ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2005 Справа N 36/73(27/86)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали ВАТ “Криворізький центральний
касаційної скарги рудоремонтний завод”
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 03.03.2005
у справі господарського суду Дніпропетровської
області
за позовом ВАТ “Криворізький центральний
рудоремонтний завод”
до Центральної МДПІ у м. Кривому
Розі
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Діденко В.А.- дов. № С10-939 від 13.07.2005
від відповідача: Кліпова І.В.- дов. № 17870/К/100 від 03.08.2005
Моїсєєв Д.В.- дов. № 17872/М/100 від 03.08.2005
Бондаренко Р.М.- дов. № 18213/Б/100 від 08.08.2005
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 30.09.2004 господарського суду Дніпропетровської
області задоволено позовні вимоги щодо визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення ДПІ у Саксаганському районі м.
Кривого Рогу від 12.02.2003 за № 0000122301/0, яким позивачу
визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток в сумі 1
943 815,50 грн., в тому числі 1 295 877,00 грн. –основний
платіж, 647 938,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.
Постановою від 03.03.2005 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 30.09.2004 скасовано.
В позові відмовлено.
Постанова мотивована тим, що закріплене в п. 1 ст. 23 Закону
України “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
право на
реалізацію продукції, майно за цінами і тарифами, що
встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках
передбачених законодавчими актами України –за державними цінами
і тарифами, регулює цивільні та інші відносини з участю
підприємств, але не розповсюджується на податкові відносини та
не може припинити дії п. 1.32 ст. 1 і п. 5.1 ст. 5 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Не погоджуючись з постановою, ВАТ “Криворізький центральний
рудоремонтний завод” звернулося до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою і просить її скасувати, посилаючись
на те, що зазначена постанова прийнята внаслідок неправильного
застосування апеляційним судом норм матеріального та
процесуального права, зокрема абз. 1 п. 1.20, п. 1.32 ст. 1
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
ст.ст. 42, 32, 33, 43, 104 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ч. 2 ст. 19
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
необхідним касаційну скаргу задовольнити.
Господарським судом встановлено, що позивачем укладені експортні
контракти з підприємствами "D.Y. Investments Corporation" (США),
"Viktory Trade Interprises" (США). "Crowndale Services Limited"
(Британські Віргінські о-ви), "Roway American Inc" (США) на
продаж товарів. Ці товари придбані позивачем відповідно до
договорів № 20/4-2001 від 20.04.2001 у ПП "Експрес" на суму
23964600,00 грн., № 1-02 від 21.01.2002 у ПП "Лад-Д" на суму
4065600,00 грн. та № 60 від 26.02.2002 у ТОВ “Автотехпром” на
суму 6660000,00 грн.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва
та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Отже, обов’язковою умовою для віднесення вартості придбаних
товарів на валові витрати є їх подальше використання у власній
господарській діяльності.
Як встановлено господарським судом, відповідно до довідки про
включення позивача до ЕДРПОУ, одним із видів діяльності позивача
є оптова торгівля. Тобто, позивачем віднесено до складу валових
витрат суми витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які
використовуються у власній господарській діяльності.
Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
доход, отриманий платником
податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам
визначається виходячи з договірних цін, але не менших за
звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату
такого продажу.
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 вищевказаного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена
на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в
організації такої діяльності є регулярною, постійною та
суттєвою. Тобто дана норма визначає господарську діяльність не
як діяльність з одержання доходів, а як діяльність, що
направлена на отримання доходу від господарських операцій.
Пунктом 4.1 ст. 4 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що
валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від
усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом
звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах як на території України, її континентальному шельфі,
виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Згідно з приписами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку
№ 3 “Звіт про фінансові результати”, затвердженого наказом
Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999 ( z0397-99 ) (z0397-99)
,
прибуток –це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними
витрати.
Таким чином, продаж товарів нерезиденту навіть за ціною нижчою
ціни придбання є господарською діяльністю в розумінні Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та діяльністю, направленою на отримання доходу.
Абзацом 1 п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
визначено, що звичайна ціна
- ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму
нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти,
яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не
пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської
діяльності.
Абзацом 4 цього пункту встановлено, що в разі, якщо податкові
органи за результатами документальних перевірок мають підстави
для висновків щодо правомірності визначення рівня звичайних цін
платником податку, ці органи мають право звернутися із запитом,
а платник податку зобов'язаний за таким запитом надати
обґрунтування рівня таких цін.
Вказані норми не надають права податковому органу самостійно
встановлювати рівень звичайних цін.
Господарським судом встановлено, що листом від 10.01.2003 за №
012-52 позивач на запит ДПІ у Саксаганському районі м. Кривий
Ріг від 04.01.2003 за № 109/10-23/2 повідомив ДПІ, що вартість
іноземної валюти, отриманої ВАТ „Криворізький Центральний
судоремонтний завод" від продажу товару підприємствам-
нерезидентам є звичайною ціною.
Пунктом 13 Указу Президента України “Про деякі заходи
дерегулювання підприємницької діяльності” № 817/98 від
23.07.1998 ( 817/98 ) (817/98)
встановлено, що індикативні або звичайні
ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у
податкових або митних цілях установлюються на підставі
статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт,
послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться
уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Функції органів державної податкової служби всіх рівнів
визначені статтями 8-10 Закону України "Про державну податкову
службу в Україні" № 509-ХІІ від 04.12.1990 ( 509-12 ) (509-12)
із змінами
та доповненнями. Права органів державної податкової служби всіх
рівнів встановлені ст. 11 цього Закону ( 509-12 ) (509-12)
. Але в жодній
з цих статей не встановлено право або функцію органів державної
податкової служби встановлювати рівень звичайних цін.
Більш того, в п. 13 вищевказаного Указу Президента України
( 817/98 ) (817/98)
встановлено, що індикативні або звичайні ціни не
можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які
використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів
(обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків
відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види
товарів (робіт, послуг).
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарським
судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому
рішення суду відповідає чинному законодавству України та
обставинам справи, а постанова Дніпропетровського апеляційного
господарського суду підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову від 03.03.2005 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду зі справи № 36/73(27/86) скасувати.
Рішення від 30.09.2004 господарського суду Дніпропетровської
області з даної справи залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко