ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2005 Справа N 28/318-25/328
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Грека Б.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Бонч-Бруєвич Л.В.
від відповідача: Кондратьєва Ю.О.
розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної
податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками
податків
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
16.11.2004р.
у справі № 28/318-25/328 Господарського суду м. Києва
за позовом Відкритого акціонерного товариства Акціонерного банку
“Укргазбанк”
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по
роботі з великими платниками податків
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.08.2003р. у справі
№ 28/318 (суддя І.В.Борисенко), яке постановою Київського
апеляційного господарського суду від 21.01.2004р. (судді
Г.М.Фролова, А.Г.Полянський, В.В.Шипка) залишене без змін, позов
задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по
роботі з великими платниками податків № 0000292302/0 від
07.05.2003р.
Не погодившись з судовими рішеннями, Спеціалізована державна
податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками
податків звернулась з касаційною скаргою.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2004р.
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції
у м. Києві по роботі з великими платниками податків задоволено
частково, рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2003р.
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
21.01.2004р. у справі № 28/318 скасовано, а справу направлено на
новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
За новим розглядом справи, якій присвоєно номер № 28/318-25/328,
рішенням Господарського суду м. Києва від 07.10.2004р. (суддя
С.М.Морозов), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 16.11.2004р. (судді:
М.М.Куц, П. О.Дзюбко, І.Ю.Панова), позовні вимоги Відкритого
акціонерного товариства Акціонерного банку “Укргазбанк”
задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по
роботі з великими платниками податків № 0000292302/0 від
07.05.2003р.
Не погодившись з прийнятими у даній справ судовими рішеннями,
Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі
з великими платниками податків звернулась з касаційною скаргою,
в якій просить дані судові рішення скасувати та постановити нове
рішення, яким у позові відмовити. Свою вимогу Спеціалізована
державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими
платниками податків мотивує тим, що апеляційним господарським
судом порушено п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та ст. 4 Закону
України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в
Україні” ( 448/96-ВР ) (448/96-ВР)
, ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу Відкрите акціонерне товариство
Акціонерний банк “Укргазбанк” доводить безпідставність вимог
Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по
роботі з великими платниками податків та правомірність прийнятих
у даній справі судових рішень.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши доводи та заперечення
представників сторін, які з’явились в господарське засідання
суду касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування
місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом
норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Спеціалізованої
державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими
платниками податків підлягає задоволенню частково.
Господарським судом встановлено, що за плановою комплексною
документальною перевіркою щодо дотримання вимог податкового та
валютного законодавства позивачем за період з 01.07.2000р. по
01.04.2002р., про що 30.04.2003р., відповідачем прийнято
податкове повідомлення-рішення від 07.05.2003р. № 0000292302/0,
яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на
додану вартість у сумі 299832,45грн., у тому числі 199888,30грн.
основного платежу та 99944,15грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Підставою для донарахування податкових зобов’язань стало те, що
позивач здійснював операції з доміциляції векселів, за що
отримував винагороду, яка зараховувалась на рахунок № 6113444
“Комісійні доходи за операції з цінними паперами для клієнтів”.
Зазначені суми винагороди з доміціляції векселів не були
віднесені до об’єкту оподаткування податком на додану вартість,
що, на погляд відповідача, спричинило заниження податкового
зобов’язання з податку на додану вартість на суму 197834,30грн.
Крім того, позивач здійснив розповсюдження рекламної продукції
на суму 10296,84грн., але не нарахував та не сплатив за цими
операціями податок на додану вартість, що на погляд відповідача
спричинило заниження податкового зобов’язання з податку на
додану вартість у березні 2002р. у розмірі 2053,97грн.
Об’єкт оподаткування податком на додану вартість та операції, що
не є об’єктом оподаткування визначені ст. 3 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у редакції, що існувала на момент
виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування,
зокрема, є операції платників податку з продажу товарів (робіт,
послуг) на митній території України, в тому числі операції з
оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди
(лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти
застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської
заборгованості заставодавця.
Як вже було зазначено, позивач здійснював послуги, якими є
операції з доміциляції векселів.
Згідно ч. 2 глави 2 Положення про операції банків з векселями,
що затвержене постановою Правління Національного банку України
від 28.05.1999р. № 258 ( v0258500-99 ) (v0258500-99)
, що діяло на момент
виникнення спірних правовідносин, нижченаведені терміни мають
таке значення:
доміціліат –особа, яка виступає особливим платником за векселем
за дорученням і за рахунок доміціліанта. Місцезнаходження такої
особи і доміциліанта різні;
доміциліант –платник за векселем, який уповноважує доміціліата
здійснитиплатіж за векселем у місті доміциляції
–місцезнаходженні доміціліата. Місцезнаходження платника
(доміциліанта) і доміціліата різні.
доміциляція –призначення за векселем особливого місця платежу,
відмінного від місцезнаходження особи, яка зазначена як платник
за векселем (доміциліант), шляхом проставлення доміциляційної
формули.
Отже, як випливає з зазначених термінів, позивач –доміціліат,
здійснив за цивільно-правовою угодою з платником за векселем
–доміциліантом платіж за векселем.
Пунктом 3.2 статті 3 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
названого закону визначено операції, які
не є об'єктом оподаткування операції податком на додану
вартість.
Зокрема, у відповідності до п. п. 3.2.5, 3.2.7 п. 3.2 ст. 3
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
є об’єктом оподаткування операції з надання послуг з інкасації,
розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та
повернення грошових коштів за договорами позики, депозиту,
вкладу, страхування або доручення; надання, управління і
переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і
банківських поручительств особою, що надала такі кредити,
гарантії або поручительства; торгівлі за грошові кошти або цінні
папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з
інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій,
крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні
цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери
(сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні
бони та деривативи; та п. п. 3.2.7 визначено, що не є об’єктом
оподаткування операції з виплат заробітної плати, пенсій,
стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат
фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових
фондів у порядку, встановленому законом; виплат дивідендів та
роялті у грошовій формі або у формі цінних паперів
(корпоративних прав), надання комісійних (брокерських) та
дилерських послуг з торгівлі або управління цінними паперами, у
тому числі приватизаційними та компенсаційними паперами
(сертифікатами), інвестиційними сертифікатами, житловими чеками,
земельними бонами та деривативами на ринку цінних паперів
України, а також деривативами на фондових, валютних і товарних
біржах, створених у порядку, передбаченому відповідними
законами.
Таким чином, для вирішення даного господарського спору
господарський суд у встановленому законом порядку на підставі
відповідних доказів зобов’язаний був встановити за якими
цивільно-правовими угодами було здійснено позивачем доміціляцію
та дати оцінку даним угодам, визначивши, які операції за кожною
із угод виконував позивач та чи мають здійснені позивачем
операції ознаки, які виключають їх відповідно до п. 3.2 ст. 3
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з
об’єктів оподаткування.
Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правові угоди, якими
було здійснено позивачем доміціляцію були надані позивачем під
час нового розгляду справи, проте, господарський суд не дав
оцінку даним угодам, не визначив, які операції за кожною із угод
виконував позивач та чи мають здійснені позивачем операції
ознаки, які виключають їх відповідно до п. 3.2 ст. 3 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з
об’єктів оподаткування, що є порушення ст. ст. 32, 34, 36, 43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо дослідження та оцінки доказів.
Правила щодо належності та допустимості доказів встановлені ст.
34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно ч. 2 якої обставини справи,
які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими
засобами доказування. Оскільки на позивача покладено обов’язок
доведення, що нарахування податку на прибуток здійснено
відповідачем помилково, то належними доказами, які має дослідити
господарський суд, та на підставі яких у встановленому законом
порядку встановити відповідні обставини є первинні документи, що
має надати позивач в обгрунтування своїх доводів. Проте,
господарський суд не досліджував належні докази та не
встановлював відповідні обставини на підставі таких доказів, чим
порушив ст. ст. 32, 34, 36, 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
дослідження доказів. Натомість господарський суд досліджував акт
перевірки відповідачем позивача, що є порушенням п. п. 4.2.3 п.
4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Згідно ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд оцінює
докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. В
порушення вимог вищевказаної норми Кодексу господарський суд
попередніх інстанцій неповно з’ясував фактичні обставини, що
мають значення для правильного вирішення спору та не дав оцінку
всім доказам у справі.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом
та апеляційним господарським судом порушено вищезгадані норми
матеріального та процесуального права, то постановлені
зазначеними судовими інстанціями у даній справі рішення
підлягають скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені ст. 111-
7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
досліджено доказів та не встановлено обставини справи, які мають
значення для правильного вирішення даного господарського спору,
а касаційній інстанції таке право не надано, то справа підлягає
направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 111-12 вказівки, що містяться у постанові
касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції
під час нового розгляду справи.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції
у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити
частково.
Рішення Господарського суду м. Києва від 07.10.2004р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
16.11.2004р. у справі № 28/318-25/328 скасувати, а справу
направити на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
Головуючий - суддя Кривда Д.С.
судді Жаботина Г.В.
Грек Б.М.