ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2005 Справа N А03/417-04
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Грейц К.В.
Мачульського Г.М.
розглянувши у
відкритому судовому
засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Фрунзенському районі м. Харкова
на постанову Харківського апеляційного господарського
суду
від 11.05.2005р.
у справі № А-03/417-04
господарського суду Харківської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Видавництво “Харків”
до Державної податкової інспекції у
Фрунзенському районі м. Харкова
Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
За участю представників
- позивача: Мажари С.В. (за довіреністю від 05.08.2005р.)
- відповідача: Реви Д.М. (за довіреністю № 5939/10/10-022 від
08.08.2005р.)
В С Т А Н О В И В:
Рішенням місцевого господарського суду від 05.04.2005р. (суддя
Подобайло З.Г.) позов задоволено частково. Постановлено визнати
недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0002912310/0 від
21.08.2004р., відповідно до якого було визначено позивачу
податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі
148, 80 грн.: основний платіж у сумі 99, 20 грн., штрафні
санкції у розмірі 49, 60 грн. В решті вимог у позові
постановлено відмовити: про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення № 0002922310/0 від 21.08.2004р. про
визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у
розмірі 71 010 грн.: 58 800 грн. основний платіж, 12 210 грн.
штрафні санкції повністю та податкове повідомлення-рішення №
0002912310/0 від 21.08.2004р. про визначення позивачу
податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі
28 944, 20 грн.: основний платіж у сумі 19 895, 80 грн., штрафні
санкції у розмірі 9 948, 40 грн. Постановлено стягнути з
Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова
на користь Відкритого акціонерного товариства “Видавництво
“Харків” 0, 13 грн. держмита та 0, 17 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
11.05.2005р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді
Шутенко І.А., суддів Твердохліб А.Ф., Істоміної О.А.) рішення
місцевого господарського суду частково скасовано, та прийнято
нове рішення, яким позов задоволено повністю. Постановлено
визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0002922310/0
від 21.08.2004р. про визнання суми податкового зобов’язання з
податку на прибуток в розмірі 71 010 грн.; визнати недійсним
податкове повідомлення-рішення № 000291231010 від 21.08.2004р.
про визнання податкового зобов’язання з податку на додану
вартість в розмірі 28 944, 20 грн. В іншій частині рішення
місцевого господарського суду постановлено залишити без змін.
Також постановлено стягнути з Державної податкової інспекції у
Фрунзенському районі м. Харкова на користь Відкритого
акціонерного товариства “Видавництво “Харків” 127, 37 грн.
державного мита в тому числі за апеляційну скаргу та 117, 83
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 11.05.2005р.
та залишити в силі рішення господарського суду Харківської
області від 05.04.2005р., посилаючись на порушення апеляційним
господарським судом норм матеріального та процесуального права,
а саме –п. п. 7.2.1., 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п. п. 7.4.4, 7.4.5 п.
7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
; ст. 72 Закону України “Про державний бюджет
України на 2004р.” від 27.11.2003р. ( 1344-15 ) (1344-15)
; “Порядку і
нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету
України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями
за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003р. та
щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004р.”
затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від
30.03.2004р. № 405 ( 405-2004-п ) (405-2004-п)
; Постанови Кабінету Міністрів
України № 1870 від 26.11.1998р. “Про забезпечення діяльності
Державної акціонерної компанії “Українське видавничо-
поліграфічне об’єднання” ( 1870-98-п ) (1870-98-п)
; ч. 1 ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відзиву на касаційну скаргу не подано.
Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи,
приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції
та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних
обставин правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія
суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку,
що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідачем
була здійснена перевірка позивача, за результатами якої був
складений акт від 19.08.2004р. № 1949/23-162-05905728. В ході
перевірки відповідачем були виявлені порушення позивачем вимог
п. п. 7.4.4 п. 7.4, п. п. 7.2.1 п. 7.2 п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, в
результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за
2003р. на суму 4 596 грн., за 1-й квартал 2004р. на суму 15 399
грн. Крім того, встановлені порушення ст. 72 Закону України “Про
державний бюджет України на 2004р.” від 27.11.2003р.
( 1344-15 ) (1344-15)
; п. 2 “Порядку і нормативу відрахування до
загального фонду Державного бюджету України частини прибутку
(доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-
господарської діяльності у 2003р. та щоквартальної фінансово-
господарської діяльності у 2004р.” затвердженого Постановою
Кабінету Міністрів України від 30.03.2004р. № 405
( 405-2004-п ) (405-2004-п)
, в результаті чого донараховано частину чистого
прибутку (доходу) у розмірі 15% на частку державного майна за 4-
й квартал 2003р. на суму 4 500 грн., за 1-й квартал 2004р. –54
300 грн. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем
були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №
0002922310/0 від 21.08.2004р. про визначення суми податкового
зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 71 010 грн.: 58 800
грн. основний платіж, 12 210 грн. штрафні санкції та податкове
повідомлення-рішення № 0002912310/0 від 21.08.2004р. про
визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану
вартість у розмірі 29 993 грн.: основний платіж у сумі 19 995
грн., штрафні санкції у розмірі 9 998 грн. в рамках апеляційного
узгодження суми податкового зобов’язання, визначеного
контролюючим органом позивачем оскаржувались вказані рішення
шляхом направлення первинної та повторної скарг, які були
залишені без задоволення, а оскаржувані акти –без змін.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що
відповідачем були правомірно встановлені порушення підприємством
п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
неправомірність віднесення ним до податкового кредиту у січні
2003р., березні 2003р., квітні 2003р., травні 2003р., жовтні
2003р., листопаді 2003р., березні 2004р. суми ПДВ по податковим
накладним отриманим від постачальників у розмірі 20 520, 11
грн., які містять незаповнені показники, оскільки заповнення цих
рядків є обов’язковою вимогою норми ст. 7 п. 7.2 п. п. 7.2.1
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Докази вчинення позивачем дій, передбачених чинним
законодавством відповідно ст. 7 п. 7.2 п. п. 7.2.6 цього Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суду не надано.
Задовольняючи позов відносно нарахування дивідендів у розмірі
15% на частину прибутку (доходу) державних підприємств, суд
виходив з того, що позивач підпадає під дію ст. 72 Закону
України “Про Державний бюджет України на 2004р.” ( 1344-15 ) (1344-15)
та
п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 405 від
30.03.2004р. ( 405-2004-п ) (405-2004-п)
, про затвердження “Порядку і
нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету
України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями
за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003р. та
щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004р.”,
якими передбачено, що державні та казенні підприємства та їх
об’єднання сплачують за результатами фінансово-господарської
діяльності у 2003р. та щоквартальної фінансово-господарської
діяльності у 2004р. до загального фонду Державного бюджету
України частину прибутку (доходу). Згідно з Наказом Державного
комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення
України від 25.01.2002р. № 31, 100% акцій Відкритого
акціонерного товариства “Видавництво “Харків” було передано до
статутного фонду Державної акціонерної компанії “Українське
видавничо-поліграфічне об’єднання”. Отже, як встановлено
місцевим господарським судом, єдиним акціонером позивача є
Державна акціонерна компанія “Українське видавничо-поліграфічне
об’єднання”.
Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що
позивач не є державним підприємством, оскільки: відповідно до
власного Статуту він є відкритим акціонерним товариством; на
сьогоднішній день власником акцій позивача є інше відкрите
акціонерне товариство - Державна акціонерна компанія “Українське
видавничо-поліграфічне об’єднання”, а не держава. Позивач не
може вважатись державним підприємством або іншим суб’єктом
господарювання, у статутному фонді якого державі належать частки
(акції, паї), на яке поширюється дія ст. 72 Закону України “Про
Державний бюджет України на 2004р.” ( 1344-15 ) (1344-15)
та п. 2
Постанови Кабінету Міністрів України № 405 від 30.03.2004р.
( 405-2004-п ) (405-2004-п)
, а тому не повинен сплачувати до загального фонду
Державного бюджету України частину власного прибутку у розмірі
15%. Оскільки власником акцій позивача є Державна акціонерна
компанія “Українське видавничо-поліграфічне об’єднання”, позивач
вправі виплачувати дивіденди їй як акціонеру. Правових підстав
для виплати дивідендів на користь держави, як вважає суд
апеляційної інстанції позивач не має, а тому висновки місцевого
господарського суду щодо нарахування та сплати платежу на
дивіденди не ґрунтуються на нормах діючого законодавства, і в
цій частині рішення місцевого господарського суду не може
вважатись законним і обґрунтованим.
Що стосується нарахування податкового зобов’язання з податку на
додану вартість, апеляційний господарський суд дійшов до
висновку про відсутність підстав щодо втрати позивачем права на
включення в податковий кредит витрат по сплаті податку на додану
вартість при допущенні описки в податковій накладній, яка ніяким
чином не впливає на розмір податкового кредиту.
Відповідно до п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
(нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці. Таким чином, придбання позивачем
пилососа, у зв’язку із специфічною виробничою діяльністю
позивача –виготовленням та друкуванням поліграфічної продукції,
що пов’язано з шкідливими умовами праці по причині утворення в
процесі друкування паперового пилу, що є небезпечними відходами,
були правомірно включені до складу валових витрат.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
апеляційним господарським судом правомірно визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення № 0002922310/0 від 21.08.2004р.
про визначення суми податкового зобов’язання з податку на
прибуток у розмірі 71 010 грн. щодо відрахування частини
прибутку (доходу) позивача до Державного бюджету України,
оскільки суд дійшов правильного висновку про відсутність у
статутному фонді позивача частки держави, тому в цій частині
постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без
змін.
Так, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції позивач не
є державним підприємством, він є відкритим акціонерним
товариством, власником акцій позивача є інше відкрите акціонерне
товариство - Державна акціонерна компанія “Українське видавничо-
поліграфічне об’єднання”, а не держава. Таким чином позивач не
може вважатись державним підприємством або іншим суб’єктом
господарювання, у статутному фонді якого державі належать частки
(акції, паї), на яке поширюється дія ст. 72 Закону України “Про
Державний бюджет України на 2004р.” ( 1344-15 ) (1344-15)
та п. 2
Постанови Кабінету Міністрів України № 405 від 30.03.2004р.
( 405-2004-п ) (405-2004-п)
, а тому не повинен сплачувати до загального фонду
Державного бюджету України частину власного прибутку у розмірі
15%. Оскільки власником акцій позивача є Державна акціонерна
компанія “Українське видавничо-поліграфічне об’єднання”, позивач
вправі виплачувати дивіденди їй як акціонеру. Правових підстав
для виплати дивідендів на користь держави позивач не має.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку
стосовно того, що податкові накладні, які не містять всіх
необхідних реквізитів, не дають права на віднесення витрат,
зазначених в таких накладних, до податкового кредиту. Вичерпний
перелік реквізитів, що підлягають обов’язковому заповненню,
міститься в п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Разом з тим, як суд першої
інстанції, так і суд апеляційної інстанції не дослідили
податкових накладних та не описали в судових рішеннях які ж саме
реквізити і в яких податкових накладних відсутні.
Також, в описові частині рішення місцевого господарського суду
зазначена сума основного платежу у розмірі 19 995 грн., в
мотивувальній –20 520, 11 грн., а в резолютивній –19 895, 80
грн. Апеляційним господарським судом зазначені протиріччя
усунуті не були. Таким чином рішення суду містить суперечливі
висновки, які суд апеляційної інстанції, згідно ст. 101 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
будучи не зв’язаний доводами апеляційної
скарги та за наявними у справі і додатково поданими доказами
повторно розглянувши справу у повному обсязі, не усунув.
Суд касаційної інстанції не вправі усунути зазначені порушення,
з врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених
ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що
однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового
кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до
Державного бюджету України. Законом України "Про податок на
додану вартість" встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою,
надходженням до бюджету податку на додану вартість та
відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи
нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім
включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на
додану вартість. Разом з тим господарськими судами попередніх
інстанцій факт сплати податку на додану вартість до бюджету
досліджений не був, хоча норма п. п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
прямо
передбачає наявність такої обов'язкової підстави виникнення у
платника права на податковий кредит з податку на додану вартість
як сплата відповідним платником податку у звітному періоді
відповідних сум податку до Державного бюджету України.
Відповідно до вимог пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду
України, від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
,
судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним
забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і
свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного
Конституцією принципу верховенства права. Тому суди повинні
неухильно додержувати вимоги про законність і обґрунтованість
рішення, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини, які мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Тому,
згідно вказаної постанови, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Таким чином, на думку Вищого господарського суду України рішення
місцевого господарського суду та постанова апеляційного
господарського суду в частині визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення № 0002912310/0 від 21.08.2004р., відповідно
до якого було визначено позивачу податкове зобов’язання з
податку на додану вартість, підлягають скасуванню, а справу в
цій частині належить передати на новий розгляд до місцевого
господарського суду. В частині визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення № 0002922310/0 від 21.08.2004р. про
визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток
постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 1, п. 3, ст. 111-10 ч.
1, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському
районі м. Харкова задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
11.05.2005р. та рішення Господарського суду Харківської області
від 05.04.2005р. у справі № А-03/417-04 Господарського суду
Харківської області в частині визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Фрунзенському районі м. Харкова № 0002912310/0 від 21.08.2004р.
скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до
Господарського суду Харківської області.
В іншій частині постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 11.05.2005р. у справі № А-03/417-04
Господарського суду Харківської області залишити без змін.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і К.Грейц
Г. Мачульський