ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2005 Справа N 32/396
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравчука Г.А.,
суддів : Грейц К.В., Мачульського Г.М.,
розглянувши у Державної податкової інспекції у
відкритому судовому Голосіївському р-ні м. Києва
засіданні касаційну
скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 15.02.2005 р.
у справі № 32/396
господарського суду м. Києва
за позовом Державної податкової інспекції у
Голосіївському р-ні м. Києва
до 1) Відкритого акціонерного товариства
“Сітал”, 2) Приватного підприємства “Анкора”
Про визнання недійсним договору та стягнення 50 918,40 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
позивача: Двораківська М.С., дов. № 2018/9/10-107 від
09.06.2005 р.;
відповідача 1: Пилипчук Г.В., дов. № б/н від 21.01.2005 р.;
відповідача 2: —не з'явились;
В С Т А Н О В И В:
В судовому засіданні 06.07.2005 р., з метою підготовки для
оголошення повного тексту постанови Вищого господарського суду
України, оголошувалась перерва до 10.08.2005 р.
У жовтні 2004 р. Державна податкова інспекція у Голосіївському р-
ні м. Києва (далі –Інспекція) звернулась до господарського суду
м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Сітал”
(далі –Товариство) та Приватного підприємства “Анкора” (далі
–Підприємство) про визнання недійсним договору № 246 від
03.04.2002 р. згідно ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та стягнення з
Товариства одержаного за цим договором в доход Державного
бюджету України.
Позовні вимоги Інспекція мотивувала тим, що договір № 246 від
03.04.2002 р., укладений між Товариством та Підприємством,
суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки при його
укладанні Підприємство мало умисел ухилитися від сплати
податків, що підтверджується фактами, встановленими у рішенні
Святошинського районного суду м. Києві від 26.03.2004 р. у
справі № 1640 (зокрема, фактом реєстрації Підприємства та
здійснення ним фінансово-господарської діяльності з порушенням
вимог чинного законодавства України), яким, крім того, визнано
недійсним з моменту державної реєстрації статут Підприємства та
свідоцтво про його державну реєстрацію як платника податку на
додану вартість. Окрім цього, наявність зазначеного умислу
підтверджується тим, що Підприємство за квітень 2002 р. подало
до Державної податкової інспекції у Солом'янському р-ні м. Києва
декларацію з податку на додану вартість з нульовими показниками.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.11.2004 р. (суддя
Хрипун О.О.) у задоволенні позовних вимог Інспекції відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
15.02.2005 р. (колегія суддів: Куц М.М., Дзюбко П. О., Панова
І.Ю.) рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2004 р.
залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що рішення Святошинського
районного суду м. Києва від 26.03.2004 р. у справі № 1640, яке є
основною підставою позову Інспекції, скасовано ухвалою того ж
суду від 15.11.2004 р. у справі № 2-1640. Крім того,
господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що подання
Підприємством до Державної податкової інспекції у Солом'янському
р-ні м. Києва декларації з податку на додану вартість за квітень
2002 р. з нульовими показниками не є доказом порушення
Підприємством податкового законодавства, і, відповідно, не є
доказом наявності в нього умислу на ухилення від сплати
податків.
Інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 15.02.2005 р., в якій просить зазначену
постанову і рішення господарського суду м. Києва від
25.11.2004 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким
задовольнити її позовні вимоги. Касаційна скарга мотивована тим,
що господарські суди попередніх інстанцій неправильно
застосували ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Товариство скористалось правом, наданим ст. 111-2 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому
просить залишити постанову Київського апеляційного
господарського суду від 15.02.2005 р. та рішення господарського
суду м. Києва від 25.11.2004 р. без змін, а касаційну скаргу
Інспекції –без задоволення. Відзив мотивований тим, що зазначені
постанова та рішення відповідають нормам матеріального та
процесуального права.
Підприємство не скористалось правом, наданим ст. 111-2 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та відзив на касаційну скаргу не надіслало,
що не перешкоджає касаційному перегляду постанови апеляційного
господарського суду, що оскаржується.
У зв'язку зі змінами у складі Судової палати з розгляду справ,
що виникають з податкових та інших відносин, пов'язаних з
державним регулюванням діяльності господарюючих суб'єктів за
розпорядженням в.о. голови судової палати Вищого господарського
суду України від 06.07.2005 р. справу передано до розгляду Вищим
господарським судом України у складі колегії суддів:
Кравчука Г.А. –головуючого, Грейц К.В. та Мачульського Г.М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю
представників Інспекції і Товариства матеріали справи та доводи
Інспекції і Товариства, викладені, відповідно, у касаційній
скарзі та відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність
юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи,
застосування господарськими судами апеляційної та першої
інстанцій норм матеріального та процесуального права при
прийнятті ними рішень, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що касаційна скарга Інспекції не підлягає
задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
якщо угода укладена з
метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і
суспільства, то при наявності умислу у обох сторін –в разі
виконання угоди обома сторонами –в доход держави стягується все
одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією
стороною з другої сторони стягується в доход держави все
одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування
одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все
одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а
одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного
стягується в доход держави.
З наведеного вбачається, що необхідною і обов'язковою умовою для
визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є укладання її з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства.
За твердженнями Інспекції, що містяться у касаційній скарзі, про
наявність у Підприємства при укладенні договору № 246 від
03.04.2002 р. мети, завідомо суперечної інтересам держави і
суспільства, яка полягає в ухиленні від сплати податків,
свідчить той факт, що декларація з податку на додану вартість за
квітень 2002 р. подана Підприємством до Державної податкової
інспекції у Солом'янському р-ні м. Києва з нульовими
показниками.
Проте, такі твердження є необґрунтованими, оскільки в матеріалах
справи відсутні належні докази порушення Товариством та
Підприємством податкового законодавства за договором № 246 від
03.04.2002 р. Зокрема, відсутні акти документальної перевірки
фінансово-господарської діяльності вказаних юридичних осіб.
Відсутні і інші докази, які б свідчили про наявність у
Підприємства при укладанні договору № 246 від 03.04.2002 р. мети
ухилитись від сплати податків.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги Інспекції щодо
неправильного застосування апеляційним господарським судом норм
матеріального права.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
постанова Київського апеляційного господарського
суду від 15.02.2005 р. ґрунтується на всебічному, повному та
об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення
для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та
процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують
висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв'язку з
чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 та 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському
р-ні м. Києва на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 15.02.2005 р. у справі № 32/396
господарського суду м. Києва залишити без задоволення, а вказану
постанову –без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя К.В. Грейц
Суддя Г.М. Мачульський