ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2005 Справа N 23/204-04-7831
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді Кривди Д.С. –(доповідача у справі),
суддів : Жаботиної Г.В.,
Полянського А.Г.,
розглянувши у відкритому ДПІ у Суворовському районі м. Одеси
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 15.02.2005
у справі № 23/204-04-7831 господарського суду
Одеської області
за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності
–фізичної особи Айрапетяна Г.Х.
до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси
Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
за участю представників сторін від:
позивача Айрапетян Г.Х. –підприємець
відповідача не з’явились
Згідно розпорядження Заступника Голови Вищого господарського
суду України Осетинського А.Й. від 09.08.2005р. здійснено заміну
складу суду на колегію суддів: головуючий суддя Кривда Д.С.,
судді Жаботина Г.В., Полянський А.Г.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 16.12.2004р.
(суддя Владимиренко С.В.) позов задоволено; визнано недійсними
рішення ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 04.10.2004р. №
0003502306/0 та № 0003512306/0. Рішення мотивовано
неправомірністю визначення на підставі ст.ст. 17, 22 Закону
України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
штрафних санкцій податковим зобов’язанням.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
15.02.2005р. (головуючий суддя Картере В.І., судді Пироговський
В.Т., Жеков В.І.) рішення господарського суду Одеської області
від 16.12.2004р. змінено; позов задоволено частково; визнано
недійсним рішення ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від
04.10.2004р. № 0003502306/0; в іншій частині позовних вимог
відмовлено. Змінюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову
в частині визнання недійсним рішення ДПІ у Суворовському районі
м. Одеси від 04.10.2004р. № 0003512306/0, апеляційний
господарський суд виходив з того, що факт здійснення позивачем
торгівлі алкогольними напоями без наявності відповідної ліцензії
встановлений актом перевірки.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
апеляційного господарського суду в частині визнання недійсним
рішення ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 04.10.2004р. №
0003502306/0 та прийняти нове рішення, яким позивачу у позові
відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм
матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності застосування судом
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права,
заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні
представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.09.2004р.
відповідач здійснив перевірку торгового павільйону,
розташованого за адресою: м. Одеса вул. Затонського, 1 який
належить позивачу, за результатами якої складено акт № 1554
6121/23-2/00001001 від 25.09.04р.
В акті перевірки вказано на такі порушення позивачем: реалізація
джин-тоніку та пива без застосування реєстраторів розрахункових
операцій; відсутність реєстратора розрахункових операцій,
розрахункових квитанцій та книги обліку розрахункових операцій;
невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення
розрахункових операцій сумі зазначеній у поточному звіті
РРО(РК); здійснення торгівлі алкогольними напоями без наявності
відповідної ліцензії; здійснення торговельної діяльності без
торговельного патенту.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідач прийняв
рішення № 0003502306/0 від 04.10.04р., яким позивачу з
посиланням на п. 1, 3 ст.ст. 17 і ст. 22 Закону України "Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
визначено податкове зобов'язання за платежем “фінансові санкції”
у розмірі 1296,50грн.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним рішення №
0003502306/0 від 04.10.04р., як місцевий, так і апеляційний
господарські суди виходили з того, що рішення є таким, що
прийнято з порушенням вимог діючого податкового законодавства,
оскільки визначені в ньому фінансові санкції (штрафи) не є
податковими зобов'язаннями у розумінні Закону України „Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Колегія суддів не заперечує, що в спірному рішенні про
нарахування позивачу штрафної санкції за порушення вимог Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, остання визначена як сума податкового
зобов’язання, що суперечить преамбулі, пунктам 1.2, 1.5 ст. 1
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
, ст.ст. 13, 14 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
положення цього Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
поширюються лише на штрафні санкції, які
справляються з платника податків у зв’язку з порушенням ним
правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Оскільки штрафні санкції застосовані до позивача не за порушення
правил оподаткування, у відповідача не було законних підстав для
визначення їх як податкового зобов’язання з поширенням на них
вимог Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
щодо граничного строку сплати та положень
щодо наслідків несплати.
Однак, попередні судові інстанції встановивши, що податкові
органи не мають право визначати штрафні санкції за порушення
вимог вищевказаного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
як податкове
зобов’язання, не звернули уваги на те, що вказана обставина не є
підставою для визнання недійсним оспорюваного рішення в цілому,
оскільки судами не було з’ясовано чи мали місце порушення,
викладені в акті перевірки (реалізація джин-тоніку та пива без
застосування реєстраторів розрахункових операцій; відсутність
реєстратора розрахункових операцій, розрахункових квитанцій та
книги обліку розрахункових операцій; невідповідність суми
готівкових коштів на місці проведення розрахункових операцій
сумі зазначеній у поточному звіті РРО(РК)) та чи правомірно ДПІ
у Суворовському районі м. Одеси вирішила стягнути з ПП
Айрапетяна Г.Х. штрафні санкції за порушення вимог Закону
України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Також апеляційний суд зазначив, що в акті перевірки безпідставно
вказано про встановлення факту невідповідності суми готівкових
коштів на місці проведення розрахункових операцій сумі
зазначеній у поточному звіті РРО(РК), оскільки відсутність у
позивача яких-небудь реєстраторів розрахункових операцій
виключає можливість встановити даний факт.
При цьому судом не встановлено, чи зареєстровано за позивачем у
встановленому порядку реєстратор розрахункових операцій.
Щодо спірного рішення № 0003512306/0 від 04.10.04р., згідно
якого позивача зобов’язано сплатити штраф у розмірі 1700грн. за
порушення ст. 15 Закону України “Про державне регулювання
виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового,
алкогольних напоїв та тютюнових виробів” ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
колегія
зазначає наступне.
Місцевий господарський суд, розглядаючи спір в цій частині,
взагалі не дав оцінки обставинам, у зв’язку з якими відповідач
застосував до позивача штрафні санкції в розмірі 1700грн. за
порушення зазначеного Закону ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
.
Господарський суд апеляційної інстанції, відмовляючи в позові в
даній частині, виходив з того, що факт здійснення позивачем
торгівлі алкогольними напоями без наявності відповідної ліцензії
встановлений актом перевірки.
Однак колегія зауважує, що посилання суду на встановлення
певного факту в акті перевірки на можна вважати оцінкою доказів
в розумінні ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки викладення
судом змісту акту перевірки без оцінки його як доказу за
правилами зазначеної статті, не може вважатися встановленням
судом факту, на підтвердження якого надано цей доказ.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування
судами норм матеріального права при вирішенні спору. У зв’язку з
цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду
справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-10, 111-11, 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України,-
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ДПІ у Суворовському районі м. Одеси
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 16.12.2004р. та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
15.02.2005р. у справі № 23/204-04-7831 скасувати, а справу
направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий - суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Полянський