ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2005 Справа N 5/3380-12/445
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши Державної податкової інспекції у Залізничному
матеріали районі м. Львова
касаційної скарги
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 27.04.2005р.
у справі господарського суду Львівської області
за позовом Державної податкової інспекції у Залізничному
районі м. Львова
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Факро-ТЛ”, м. Львів
Про визнання суми податкового зобов’язання згідно податкового
повідомлення-рішення
за участю представників сторін
позивача не з’вився,
відповідача Наконечний Р.С. –дов. № 08 від 26.04.2005р.,
Гула О.А. –дов. № 05 від 17.01.1005р.
В С Т А Н О В И В
Рішенням господарського суду Львівської області від 24.02.2005р.
по справі № 5/3380-12/445 (суддя Запотічняк О.Д.) у задоволенні
позовних вимог Державній податковій інспекції у Залізничному
районі м. Львова (далі –ДПІ у Залізничному районі м. Львова) до
Товариства з обмеженою відповідальністю “Факро-ТЛ”, м. Львів
(далі –ТОВ “Факро-ТЛ”) щодо визнання суми податкового
зобов’язання згідно податкового повідомлення-рішення №
0003632320/0/15189 від 30.06.2004р. відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду (у
складі головуючого судді Дубник О.П. , суддів Бобеляка О.М.,
Орищин Г.В.) від 27.04.2005р. у даній справі рішення
господарського суду Львівської області від 24.02.2005р. залишено
без змін.
Судові рішення мотивовані п. п. 4.2.2 п. 4.2, пп. 4.3.1 п. 4.3
ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (далі –Закон №
2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
), Постановою Кабінету Міністрів України від
27.05.2002р. № 697 “Про затвердження Методики визначення сум
податкових зобов’язань за непрямими методами” ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
, із
зазначенням, що оскільки ціни на продукцію ТОВ “Факро-ТЛ” не
підлягають державному регулюванню, підприємством не
організовувались прилюдні торги, конкурси, аукціони, а
реалізація продукції відбулася згідно договору купівлі-продажу №
1 від 28.03.2003р., то звичайною ціною на продукцію є ціна
визначена сторонами договору.
Не погоджуючись з судовими рішеннями ДПІ у Залізничному районі
м. Львова звернулась з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України і просить їх скасувати та прийняти
рішення про задоволення позовних вимог ДПІ у Залізничному районі
м. Львова, мотивуючи скаргу незастосуванням та порушенням судами
норм матеріального та процесуального права, а саме : ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
; пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ
( 2181-14 ) (2181-14)
; п. п. 7.4.1 п. 7.4.ст. 7, пп. 1.20.2 ст. 1, пп.
1.20.8 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
У відзиві на скаргу відповідач просить залишити судові рішення
без змін, а скаргу без задоволення.
Позивач не реалізував процесуальне право на участь у судовому
засіданні суду касаційної інстанції.
Колегія суддів приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту,
знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Предметом даного спору є податкове повідомлення-рішення №
0003632320/0/151 від 30.06.2004р., яким відповідачу за непрямими
методами визначено суму податкового зобов’язання по податку на
прибуток на загальну суму 123600,00 грн., в т. ч. за основним
платежем - 103 000,00 грн., за штрафними (фінансовими санкціями)
- 20600,00грн.
Оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі
акту № 599/23-2/32126566 від 30.06.2004р., складеного за
результатами планової документальної перевірки відповідача з
питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства
за період з 14.08.2002р. по 01.04.2004р., в якому встановлено
порушення ТОВ “Факро-ТЛ” п. п. 7.4.1, плі. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7
Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а саме занижено податок на прибуток на суму 103
000,00 грн.
Перевіркою встановлено продаж згідно договору купівлі-продажу №
1 від 28.03.2003р.товарів, а саме - вікна мансардні
«Факро»лакові (зі склопакетом), нижче звичайних цін особі, що не
є платником податку (нерезиденту).
Зокрема в акті перевірки зазначено, що відповідачем було
реалізовано ідентичні товари нерезиденту за цінами, нижчими ніж
звичайні, з огляду на що товариством занижено валовий дохід в IV
кварталі 2003р. на загальну суму 343520,00 грн.
Як встановлено судами і це підтверджується матеріалами справи,
Львівське обласне управління статистики у відповідь на запит
щодо рівня звичайних цін на вищевказані товари повідомило, що
інформація про рівень звичайних цін на такі товари відсутня.
У відповідь на запит позивача, відповідач повідомив, що рівень
цін на вищеназвані товари визначає власник фірми, ДП “ Факро
Львів”, на підставі яких було складено договір купівлі-продажу №
1 від 28.03.2003р.
В свою чергу, ДП “ Факро Львів”, на запит позивача повідомило,
що ціни на вікна мансардні визначає власник, польське
підприємство “Факро”, у відповідності до яких ДП “ Факро Львів”
реалізує цей товар на ринку України через дилерську мережу.
Підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно
визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі
якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки
податкову декларацію; б) дані документальних перевірок
результатів діяльності платника податків свідчать про заниження
або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у
податкових деклараціях; в) контролюючий орган виявляє
арифметичні або методологічні помилки у поданій платником
податків податковій декларації, які призвели до заниження або
завищення суми податкового зобов'язання; г) згідно з законами з
питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування
окремого податку збору (обов'язкового платежу), є контролюючий
орган.
Відповідно до пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ
( 2181-14 ) (2181-14)
, якщо контролюючий орган не може самостійно
визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно
з підпунктом "а" підпункту 2 статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
у
зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження
підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження
фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових
осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а
також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у
зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або
відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума
податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за
непрямим методом. Цей метод застосовуватися також у випадках,
коли декларацію було подано, але під час документальної
перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків
не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними
документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.
Отже, як правильно встановлено господарськими судами попередніх
інстанцій, Законом № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
не передбачено
підстави визначення податкового зобов’язання за непрямими
методами в зв’язку з застосуванням звичайних цін по операціях з
юридичними особами, які не є платниками податку, як це зазначено
в рішенні ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 35 від
06.04.2004 року про застосування непрямих методів.
Згідно з п. п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
звичайна ціна
- це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому
власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари
(роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності
будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними
юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі
товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку
ідентичних (а за їх відсутності —однорідних) товарів (робіт,
послуг), сторони не є пов’язаними особами.
Судом встановлено, що формування ціни на вікна мансардні “Факро”
не здійснюється на державному рівні, а визначається
відповідачем, як суб’єктом підприємницької діяльності на власний
розсуд, з урахуванням угод купівлі-продажу з контрагентами, з
огляду на що попередні суди дійшли вірного висновку про
відсутність у позивача підстав для застосування та визначення
зобов'язань за цінами іншими, ніж зазначені у контракті.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи,
порушень норм матеріального та процесуального права не
вбачається, тому судові рішення відповідають чинному
законодавству України та обставинам справи і підстав для їх
скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 27.04.2005р. Львівського апеляційного
господарського суду у справі № 5/3380-12/445 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко