22/332-15/364 Про звернення стягнення на заставлене майно - Текст документа

Обґрунтовуючи позовну вимогу, Банк зазначив, що в забезпечення виконання умов договору від 28.03.2003 року про надання кредитної лінії Товариству, між Банком та Заводом укладено договір застави. Оскільки позичальник не виконав своїх зобов’язань за кредитним договором, заставодержатель відповідно до ст. 589 ЦК України (435-15) , ст. 20 Закону України “Про заставу» (2654-12) праві звернути стягнення на заставлене майно.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.10.2004 року між Банком та Заводом затверджено мирову угоду та припинено провадження у справі.

Не погоджуючись з ухвалою, оскаржувач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу та передати справу на новий розгляд господарському суду першої інстанції. Скарга мотивована тим, що при винесенні оскаржуваної ухвали судом неправильно застосовані норми матеріального права, а саме ст. ст. 92, 93, 94, 95 Закону України “Про банки і банківську діяльність» (2121-14) ст. ст. 20, 21 Закону України “Про заставу» (2654-12) а порушені норми процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, оскаржувача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до приписів ст.ст. 45, 47, 43 ГПК України (1798-12) судові рішення (рішення, ухвала, постанова) приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виносячи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд не забезпечив всебічний та повний розгляд обставин справи, які мають юридичне значення, що унеможливлює правильне застосування норм матеріального права, а також допустив порушення норм процесуального права, що є самостійною підставою для скасування зазначеної ухвали.

Так, затверджуючи мирову угоду, укладену між позивачем та відповідачем, суд не дослідив питання про виконання чи невиконання Товариством зобов’язань за договором від 28.03.2003 року про надання кредитної лінії. Водночас, з’ясування вказаної обставини має суттєве правове значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки виконання Товариством зобов’язань тягне за собою припинення зобов’язань між сторонами за кредитним договором, а відтак, в силу п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України (435-15) є підставою для припинення права застави.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, Банком та Заводом на розгляд господарського суду першої інстанції подано дві відмінні між собою за змістом заяви про затвердження мирової угоди, які не містять будь-якої дати, однак належно посвідчені підписами та печатками сторін. Прийнявши до розгляду та затвердивши зміст однієї з вказаних заяв, господарський суд не навів мотиви, якими він при цьому керувався та не вирішив долю іншої заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-13 ГПК України (1798-12) касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються в порядку передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

При цьому згідно ч. 2 ст. 111-10 ГПК України (1798-12) порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Як вбачається з наявних у даній справі процесуальних документів суду ухвалою від 06.09.2004 року позовна заява АТ “Наш банк” до ВАТ “Запорізький арматурний завод» (відповідач 1) та ТОВ “Торговий дім “Запорізький арматурний завод» (відповідач 2) прийнята до розгляду суддею Поповою І.А., порушене провадження у справі та призначено її розгляд на 25.10.2004 року об 11 год. 00 хв.

23.09.2004 року справа прийнята до провадження суддею Колодій Н.А. та призначена до розгляду на 30.09.2004 року о 10 год.30 хв. Одночасно сторони у справі зобов’язано вчинити дії, необхідність яких визначена судом.

Як свідчить відмітка на оригіналі ухвали, 24.09.2004 року її копія одержана представником Банку. Водночас, як свідчить відмітка господарського суду на звороті ухвали, її копія надіслана сторонам лише 28.09.2004 року.

Згідно протоколу судового засідання від 30.09.2004 року, яке відбулося за відсутності відповідача 2 –Товариства, в даному судовому засіданні оголошено ухвалу про затвердження мирової угоди.

Проте, всупереч протоколу, оскаржувана ухвала датована 07.10.2004 року, а з її змісту вбачається, що судом двічі –30.09.2004 року та 06.10.2004 року оголошувалась перерва в судовому засіданні. При цьому будь-які повідомлення суду, адресовані сторонам, про час і місце засідання у зв’язку з оголошеною перервою, у справі відсутні.

Відтак, судові засідання 06.10. і 07.10.2004 року відбувалися за відсутності відповідача 2 –Товариства, яке господарським судом про час та місце судового засідання взагалі не повідомлялось.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.ст. 111-5, 111 7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно ч. 4 ст. 111 13 ГПК України (1798-12) у випадку скасування касаційною інстанцією ухвали про припинення провадження у справі, справа передається на розгляд суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об’єктивно з’ясувати всі обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог закону.