ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2005 Справа N 7/453А
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравчука Г.А.
суддів : Грейц К.В.
Мачульського Г.М.
розглянувши касаційну Державної податкової інспекції у
скаргу Ленінському районі міста Донецька
на постанову від 05.05.2005
Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 7/453А господарського суду області Донецької області
за позовом ЗАТ “Інвестиційна компанія “Прометей”
до Державної податкової інспекції у
Ленінському районі міста Донецька
Про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
за участю представників: не прибули
- позивача
- відповідача не прибули
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 03.02.2005
(суддя Малашкевич С.А.), залишеним без змін постановою колегії
суддів Донецького апеляційного господарського суду від
05.05.2005 (у складі головуючого судді Кулебякіна О.С., суддів
Колядко Т.М., Скакуна О.А.), позовні вимоги закритого
акціонерного товариства „Інвестиційна компанія „Прометей"
задоволені визнане недійсним податкове повідомлення-рішення №
0000402240/0449 від 01.12.2004, яким позивачеві визначене
податкове зобов’язання за платежем штрафні (фінансові) санкції
за порушення терміну розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 3735тис.грн.
Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Донецька з
рішенням та постановою у справі не погодилась, в зв’язку з чим
звернулася з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у
справі скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити. Свої
вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням, суди
порушили вимоги п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України
„Про систему валютного регулювання і валютного контролю”
( 15-93 ) (15-93)
, ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та
державне регулювання ринків фінансових послуг” ( 2664-14 ) (2664-14)
та
ст. 3 Указу Президента України “Про врегулювання порядку
одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від
нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення
валютного законодавства” ( 734/99 ) (734/99)
, оскільки позивач
зобов’язаний був отримати генеральну ліцензію НБУ на проведення
валютних операцій.
Представники сторін своїм правом на участь в судовому засіданні
касаційної інстанції не скористались.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія
суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, державною податкової
інспекції у Ленінському районі м. Донецька було проведено
комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового
та валютного законодавства закритого акціонерного товариства
„Інвестиційна компанія „Прометей" за період з 01.07.2001 по
01.07.2004, за результатами якої складено акт № 6105/23 від
30.11.2004.
Перевіркою встановлено, що позивач в порушення вимог ч. 2 ст. 5
Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного
регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
від 19.02.1993 № 15-
93 проводив валютні операції без генеральної ліцензії
Національного банку України, зокрема, за його участю
здійснювались операції з передачі цінних паперів за договорами
комісії, укладеними з нерезидентами, і така діяльність, на думку
податкового органу, потребувала одержання генеральної ліцензії
Національного банку України.
На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято
податкове повідомлення-рішення від 01.12.2004 № 0000402240/0449,
яким позивачеві визначено податкове зобов’язання за платежем
штрафні (фінансові) санкції в сумі 3735тис.грн., як зазначено в
повідомленні –рішенні, за порушення терміну розрахунків у сфері
ЗЕД.
Згідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про
систему валютного регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим
кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних
операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь
період дії режиму валютного регулювання.
За змістом зазначеної норми генеральні ліцензії відаються за
двох умов: 1) це мають бути комерційні банки та інші кредитно-
фінансові установи; 2) ці суб’єкти здійснюють валютні операції.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили
з того, що у відповідності до пункту 2.2 Статуту закритого
акціонерного товариства „Інвестиційна компанія „Прометей”
предметом його діяльності є операції з цінними паперами і на цей
вид підприємницької діяльності позивачеві видана відповідна
ліцензія. Разом з цим, ні із статутних документів позивача, ані
з висновків, яких дійшов податковий орган під час перевірки, не
випливає, що позивачем здійснювалось кредитування або
фінансування інших суб'єктів господарської діяльності, в зв’язку
з чим він не може бути віднесений
до комерційних банків або інших кредитно-фінансових установ,
тобто до суб’єктів регулювання нормою пункту 2 статті 5
вищевказаного Декрету ( 15-93 ) (15-93)
Посилання податкового органу на положення Закону України „Про
фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових
послуг” ( 2664-14 ) (2664-14)
, відповідно до якого позивач є небанківською
фінансовою установою, тому повинен отримувати генеральну
ліцензію, правомірно не прийнято до уваги судів, оскільки,
зазначений закон не регулює питання режиму здійснення валютних
операцій на території України, в тому числі і порядок отримання
генеральних ліценцій на здійснення валютних операцій. Фінансові
санкції, які є предметом спору, застосовані на підставі іншого
закону - Декрету КМУ від 19.02.93 № 15-93 „Про систему валютного
регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
, п. 2 ст. 5 якого
чітко визначає, що суб'єктом отримання генеральної ліцензії НБУ
є не будь-яка фінансова установа, а саме кредитно-фінансова,
тобто така фінансова установа, яка має право надавати кредити.
Відсутність у діяльності позивача ознак кредитної, навіть за
наявності у нього статусу фінансової установи, не дає підстав
відносити його до кола осіб, які повинні отримувати передбачену
Декретом генеральну ліцензію.
Також суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про
відсутність в зафіксованій актом перевірки діяльності позивача
ознак валютних операцій, оскільки, відповідно до п. 2 ст. 1
Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного
регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
до валютних
відносяться операції, пов’язані з переходом права власності на
валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між
резидентами у валюті України, однак, позивач, який виконуючи
зобов’язання комісіонера за договорами комісії, укладеними з
нерезидентами, отримував від них належні їм акції, право
власності на які (валютні цінності) залишалось за комітентами
(нерезидентами) і до комісіонера (позивача) не переходило,
аналогічно не відбувався перехід права власності до позивача на
акції, які були отримані за договором міни, укладеним і
здійсненим на виконання договорів комісії, отже, при передачі
нерезидентам отриманих за договорами міни акцій, позивач не був
їх власником.
Щодо Положення про порядок надання небанківським фінансовим
установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій,
затвердженого постановою НБУ від 09.08.2002 № 297 ( z0712-02 ) (z0712-02)
,
воно не відноситься до законодавчих актів, за порушення яких
можуть застосовуватись фінансові санкції передбачені п. 2 ст. 5
вищевказаного Декрету ( 15-93 ) (15-93)
.
Слід зазначити, що правомірним є висновки судів першої і
апеляційної інстанцій з того приводу, що фінансові санкції
застосовані з перевищенням компетенції, наданої податковому
органу.
Адже, спірне податкове повідомлення-рішення містить посилання на
пункт 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України „Про
систему валютного регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
,
проте, вказаною нормою передбачено, що фінансові санкції за
порушення правил валютного регулювання і валютного контролю
застосовуються Національним Банком України та підпорядкованими
йому організаціями, однак, державна податкова інспекція у
Ленінському районі м. Донецька до таких установ не відноситься.
Колегія суддів вважає помилковим твердження скаржника про те, що
право застосовувати фінансові санкції податковому органу надано
ст. З Указу Президента України „Про врегулювання порядків
одержання кредитів позик в іноземній валюті від нерезидентів та
застосування штрафних санкцій за порушення валютного
законодавства” ( 734/99 ) (734/99)
, оскільки, даним Указом ( 734/99 ) (734/99)
врегульовано правовідносини, пов'язані з одержання суб’єктами
господарювання кредитів і позик в іноземній валюті, а також
встановлюється відповідальність за порушення валютного
законодавства під час здійснення таких операцій. Оскільки, спір
у справі виник з інших правовідносин, зокрема, з приводу
операцій з цінними паперами, у податкового органу відсутні будь-
які підстави для посилань на положення зазначеного Указу
( 734/99 ) (734/99)
, в тому числі, і щодо компетенції податкового органу
в частині застосування штрафних санкції, враховуючи, що спірне
податкове повідомлення –рішення прийнято на підставі п. 2 ст. 5
Декрету „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”
( 15-93 ) (15-93)
, а не на підставі вищезазначеного Указу ( 734/99 ) (734/99)
.
Правомірність вищезазначених висновків судів попередніх
інстанцій підтверджується також роз’ясненнями ДПА України,
наведеними у листі від 09.02.2005 № 111-7/6/15-1316, якій
міститься в матеріалах справи.
Крім того, слід зазначити, що спірним податковим повідомленням
Vрішенням позивачеві визначене податкове зобов’язання за
порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД на підставі акту
перевірки від 30.11.2004 № 6105-2240, однак, за результатами
перевірки позивача у спірному правовідношенні відповідачем було
складено акт № 6105/23, в якому не було зафіксоване таке
порушення, що є підставою вважати податкове повідомлення -
рішення № 0000402240/0449 від 01.12.2004 прийнятим всупереч
вимогам п. 14 Інструкції про порядок застосування та стягнення
сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової
служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 № 110,
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 за №
268/5459 ( z0268-01), та Порядку направлення органами державної
податкової служби України податкових повідомлень платникам,
затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 № 253,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за №
567/5758 ( z0567-01 ) (z0567-01)
.
Враховуючи наведене колегія суддів констатує, що рішення та
постанова у справі відповідають вимогам чинного матеріального та
процесуального законодавства, підстав для їх скасування або
зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
05.05.2005 у справі господарського суду Донецької області №
7/453А залишити без змін, а касаційну скаргу державної
податкової інспекції у Ленінському районі міста Донецька –без
задоволення.
Головуючий Г.Кравчук
Судді К.Грейц
Г.Мачульський