2/153 Про стягнення боргу та звернення стягнення на заставлене майно - Текст документа

у квітні 2004 року, Акціонерний банк “Синтез” звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ “Металтрейд” та ТОВ “Укрресурс” солідарно 72 674,21 грн.

Позивач зазначав, що на умовах договору № 170402/3 від 17.04.2002 року ТОВ “Металтрейд” надано 150 тис. грн. кредиту на період до 16.04.2003 року.

Але у визначений договором термін позичальник кредит не повернув і 12.05.2003 року нотаріусом вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на майно ТОВ “Укрресурс”, яке було надане у заставу на умовах договору застави від 24.04.2002 року.

31.03.2004 року позичальник добровільно сплатив зазначену у виконавчому написі суму, яка підлягала стягненню на користь банку за рахунок реалізації заставленого майна.

Проте сплаченої позичальником суми недостатньо для погашення боргових зобов‘язань перед банком, які виникли після вчинення виконавчого напису, залишок заборгованості по кредиту складає 42 228,62 грн., по сплаті відсотків 242,30 грн. по сплаті пені 7 140,70 грн., що з урахуванням понесених витрат по вчиненню виконавчого напису та обслуговування кредиту вцілому складає 72 674,21 грн.

Заявою від 08.04.2005 року позивач уточнив свої вимоги і просив стягнути з відповідачів, за рахунок заставленого майна 42 228,62 грн. кредиту, 15 073,54 грн. відсотків та 1 700 грн. на відшкодування витрат по вчиненню виконавчого напису.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2005 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2005 року позов задоволено.

Постановлено стягнути з відповідачів за рахунок заставленого майна 42 228,62 грн. для погашення заборгованості по кредиту, 15 073,54 грн. відсотків, 1 700 грн. на відшкодування витрат, пов‘язаних з вчиненням виконавчого напису та 708 грн, судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач, ТОВ “Металтрейд” посилається на помилковість висновків суду щодо наявності боргових зобов‘язань перед позивачем, неправильне застосування судом норм матеріального права і просить судові рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову у позові.

Заслухавши суддю –доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Із наявних у справі матеріалів вбачається, що за заявою позивача, у якій він визначив заборгованість відповідачів станом на 12.05.2003 року, нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис від 12.05.2003 року про звернення стягнення на майновий комплекс ТОВ “Укрресурс”, який було передано в заставу для забезпечення боргових зобов‘язань ТОВ “Металтрейд” по кредитному договору № 170402/3 від 17.04.2002 року.

За наслідками реалізації заставленого майна передбачалось погашення 150 тис. кредиту, 32 075,33 грн. відсотків за користування кредитом, 2 638,73 грн. пені за прострочення платежу, 1 700 грн. на відшкодування витрат, пов‘язаних з вчиненням виконавчого напису.

Виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого напису нотаріуса від 12.04.2004 року відкрито державним виконавцем 12.06.2004 року, а закінчено 13.04.2004 року на підставі письмового повідомленням позивача від 02.03.2004 року про повне погашення позичальником зазначеної у виконавчому написі суми заборгованості шляхом перерахування платіжними дорученнями № 22 від 31.03.2004 року 150 тис. кредиту, № 23 від 31.03.2004 року 32 075,33 грн. відсотків, № 24 від 31.03.2004 року 2 638,73 грн. пені, № 25 від 31.03.2004 року 1700 грн. на відшкодування витрат банку по вчиненню нотаріусом виконавчого напису.

Прийнявши кошти з зазначенням виду платежу у процесі примусового виконання виконавчого напису нотаріуса і погоджуючись з погашенням заборгованості у повному обсязі банк не мав права здійснювати зарахування отриманих коштів для погашення нової заборгованості, яка виникла у подальшому, а тому висновки господарського суду першої інстанції і апеляційного господарського суду щодо права позивача здійснювати погашення нової заборгованості відповідно до умов кредитного договору не можна визнати правильними, а стягнення неправильно вирахуваної суми боргу по кредиту та нарахованих на цю суму відсотків після 31.03.2004 року законним.

З огляду на це, та враховуючи, що обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але їм дана неправильна правова оцінка, судова колегія вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд, а постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2005 року скасувати.