21/108пд Про врегулювання розбіжностей при укладенні договору № 5/95, - Текст документа

У квітні 2005 року позивач Донецька залізниця пред”явив у господарському суді позов до відповідача - Державного відкритого акціонерного товариства “Вантажно-транспортне управління “Шахтарськвантажтранс” про врегулювання розбіжностей при укладенні договору № 5/95про експлуатацію залізничної під”їздної колії відповідача при станції Розсипна Донецької залізниці.

Посилаючись на недосягнення згоди з приводу розбіжностей проекту договору виникнення розбіжностей по п. 4,5 абз.1, 8 абз.1, 14,16 пп. 1,3 проекту договору, позивач просив п прийняти спірні пункти проекту договору в його редакції.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 25.04.2005 року (суддя Матюхін В.І.) позов задоволено.

Постановлено спірні пункти договору № 5/95 про експлуатацію залізничної під”їздної колії прийняти в редакції позивача Донецької залізниці, стягнуто з Державного відкритого акціонерного товариства „Вантажно-транспортне управління „Шахтарськвантажтранс” на користь Донецької залізниці 85,00 грн. на відшкодування витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. на відшкодування витрат по сплаті послуг інформаційно-технічного забезпечення.

Рішення мотивоване приписами Закону України “Про залізничний транспорт” (273/96-ВР) , Статуту залізниць України (457-98-п) , Правил обслуговування залізничних під”їздних колій, Господарського кодексу України (436-15) .

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.06.2005 року (колегія суддів у складі: Гурєева Ю.М.-головуючий, Мирошниченко С.В.., Скакуна О.А.) рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення та постанову в даній справі з підстав їх невідповідності до вимог норм матеріального та процесуального права та припинити провадження у справі.

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли при укладенні договору № 5/95 про експлуатацію залізничної під”їздної колії Державного відкритого акціонерного товариства “Вантажно-транспортне управління “Шахтарськвантажтранс” при станції Розсипна Донецької залізниці. 10.03.2005 року проект договору було підписано з протоколом розбіжностей, сторони не дійшли згоди з приводу редакції пунктів договору зазначених у позові, що стосуються порядку зарахування вагонів у користування та обліку надходжень на під”їздній колії, а також щодо зборів та платежів залізниці.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України (436-15) укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язковим для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 21 Закону України „Про залізничний транспорт” (273/96-ВР) визначено відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під’їзних колій, порядок і умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць України (457-98-п) та укладеними на його основі договорами.

Згідно ч. 1 ст. 71 Статуту залізниць України (457-98-п) взаємовідносини залізниць з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під’їзних колій визначаються договором.

Статтею 76 Статуту залізниць України (457-98-п) встановлено, що договір на експлуатацію залізничної під’їзної колії і договір на подачу та забирання вагонів розробляється з урахуванням єдиного технологічного процесу роботи під’їзної із станцією примикання. Порядок розробки та затвердження встановлюється Правилами обслуговування під’їзних залізничних колій, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 664 від 21.11.2000.

Відповідно до статті 119 Статуту залізниць України (457-98-п) за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під’їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами –суб’єктами підприємницької діяльності вноситься плата.

Статтею 73 Статуту залізниць України (457-98-п) встановлено, що відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом, збереження вантажів та вагонів несе підприємство, якому належить залізнична під’їзна колія.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що запропонована редакція пункту 14 спірного договору не суперечить п. 16 типового договору про експлуатацію залізничної під’їзної колії, який є додатком до п. 2.1. Правил обслуговування залізничних під’їзних колій та про відповідність редакції запропонованих позивачем підпунктів 1 і 3 пункту 16 спірного договору № 5/95 відповідає узгодженому між сторонами Єдиному технологічному процесу роботи під’їзної колії та станції примикання та наведеним вимогам закону, слід вважати правильними. При цьому суди правильно не вбачали підстав до виключення даного пункту з тексту договору.

Твердження касаційної скарги про те, що відповідач спільно з позивачем здійснює перевезення вантажів залізницею і спірні правовідносини витікають з договору про вільне партнерство, а не з договору на експлуатацію під”їздного шляху не грунтуються на матеріалах справи, суперечать Статуту Державного відкритого акціонерного товариства “Вантажно-транспортне управління “Шахтарськвантажтранс”, у якому зазначено предмет діяльності товариства, зокрема, забезпечення вантажів по належних товариству залізничних під”їздних коліях та взаємодія з магістральним залізничним транспортом і тому ці твердження належить залишити поза увагою.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного відкритого акціонерного товариства “Вантажно-транспортне управління “Шахтарськвантажтранс” залишити без задоволення.