40/18 Про стягнення 14 477,86 грн. - Текст документа

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.03.2005 р. (суддя Підченко Ю.О.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу з урахуванням інфляційних нарахувань та відсотків річних, пеню; в задоволенні вимог про стягнення штрафу відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2005 р. (судді: Акулова Н.В., Волков Р.В., М’ясищев А.М.) скасовано рішення господарського суду Донецької області від 24.03.2005 р. в частині стягнення витрат по держмиту та витрат по судовому процесу. В решті рішення залишено без змін.

Приймаючи рішення та постанову в частині задоволення позовних вимог суди виходили з обставин неналежного виконання відповідачем зобов’язань по оплаті одержаного товару, поставленого позивачем за договором № 118/0404 від 18.04.2004 р. Не погоджуючись з рішенням та постановою в частині задоволення позовних вимог, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, провадження у справі припинити, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, зокрема, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей; належним чином проаналізували зобов’язальні відносини сторін за договором № 118/0404 від 18.04.2004 р. із протоколом розбіжностей до нього; дослідили обставини належного виконання позивачем зобов’язань по здійсненню поставки товару, а також неналежне виконання відповідачем зобов’язань по оплаті одержаного товару, в порушення умов договору та вимог законодавства; встановили розмір заборгованості; підставно врахували встановлення сторонами в договорі положення про неустойку та норми ст. 625 ЦК України (435-15) у зв’язку із простроченням грошового зобов’язання; правомірно застосували до спірних відносин положення ст. ст. 11, 526, 549, 599, 625 ЦК України (435-15) , ст. ст. 173, 174, 193, 202, 203, 231, 232 ГК України (436-15) , а також норми Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” (543/96-ВР) .

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано задоволено вимоги позивача в частині стягнутої суми.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України (1798-12) , повторно розглядаючи справу, з достатньою повнотою з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої Товариством апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини на які посилався відповідач в обґрунтування своїх вимог і заперечень, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України (1798-12) та вимогам, що викладені в постановах Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України (1798-12) та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.