судовому засіданні,
виникли на момент дії Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
1963р., отже, до них підлягають застосуванню норми Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
1963р. На думку місцевого
господарського суду, відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
1963р. загальний строк для захисту права за
позовом особи, право якої порушено (позовна давність),
встановлюється в три роки, отже строк позовної давності за
контрактами 1994р. минув у 1997р., 1995р. –у 1998р., 1996р. –у
1999р., тоді як податкове повідомлення-рішення № 62231329/0
(першочергове рішення до процедури адміністративного оскарження)
про застосування до позивача штрафної санкції у сумі 50 808 грн.
було винесено відповідачем лише 19.12.2003р. В свою чергу
оскаржене податкове повідомлення-рішення № 62231329/2 взагалі
винесено 11.06.2004р., тому право позивача на отримання валютної
виручки за вказаними контрактами втрачене, тому, на думку
місцевого господарського суду, для нарахування штрафної санкції
немає підстав.
Постанова Харківського апеляційного господарського суду про
скасування рішення місцевого господарського суду мотивована тим,
що правовідносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності не
можуть регулюватись нормами цивільного права, оскільки вони
регулюються спеціальним законодавством, яке повинно бути
застосоване при вирішенні цього спору. Так, ст. 4 Закону України
“Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, якою визначено підстави та порядок розрахунку
пені за порушення термінів зарахування виручки резидентів в
іноземній валюті на їх рахунки, не встановлено обмежень щодо
розміру нарахування пені за порушення резидентами вказаних
термінів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, передбачених
ст. 1 цього Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
. Нормами Інструкції “Про
порядок здійснення контролю та отримання ліцензії за
експортними, імпортними та лізинговими операціями” затвердженої
Постановою правління НБУ від 24.03.1999р. № 136, зареєстрованої
в Мінюсті України 28.05.1999р. за № 338/3631 ( z0338-99 ) (z0338-99)
не
встановлено момент припинення застосування штрафних санкцій до
резидента у разі неможливості одержання резидентом виручки від
іноземного партнера за укладеними договорами.
Як зазначено господарським судом апеляційної інстанції, Закон
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних та фізичних
осіб з податків і зборів, в тому числі й в частині нарахування і
сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників
податків за порушення в сфері зовнішньоекономічної діяльності,
отже дія цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
розповсюджується на спірні
правовідносини. Але, як зазначено в постанові суду, враховуючи
що штрафні санкції застосовані до позивача не за порушення
правил оподаткування, а податкове повідомлення-рішення фактично
є рішенням про нарахування штрафних санкцій за порушення
розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, стягнення
нарахованої пені можливо лише за рішенням суду без поширення на
позивача положень щодо граничного строку сплати та наслідків
несплати.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що
відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України “Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
порушення
резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, тягне за собою стягнення пені за кожний день
прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки
(митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті,
перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом
Національного банку України на день виникнення заборгованості.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що у разі прийняття судом,
Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською
арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України
позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента
заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом
термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами,
терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
,
зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України “Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
у разі прийняття
судом рішення про відмову в позові повністю або частково або
припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову
без розгляду терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується
за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці
терміни було зупинено.
Крім того, посилання в касаційній скарзі позивачем на
відсутність підстав для притягнення до відповідальності у
зв’язку із закінченням строків позовної давності, не грунтується
на вимогах ст. 71 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
від
1963р., оскільки позовна давність –це загальний строк для
захисту права за позовом особи, право якої порушено. Зазначений
строк не є строком, що обмежує застосування штрафних санкцій. Це
підтверджується й приписами ст. 256 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до якої позовна давність –це строк, у
межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист
свого цивільного права або інтересу.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України
погоджується з доводами суду апеляційної інстанції відносно
того, що встановлений ст.ст. 238, 250 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
порядок та строки застосування
адміністративно-господарських санкцій на спірні правовідносини,
що виникли між сторонами, не застосовуються. При цьому суд
апеляційної інстанції виходив з того, що для регулювання спірних
правовідносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності діє
спеціальне законодавство, яке і повинно застосовуватись при
вирішенні даного спору.
Так, згідно ст. 250 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до
суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення
порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим
суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення
господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Преамбулою Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
визначено,
що цей кодекс встановлює відповідно до Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
правові основи господарської діяльності
(господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів
господарювання різних форм власності.
Статтею 1 вказаного кодексу визначено його предмет регулювання.
Відповідно до зазначеної статті цей Кодекс визначає основні
засади господарювання в Україні і регулює господарські
відносини, що виникають у процесі організації та здійснення
господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також
між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері
господарювання.
Відповідно до ст. 2 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти
господарювання, споживачі, органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а
також громадяни, громадські та інші організації, які виступають
засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них
організаційно-господарські повноваження на основі відносин
власності.
Стаття 4 цього кодексу ( 436-15 ) (436-15)
визначає розмежування відносин
у сфері господарювання з іншими видами відносин.
Так, відповідно до ч. 1 цієї статті не є предметом регулювання
цього Кодексу зокрема: фінансові відносини за участі суб'єктів
господарювання, що виникають у процесі формування та контролю
виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші
відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких
орган державної влади або місцевого самоврядування не є
суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо
не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо
суб'єкта господарювання.
Із спірних правовідносин що виникли між сторонами вбачається, що
податковий орган як орган державної влади не є суб'єктом,
наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не
здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта
господарювання –позивача в справі.
Крім того, відсутній відповідний закон, який згідно ст. 241 ч. 2
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, повинен визначати
перелік порушень, за які до суб’єкта господарювання
застосовується штраф, як адміністративно-господарська санкція.
Таким чином норми Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
у
контексті, визначеному судом першої інстанції, до спірних
правовідносин, що виникли між сторонами, застосуванню не
підлягають.
Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-III, із змінами та
доповненнями, Вищий господарський суд України виходить з
наступного.
Згідно ч. 2 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, виключно
законами України встановлюється: Державний бюджет України і
бюджетна система України; система оподаткування, податки і
збори.
Відповідно до п. 1.9 ст. 1 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове
повідомлення –письмове повідомлення контролюючого органу про
обов’язок платника податків сплатити суму податкового
зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках,
передбачених цим Законом ( 2181-14 ) (2181-14)
. Податкове повідомлення,
як форма акту ненормативного характеру, може застосовуватись
лише щодо обов’язків зі сплати податків і зборів (обов’язкових
платежів), вичерпний перелік яких визначений у ст.ст. 14, 15
Закону України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
. У цих
статтях санкції, нараховані відповідачем за порушення термінів
розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, не
передбачені як один із видів податків або зборів (обов’язкових
платежів).
Таким чином, визначена позивачу фінансова санкція не є податками
і зборами (обов’язковими платежами), визначеними в ст.ст. 14, 15
Закону України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
№ 1251-12
від 25.06.1991 року, із змінами та доповненнями, а, відповідно,
в разі їх несплати до позивача не можуть застосовуватись і
наслідки, передбачені Законом України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-III, із
змінами та доповненнями, за несплату в установлений термін таких
сум як податкового зобов’язання.
Згідно пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України, від
29.12.76 № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, судове
рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити
захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини,
правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу
верховенства права. Тому суди повинні неухильно додержувати
вимоги про законність і обґрунтованість рішення, обґрунтованим
визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які
мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені
обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають
дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими
в судовому засіданні. Тому, згідно вказаної постанови, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки, як вбачається з викладених норм матеріального права,
суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про
застосування до спірних правовідносин норм Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 №
2181-III, із змінами та доповненнями, постанова суду апеляційної
інстанції відповідно до вимог ст. 111-10 ч. 1 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, підлягає скасуванню в частині неправильного
застосування норм матеріального права.
Крім того, як вбачається з позовної заяви та матеріалів справи,
позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення № 62231329/2 від 11.06.2004р.
Позовні вимоги у встановленому законом порядку не змінювались.
Згідно ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові
особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та
у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 84 ч. 1 п. 3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
обставини справи встановлюються місцевим господарським судом в
рішенні, а суд апеляційної інстанції, згідно ст. 101 цього
кодексу, не зв’язаний доводами апеляційної скарги та за наявними
у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу
і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого
господарського суду у повному обсязі.
Згідно ст. 84 ч. 5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
при задоволенні заяви
про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказуються
найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його
видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в
якій саме частині).
Таким чином, з врахуванням вказаних приписів, суд апеляційної
інстанції мав вирішити питання про визнання недійсним спірного
акта повністю або частково (в якій саме частині).
Незважаючи на вказані вимоги правових норм, апеляційним
господарським судом було прийнято рішення про виключення з назви
“податкове повідомлення-рішення” слів “податкове повідомлення” з
визнанням цього документу “рішенням”.
Зважаючи на викладене колегія суддів Вищого господарського суду
України зазначає, що за таких підстав постанова Харківського
апеляційного господарського суду від 26.04.2005р. підлягає
скасуванню в частині відмови в позові щодо визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції
у Жовтневому районі м. Харкова № 62231329/2 від 11.06.2004р. в
частині застосування Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, із змінами та доповненнями, та в
частині виключення слів “податкове повідомлення”, вважаючи це
рішенням, а саме податкове повідомлення-рішення Державної
податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова № 62231329/2
від 11.06.2004р. в частині визначення штрафної санкції як
податкового зобов’язання –підлягає визнанню недійсним.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 2, ст. 111-10 ч. 1, 111-
11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної
акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
26.04.2005р. у справі № А-27/34-05 Господарського суду
Харківської області в частині відмови в позові щодо визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у Жовтневому районі м. Харкова № 62231329/2 від
11.06.2004р. в частині застосування Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-
ІІІ, із змінами та доповненнями, та в частині виключення слів
“податкове повідомлення”, та слів “вважати його рішенням”,
скасувати.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати недійсним
податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Жовтневому районі м. Харкова № 62231329/2 від 11.06.2004р. в
частині визначення штрафної санкції як податкового зобов’язання
Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної
компанії “Нафтогаз України”.
В іншій частині постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 26.04.2005р. у справі № А-27/34-05
Господарського суду Харківської області залишити без змін.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і К.Грейц
Г. Мачульський