ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2005 Справа N 13/33о
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали приватної виробничо-комерційної фірми
касаційної скарги “Агрос”, м. Херсон
на постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 27.04.2005 р.
у справі господарського суду Херсонської області
за позовом приватної виробничо-комерційної фірми
“Агрос”, м. Херсон
До Державної податкової інспекції у м. Херсоні
Про визнання частково недійсним податкового рішення
за участю представників сторін:
позивача: не з’явився,
відповідача : не з’явився.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 22.02.2005
р. позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове
рішення ДПІ у м. Херсоні від 16.06.2000р. № 103-26-2-2-30245746
в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 37200
грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 37200 грн. В решті
позову відмовлено.
Рішення в частині задоволення позову мотивовано тим, що
податковий кредит в сумі 37000грн. підтверджено податковими
накладними, які на момент перевірки були вилучені слідчим
органом в результаті проведення слідчих дій, а в частині відмови
у позові рішення суду мотивовано відсутністю в податкових
накладних обов'язкових реквізитів, із посиланням на приписи п.
п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
27.04.2005р. рішення господарського суду Херсонської області від
22.02.2005 р. скасовано, в позові відмовлено.
Постанова мотивована п. 2 ст. 83, 101, п. 4 ст. 104
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить їх скасувати, а справу направити до господарського суду
першої інстанції на новий розгляд, мотивуючи скаргу порушенням
судами норм матеріального та процесуального права, а саме п. п.
7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. ст. 36, 38, 43, 83, 104
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) та незастосуванням судом норм
матеріального права, а саме п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
У відзиві на скаргу відповідач просить постанову Запорізького
апеляційного господарського суду від 27.04.2005р. залишити без
змін, а скаргу без задоволення.
Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому
засіданні суду касаційної інстанції.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваних судових рішень, знаходить
необхідним задовольнити касаційну скаргу частково.
Судами встановлено, що відповідачем проведено документальну
перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового
законодавства за період з 01.01.1999 р. по 01.10.1999 р., за
наслідками якої складено акт від 16.06.2000 р. № 81/26-2-2-10 на
підставі якого податковим органом 16.06.2000р. прийнято рішення
№ 103-26-2-2-30245746, яким позивачу донараховано 161275,79 грн.
податку на додану вартість, а також застосовано фінансові
санкції у вигляді штрафу в сумі 161275,79 грн.
За висновками акту перевірки, позивач в порушення п. п. 7.4.5 п.
7.4 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
при відсутності податкових накладних відніс до
податкового кредиту 161275,79 грн.
В ході розгляду справи судом першої інстанції був встановлений
факт наявності податкових накладних, з огляду на що суд дійшов
висновку про помилковість висновків податкового органу про
відсутність у позивача на момент перевірки цих податкових
накладних, та, проаналізувавши їх на предмет відповідності
вимогам закону, дійшов висновку щодо визнання частково недійсним
рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі –ДПІ у
м. Херсоні) № 103-26-2-2-30245746.
В ході апеляційного перегляду рішення суду 1-ї інстанції,
апеляційний господарський суд встановив, що предметом розгляду
спору в суді першої інстанції було рішення податкового органу №
103-26-2-2-30245744 від 16.06.2000 р., що витікає з тексту
позовної заяви, де позивач просить визнати недійсним рішення
саме № 103-26-2-2-30245744.
З огляду на те, що протягом терміну розгляду справи будь-яких
усних чи письмових заяв щодо зміни позовних вимог від позивача
не надходило, апеляційний суд дійшов висновку про допущення
позивачем помилки при визначенні предмету позову, та щодо
порушення господарським судом Херсонської області п. 2 ст. 83
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, який визнав частково недійсним рішення
ДПІ у м. Херсоні № 103-26-2-2-30245746, і тим самим вийшов за
межі позовних вимог та самостійно змінив предмет позову без
належної мотивації цьому та за відсутності клопотання про це
позивача.
Однак з такими висновками суду 2-ї інстанції колегія не
погоджується та вважає застосування апеляційним судом п. 2 ст.
83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
помилковим з огляду на таке.
Встановлені судами фактичні обставини справи та матеріали самої
справи свідчать про те, що предметом позову було рішення ДПІ у
м. Херсоні № 103-26-2-2-30245746, з огляду на що посилання
позивача у тексті позовної заяви на рішення ДПІ у м. Херсоні №
103-26-2-2-30245744 не можна кваліфікувати як помилку у
визначенні предмету позову, оскільки це є технічна помилка, яка
має ознаки описки в частині написання останньої цифри у
оспорюваному податковому рішенні.
За таких обставин, як місцевий господарський суд, так і
апеляційний господарський суд не були позбавлені можливості
виправити вказану помилку шляхом уточнення позовної вимоги,
однак не зробили цього, що призвело до затягування розгляду
спору по суті та порушення прав позивача на судовий захист своїх
порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової
перевірки доказів, а господарськими судами порушено вимоги ст.
43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та неправильно застосовано ст. 83 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, то колегія вважає постанову апеляційного
господарського суду такою, що підлягає скасуванню в частині
відмови в позові з передачею справи в цій частині на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції. В частині
скасування рішення місцевого господарського суду постанова
апеляційного господарського суду має бути залишена без змін.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід
взяти до уваги наведене, з’ясувати всі обставини справи і в
залежності від встановленого та у відповідності до діючого
законодавства вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
27.04.2005р. у справі № 13/33-0 змінити.
Скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 27.04.2005р. у справі № 13/33-0 в частині відмови в
позові.
Справу в цій частині направити на новий розгляд по суті до
господарського суду Херсонської області.
В решті постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 27.04.2005р. у справі № 13/33-0 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробен