3/41-17/109 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу - Текст документа

У грудні 2003 р. позивач пред’явив в господарському суді позов про визнання недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР (1540-06) договору купівлі-продажу від 14.08.2003 р. № 930 нежилого приміщення комунальної власності шляхом викупу, укладеного між ТОВ “Сніжинка” та регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву в частині продажу 63 м2, орендованих ТОВ “Дизайн-Сервіс” на підставі договору оренди № 8064 від 01.07.2002 р., укладеного з управлінням майном Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації.

В подальшому позивач доповнив свої вимоги та відповідно до норм ЦК України (435-15) просив також повернути сторони оспорюваного ним договору купівлі-продажу в первісний стан, який існував до його укладення (а.с.42-43).

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду м. Києва від 30.05.2005 р. (суддя Кролевець О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2005 р. (головуючий – Корсак В.А., судді – Коршун Н.М., Авдеєв П. В.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційному поданні прокурора, поданого в інтересах 3-ї особи Управління майном Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації та в касаційній скарзі позивача ставиться питання про скасування судових рішень у зв’язку з порушенням господарськими судами при розгляді справи норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач ТОВ “Сніжинка” просить залишити постановлені у справі судові рішення без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Заслухавши пояснення представників відповідача, 3-іх осіб, прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською власністю) і власністю адміністративно-комунальних одиниць (комунальною) власністю”, було передбачено, що розмежування майна між власністю міста Києва та власністю його районів провадиться виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів.

На виконання зазначеної постанови виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів 13.01.1992 р. було прийнято рішення № 26 “Про формування комунального майна міста та районів”, відповідно до якого нежилий будинок (двоповерховий госпблок 1331 м2, клуб, хімчистка, бібліотека, магазин) на вул. Героїв Дніпра,31-а у м. Києві було включено до переліку нежилих будинків і споруд, що передаються до комунальної власності м. Києва (п. 339 додатку № 1 до вказаного рішення).

Розпорядженням Представника Президента України в м. Києві від 16.01.1993 р. № 16 у вказане рішення було внесено зміни та передано зазначену будівлю до комунальної власності Мінського району м. Києва.

У зв’язку з проведенням в м. Києві адміністративно-територіальної реформи 24.10.2002 р. Київська міська рада прийняла рішення № 99/259 “Про формування комунальної власності територіальної громади Оболонського району м. Києва”, яким було затверджено переліки об’єктів комунальної власності територіальної громади Оболонського району м. Києва згідно з додатками 1-4, в які спірне приміщення також не включено.

01.07.2002 р. між управлінням майном району Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації та позивачем було укладено договір № 8064 оренди нежилого приміщення за адресою: м. Київ вул. Героїв Дніпра, 31-а, на першому поверсі, площею 63 м2 (а.с.7-11).Строк дії договору до 30.12.2003 р.

Розпорядженням Київського міського голови від 27.02.2003 р. № 49 “Про розподіл об’єктів комунальної власності територіальної громади Києва, які підлягають приватизації у 2003 р. на виконання п. 7 рішення Київської міської ради від 30.01.2003 р. № 255/415 “Про приватизацію комунального майна у 2003 р. “було розподілено об’єкти комунальної власності територіальної громади м. Києва, які підлягають приватизації, між Головним управлінням комунальної власності м. Києва та регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву згідно з додатками 1,2 (а.с.64).

Згідно з переліком, затвердженим цим розпорядженням, повноваження по приватизації об’єкту комунальної власності територіальної громади м. Києва –нежилого приміщення ТОВ “Сніжинка” за адресою м. Київ вул. Героїв Дніпра, 31-а площею 445,8 м2 надані регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву (а.с.67).

Відповідно до договору № 930 купівлі-продажу нежилого приміщення комунальної власності шляхом викупу від 14.08.2003 р. регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (продавець) продало, а ТОВ “Сніжинка” (покупець) купив нежиле приміщення, розташоване за адресою: м. Київ вул. Героїв Дніпра, 31-а площею 473,3 м2 (а.с.14-17).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що розпорядження Представника Президента України в м. Києві від 16.01.1993 р. № 16 було прийняте з перевищенням повноважень, наданих йому розділом ІІ Закону України “Про Представника Президента України” (2167-12) та в порушення ч. 2 ст. 7 Закону України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве регіональне самоврядування” (533-12) , згідно якої функції власника комунального майна здійснюють адміністративно-територіальні одиниці в особі сільських, селищних, міських рад (органів місцевого самоврядування), а тому не може бути застосоване при розгляді справи як підстава виникнення права власності на спірне майно у територіальної громади Мінського (Оболонського) району м. Києва.

Такий висновок суду відповідає вимогам ч. 2 ст. 4 ГПК України (1798-12) , згідно якої господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України, та роз’ясненням, викладеним в п. п. 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” (v0009700-96) , відповідно до яких суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії; судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Враховуючи, що суд мотивував яким законам України не відповідає розпорядження Представника Президента України в м. Києві від 16.01.1993 р. № 16, посилання касаційних подання та скарги на те, що вказане розпорядження в установленому законом порядку не визнано недійсним, а тому повинно застосовуватись при вирішенні питання щодо належного власника спірного приміщення, суперечить вищевказаним положенням ГПК України (1798-12) та постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 (v0009700-96) та не може бути підставою для скасування рішення суду.

Посилання позивача та прокурора на те, що в порушення ч. 2 ст. 35 ГПК України (1798-12) суд при розгляді справи не надав преюдиційного значення факту, встановленому рішенням суду у справі за № 3/69 про те, що на час укладення спірного договору, власником приміщення по вул. Героїв Дніпра,31-а була територіальна громада Оболонського району м. Києва, є помилковими, оскільки позивач надає преюдиційного значення оціночним судженням, зробленим судом під час вирішення іншої справи, ототожнивши факти, встановлені цим судом, з їх юридичною оцінкою.

Таким чином, суд правильно, відповідно до правил ст. 33 ГПК України (1798-12) , на підставі наявних у справі доказів визначив, що власником спірного приміщення на час його продажу була територіальна громада м. Києва.

Суд ретельно з’ясував питання щодо відповідності спірного договору купівлі-продажу вимогам ст. 3, 11 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (2171-12) , п.п. 5-7 Указу Президента України від 30.12.1994 р. № 827/94 “Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні” (827/94) , ст. 4 Закону України "Про власність” (697-12) , ст. ст. 6, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (280/97-ВР) та прийшов до правильного висновку про його відповідність вказаним нормам.

З таким висновком місцевого господарського суду обгрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції.

Доводи касаційних подання та скарги висновків господарських судів не спростовують і підстав для скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання заступника прокурора Оболонського району м. Києва та касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Дизайн –Сервіс” залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 30.05.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2005 р. у справі за № 3/41- 17/109 –без змін.