ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2005 Справа N 19/385(2/37(20/134))
Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :
Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у
справі),
Ткаченко Н.Г.,
Панової І.Ю.
розглянувши матеріали Державного підприємства “Ровенькиантрацит”
касаційної скарги
на постанову від 21.02.2005 р. Луганського апеляційного
на рішення господарського суду
від 06.12.2004 р. господарського суду
Луганської області
у справі № 19/385(2/37(20/134)) господарського суду
Луганської області
за позовом ВВД Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань у м. Ровеньки
Луганської області
до 1. Державної холдінгової компанії
“Ровенькиантрацит”;
2. Державного підприємства
“Ровенькиантрацит”
Про стягнення 2646,89 грн.
за участю представника сторони:
від позивача –Красовський А.В., довір.;
В С Т А Н О В И В:
ВВД Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань у м. Ровеньки Луганської
області звернулося до суду з позовною заявою до ДХК
“Ровенькиантрацит” (відповідач І) та ДП “Ровенькиантрацит”
(відповідач ІІ) про стягнення 2646,89 грн., у тому числі про
відшкодування сплачених страхових виплат на суму 2645,14 грн. та
про відшкодування витрат з перерахування страхових сум в розмірі
31,75 грн.
Рішенням господарського суду Луганської області від 06.12.2004
р. (суддя Бойченко К.І.) позов задоволено у відношенні другого
відповідача –ДП “Ровенькиантрацит”, стягнено з ДП
“Ровенькиантрацит” на користь ВВД Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
в м. Ровеньки –2645,14 грн. у відшкодування виплачених страхових
виплат і 31,75 грн. у відшкодування витрат з перерахування
страхових сум. Провадження у справі стосовно першого відповідача
–ДХК “Ровенькиантрацит” припинено.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від
21.02.2005 р. (судді: Баннова Т.М. –головуючий, Медуниця О.Є.,
Парамонова Т.Ф.) апеляційну скаргу Державного підприємства
“Ровенькиантрацит” залишено без задоволення, а рішення
господарського суду Луганської області від 06.12.2004 р. у даній
справі –без змін.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями,
Державне підприємство “Ровенькиантрацит” звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати рішення і постанову та прийняти нове рішення.
Касаційна скарга мотивована невірним застосуванням судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме п. 3
ст. 1, ст. 14 Закону України “Про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання” ( 1105-14 ) (1105-14)
.
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідно до
акта про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 № 89 від
07.12.2000 р. працівника ДВАТ “Шахта ім. Фрунзе” Дочірнього
підприємства ДХК “Ровенькиантрацит” –гр. Сороку Л.Д. було
травмовано джерелом підвищеної небезпеки, яке належало Автобазі
–відособленому підрозділу ДХК “Ровенькиантрацит”,
правонаступником якого є ДП “Ровенькиантрацит”.
Причиною нещасного випадку, як зазначено в акті, є недотримання
водієм автобусу правил дорожнього руху.
У результаті нещасного випадку потерпілій встановлено 10% втрати
працездатності за період з 03.07.2001 р. по 01.08.2003 р., що
підтверджено витягами з актів огляду у МСЕК.
Також судом встановлено, що відповідно до ст. 21 Закону України
“Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності” ( 1105-14 ) (1105-14)
(далі –Закон №
1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
) позивачем за період з.09.2001 року по березень
2003 року сплачено на користь потерпілої одноразова допомога у
розмірі 2 163,90 грн. та щомісячні страхові виплати у розмірі
21,63 грн. на загальну суму 2 645,14 грн. та понесено 31,75 грн.
витрат з перерахування страхових сум.
Колегія суддів зазначає, що принципи та загальні правові,
фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового
державного соціального страхування громадян в України визначені
Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування (далі –Основи).
Відповідно до статті 21 Основ внески на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійних захворювань сплачує виключно
роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум
фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим
працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з
громадян.
Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
визначено, що страховий ризик –це обставини, внаслідок яких може
статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний
випадок на виробництві або професійне захворювання, що
спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи
психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону №
1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
, з настанням яких виникає право застрахованої
особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних
послуг.
Згідно із статтею 2 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
дія цього Закону
( 1105-14 ) (1105-14)
поширюється на осіб, які працюють на умовах
трудового договору.
Статтею 6 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
встановлено, що суб'єктами
страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в
окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники
та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої
здійснюється страхування (працівник). Страхувальниками є
роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи.
Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України (далі –Фонд).
Таким чином в даному випадку дія Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
могла
поширюватися лише на відносини між Фондом та підприємством на
якому працював громадянка Сорока Л.Д., тоді як взаємовідносини
позивача і ДП “Ровенькиантрацит” регулюються цивільним
законодавством та знаходяться поза сферою дії Закону № 1105
( 1105-14 ) (1105-14)
, як і відносини відповідача з потерпілою Сорокою
Л.Д., яка не була працівником цього підприємства.
Враховуючи те, що позивачем сплачувались страхові виплати на
користь потерпілої з.09.2001 року по березень 2003 року, до
даних правовідносин підлягає застосуванню положення Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ст. 441 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її
працівників під час виконання ними своїх трудових (службових)
обов'язків.
Згідно з ст. 450 цього кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
організації і
громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для
оточення (транспортні організації, промислові підприємства,
будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати
шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не
доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або
умислу потерпілого.
Суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те,
що за правилами ст. 450 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна потерпілому організацією
або громадянином, які не зобов’язані сплачувати за потерпілого
внески на державне соціальне страхування.
Оскільки позивачем за рахунок коштів Фонду проведено страхові
виплати, що знаходиться в безпосередньому причинному зв’язку з
діями особи (працівника відповідача (І)), правовідносини з якою
не охоплюються сферою загальнообов’язкового державного
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань, то витрачені позивачем кошти є для
нього шкодою в розумінні ст. 450 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Згідно з ст. 460 вказаного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
організація або
громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов'язані за
регресною вимогою органу державного соціального страхування чи
Пенсійного фонду України відшкодувати суми допомоги або пенсій,
що виплачені особам, зазначеним у статтях 456 і 457 цього
Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що посилання
відповідача (ІІ) на звільнення його від відшкодування понесених
позивачем витрат внаслідок належної сплати ним, як
страхувальником, страхових внесків до Фонду, є неправомірним.
Враховуючи те, що Державну холдінгову компанію
“Ровенькиантрацит” ліквідовано, а Державне підприємство
“Ровенькиантрацит” є її правонаступником, висновок суду щодо
стягнення заборгованості з останнього визнається колегією суддів
обгрунтованим.
На підставі наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку,
що оскаржувані судові рішення відповідають чинному законодавству
та підстав для їх зміни або скасування не вбачається.
Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст. 441, 450, 460
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. ст. 111-5, 111-7, 111-
9 –111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства “Ровенькиантрацит”
залишити без задоволення.
2. Постанову Луганського апеляційного господарського суду від
21.02.2005 р. та рішення господарського суду Луганської області
від 06.12.2004 р. у справі № 19/138(2/37(20/134)) залишити без
змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді Н.Г. Ткаченко
І.Ю. Панова