ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2005 Справа N 23/420
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі
матеріали
касаційної скарги
на постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 13.04.2005
у справі господарського суду Запорізької області
за позовом СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі
до ТОВ виробничо-торгівельна фірма “НЕК”
Про визнання суми податкового зобов’язання
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з’явмлись
від відповідача: Стригунова О.І.- дов. б/н від 10.05.2005
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 12.01.2005 господарського суду Запорізької області
відмовлено в задоволенні позовних вимог СДПІ по роботі з ВПП у
м. Запоріжжі щодо визнання податкового зобов’язання з податку на
прибуток у розмірі 8254,79 грн. та з податку на додану вартість
у розмірі 5503,19 грн.
Постановою від 14.04.2005 Запорізького апеляційного
господарського суду рішення господарського суду Запорізької
області від 12.01.2005 залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що сума податкових зобов’язань
платника податків може бути визначена за непрямим методом також
у випадках, коли декларацію було подано, але під час
документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом,
платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у
декларації, наявними документами обліку. При проведенні
документальної перевірки всі первинні документи за спірними
операціями були надані у повному обсязі. Підстави для
застосування непрямих методів відсутні.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, СДПІ по роботі з ВПП у м.
Запоріжжі звернулась з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України і просить їх скасувати, мотивуючи
тим, що судами невірно застосовані норми матеріального права,
зокрема п. п. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
; п. п. 1.19, 1.20,
1.32 ст. 1, п. п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
; п. 1.6 ст.
1, п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
; ст. 23 Закону України “Про підприємства в
Україні” ( 887-12 ) (887-12)
; ст.ст. 6, 7 Закону України “Про ціни та
ціноутворення” ( 507-12 ) (507-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Господарським судом встановлено, що ТОВ ВТФ "НЕК" та ПП Папач
Ю.В. у 2001-2002 були укладені договори оренди автомобілів.
Правовідносини при укладанні таких договорів регулювалися ст.
ст. 256-272 чинного на той час ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Застосування СДПІ до спірних правовідносин норм Закону України
"Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
є
помилковим.
Відповідно до статті 256 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за
договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати
наймачеві майно у тимчасове користування за плату.
Згідно зі ст. 23 Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) (887-12)
(чинного на час існування спірних правовідносин),
підприємство має право реалізувати свою продукцію і майно за
цінами, встановленими ним самостійно, або на договірній основі.
Непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань
застосовуються виключно за наявності підстав, передбачених
пунктом 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, зокрема:
якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму
податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом
"а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
у зв'язку
з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи
його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи
або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від
надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо
неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з
неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю
визначених законодавством первинних документів, сума податкових
зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим
методом.
Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію
було подано, але під час документальної перевірки, що
проводиться контролюючим органом, платник податків не
підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними
документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.
У відповідності з Методикою визначення сум податкових
зобов’язань за непрямими методами, затвердженою постановою
Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 року за N 697
( 697-2002-п ) (697-2002-п)
, рішення про застосування непрямих методів
визначення сум податкових зобов'язань приймає керівник органу
державної податкової служби. В рішенні обов'язково зазначаються
підстави його прийняття.
При перевірці застосовано метод економічного аналізу.
Згідно п. 8 Методики, метод економічного аналізу базується на
взаємозв'язку і взаємозалежності різних економічних показників
(валові доходи, валові витрати та інші), які характеризують
господарську діяльність платника податків, і застосовується для
оцінки таких елементів податкової бази:
- обсягів виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг), які
розраховуються виходячи з характеристики стану виробничих
потужностей, кількості використаних сировини, матеріалів,
електричної і теплової енергії, води, тари і продукції
оздоблення, чисельності працівників, розміру виплаченої
заробітної плати та інших елементів витрат виробництва і
реалізації товарів (робіт, послуг);
- матеріальних та нематеріальних витрат, при розрахунку яких
можуть використовуватися експертна оцінка та висновки
відповідних уповноважених органів;
- приросту активів платника податків, який визначається шляхом
перевірки наявності та порівняння активів у процесі провадження
господарської діяльності платника податків;
- витрат на оплату праці, які визначаються виходячи з
установленої участі працівників у господарській діяльності
платника податків, підтвердженої документально, або на підставі
письмових пояснень працівників про фактично одержані доходи;
- валових доходів і валових витрат, які розраховуються з
урахуванням оцінки інформації про провадження господарської
діяльності платника податків, отриманих з інших джерел згідно із
законодавством;
- обсягів реалізації та придбання продукції, які можуть також
розраховуватися на підставі аналізу інвентаризації запасів цієї
продукції на початок та кінець звітного періоду.
Господарським судом встановлено, що при проведенні перевірки за
спірними угодами будь-які інші кількісні показники не
досліджувались та співставлялись.
Зазначені бартерні операції СДПІ було зведено на «0». З
урахуванням залишкової вартості транспортних засобів за даними
підприємства за звичайну ціну прийнято амортизаційні
відрахування за місяць. Враховуючи амортизаційні відрахування та
індекс інфляції за попередній місяць був визначений розмір
орендних платежів (звичайна ціна) окремо по кожному періоду.
Пунктом 1.20 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
визначено, що якщо цим пунктом не
встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт,
послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене
зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню
справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи,
послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець
бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає
їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є
взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою
інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які
склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних)
товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 1.20.2, 1.20.8 ст. 1 вказаного Закону України
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, для визначення звичайної ціни товару (робіт,
послуг) використовується інформація про укладені на момент
продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними
(однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних
умовах.
01.20.8. Обов'язок доведення того, що ціна договору не
відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим
Законом, покладається на податковий орган у порядку,
встановленому законом.
Статтями 6, 7 Закону України від 03.12.1990 за № 507-ХІІ "Про
ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
встановлено, що в народному
господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні
фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи
встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за
винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і
тарифів.
Як встановлено господарським судом, зазначене право
підприємством було реалізовано шляхом укладання договорів
оренди, порядок формування звичайних цін у яких, був
обґрунтований при проведенні перевірки наданими перевіряючим
договорами, які є в наявності на підприємстві, первинними
документами, регістрами обліку, поясненнями, економічними
розрахунками й обґрунтуваннями.
Відповідно до п. 19.3.6 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що до 1.01.2005 року
діє правило, за яким якщо платник податків відмовляється
узгодити податкове зобов'язання нараховане податковим органом з
використанням непрямого методу, податковий орган зобов'язаний
звернутися до суду з позовом про визнання такої суми податкового
зобов'язання. При цьому обов'язок доведення того, що таке
нарахування було зроблено належним чином, покладається на
податковий орган.
СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі не довела, що таке
нарахування здійснено належним чином.
При проведенні документальної перевірки всі первинні документи
за вказаними вище договорами були надані перевіряючим у повному
обсязі. За письмовим запитом СДПІ відповідачем були додатково
надані розрахунки договірної ціни, письмові пояснення службових
осіб, договори та документи первинного обліку.
Листом від 02.08.2004 за № 10336/10/33-3 "Про надання
інформації", СДПІ звернулась до відповідача з запитом щодо
формування ціни орендної плати.
Листом від 06.08.2004 за № 960/87 ТОВ ВТФ "ПЕК" податковому
органу був наданий відповідний розрахунок ціни орендної плати.
Для підтвердження суми зносу відповідачем надано СДПІ субконто
"Необоротні активи" за 2001 та 2002, розрахунки транспортного
податку за 2001-2002, оригінали договорів товарообмінних
операцій за 2001-2002 та акти виконаних робіт 2001-2002.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому
судові рішення відповідають чинному законодавству України та
обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 13.04.2005 Запорізького апеляційного
господарського суду зі справи № 23/420 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко