ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2005 Справа N 3/237
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравчука Г.А.,
суддів : Грейц К.В., Мачульського Г.М.,
розглянувши у Державної податкової
відкритому судовому інспекції у м. Полтаві
засіданні касаційну
скаргу
на постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 04.03.2005 р.
у справі № 3/237
господарського суду Полтавської області
за позовом Приватного підприємства “Ласкава”
до 1) Державної податкової
інспекції у м. Полтаві,
2) Відділення Державного
казначейства у м. Полтаві
Про стягнення з бюджету 146 531,0 грн. заборгованості з податку
на додану вартість
в судовому засіданні взяли участь представники :
позивача: Бакланов Д.В., дов. від 15.04.2005 р. № 75;
відповідача 1: Заєць Ю.В., дов. від 28.07.2005 р. №
відповідача 2: 6481/9/10-041;
не з’явилися.
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2004 р. приватне підприємство “Ласкава” (далі -
позивач, Підприємство) звернулось до господарського суду
Полтавської області з позовом до Державної податкової інспекції
у м. Полтаві (далі –відповідач 1, Інспекція) та Відділення
Державного казначейства у м. Полтаві (далі –відповідач 2,
Відділення) про стягнення бюджетної заборгованості за не
проведеним в установленому порядку експортним відшкодуванням
податку на додану вартість за червень 2004р. у сумі 146 531,00
грн.
Позовні вимоги Підприємство обґрунтувало тим, що за наслідками
господарської діяльності у червні 2004р. різниця між загальною
сумою його податкових зобов’язань та загальною сумою його
податкового кредиту має від’ємне значення, а саме –146 531,00
грн., проте Інспекція в порушення вимог Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
вказану суму йому не
відшкодувала, а тому ця сума підлягає стягненню в судовому
порядку.
Доводи Інспекції про несвоєчасне відшкодування бюджетної
заборгованості ґрунтувались на необхідності проведення перевірок
постачальників ПП “Ласкава”.
Відділення, керуючись ст.ст. 22-28 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
просило суд звільнити його від відповідальності за відсутності
його вини.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.12.2004
р. (суддя Бунякіна Г.І.), яке залишено без змін постановою
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
04.03.2005 р. (колегія суддів: Лобань О.І. –головуючий,
доповідач; Самусенко С.С., Шевченко В.Ю.) позовні вимоги
Підприємства задоволено: стягнуто з Державного бюджету України
на користь ПП “Ласкава” 146 531,00 грн. бюджетної заборгованості
з податку на додану вартість.
Вказані судові рішення та постанова мотивовані тим, що у
позивача не було підстав для не включення до складу податкового
кредиту нарахованих сум податку на додану вартість, а у
Інспекції відсутнє було право виключати зі складу податкового
кредиту суми податку на додану вартість, в зв’язку з
неотриманням інформації по зустрічних перевірках контрагентів.
За результатами господарської діяльності позивача різниця між
загальною сумою податкових зобов’язань та сумою податкового
кредиту має від’ємне значення. Відповідно до пп. 7.7.3 п. 7.7
ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
підставою для отримання відшкодування є дані
тільки податкової декларації за звітний період. Платник податку
має право у будь - який момент після виникнення бюджетної
заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів
бюджету. Матеріалами справи, зокрема, даними податкової
декларації, розрахунком експортного відшкодування, вантажно-
митними деклараціями № № 806000003/4/005642, 806000003/4/005332,
платіжними дорученнями, підтверджується факт наявності бюджетної
заборгованості перед позивачем за податковою декларацією за
червень 2004 р. в сумі 146 531,00 грн.
Доводи ДПІ у м. Полтаві стосовно необхідності проведення
перевірок постачальників ПП “Ласкава” визнано судами
безпідставним, оскільки такі висновки не ґрунтуються на пп.
7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно з пунктом 4 Порядку відшкодування податку на додану
вартість, затвердженого Наказом Державної податкової
адміністрації та Державного казначейства України від
02.07.1997р. № 209/72 ( z0263-97 ) (z0263-97)
і зареєстрованому в
Міністерстві юстиції України 08.06.2001р. за № 489/5680,
відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється
органами державного казначейства за висновками податкових
органів або за рішенням суду. З огляду на викладене, суди дійшли
висновку про обґрунтованість заявлення позову про примусове
відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету.
Інспекція не погодилась з рішенням господарського суду
Полтавської області від 01.12.2004р. та постановою Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 04.03.2005 р.,
в зв’язку з чим звернулась до Вищого господарського суду України
з касаційної скаргою, в якій просить вказані рішення та
постанову господарських судів скасувати і прийняте нове рішення,
яким відмовити Підприємству в позові, з мотивів порушення судами
норм діючого законодавства.
Позивач відзив на касаційну скаргу до суду не надав, однак дана
обставина не перешкоджає перегляду постанови апеляційного суду,
що оскаржується.
Відповідач 2 також не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та відзив на касаційну скаргу не надіслав,
свого представника в судове засідання касаційної інстанції не
направив, що також не перешкоджає перегляду постанови
апеляційного суду, що оскаржується.
У зв’язку зі змінами у складі Судової палати Вищого
господарського суду України за розпорядженням заступника голови
судової палати Вищого господарського суду України від
10.08.2005р. справа розглядається Вищим господарським судом
України у складі колегії суддів Кравчука Г.А. –головуючого,
Грейц К.В. та Мачульського Г.М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю
представників Інспекції та Підприємства матеріали справи,
перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних
обставин справи, застосування господарськими судами апеляційної
та першої інстанцій норм матеріального та процесуального права
при прийнятті ними рішень, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що касаційна скарга Інспекції підлягає
частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій, предметами спору у даній справі є стягнення бюджетної
заборгованості з податку на додану вартість в сумі 146 531,00
грн. за результатами господарської діяльності за червень 2004 р.
При цьому відповідно до пп. 7.7.5 п. 7.7. Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку на додану
вартість зараховуються до Державного бюджету України, а
зараховані суми використовуються у першу чергу для бюджетного
відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.
Відповідно до вимог пункту 1.8 ст. 1 цього ж Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає
поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною
сплатою податку у випадках, визначених цим Законом
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Суми податку, що підлягають відшкодуванню з бюджету, згідно
підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, визначаються як різниця між
загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з
будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного
періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Правові підстави формування податкового кредиту встановлені,
зокрема, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно якого
податковий кредит звітного періоду складається із суми податків,
сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у
зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Отже, наведеними нормами Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначається предмет доказування в
судовому процесі під час розгляду справи за позовом про
відшкодування (експортного) ПДВ, до якого, зокрема, входять
обставини щодо здійснення позивачем придбання товарів (робіт,
послуг) у вказаному звітному податковому періоді, у зв’язку з
чим і на підставі яких документів, зокрема, договорів,
податкових накладних тощо, був сформований податковий кредит і в
якій сумі, а також обставини щодо подальшого продажу (експорту)
позивачем придбаного товару, зокрема, за якими
зовнішньоекономічними договорами, часу та ціни такого продажу на
експорт, правильності розрахунку платником експортного
відшкодування, що знаходиться в прямій залежності від суми ПДВ,
перерахованої платником іншому платнику податку у складі ціни
придбання товарів (робіт, послуг), фактичного надходження суми
ПДВ до державного бюджету України (т.т. питання сплати ПДВ до
бюджету постачальниками товару, яким суму ПДВ було перераховано
позивачем в ціні придбаних товарів).
Однак, аналіз наведених приписів залишився поза увагою судів як
першої так і апеляційної інстанцій, в той час як це має суттєве
значення для вирішення даного спору по суті.
Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій всіх
вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є
порушенням частини першої ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
і
виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо
правильності застосування норм матеріального права при вирішенні
спору.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені
попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно
врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі
фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають
юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в
залежності від встановленого, правильно застосувати норми
матеріального права, та прийняти обґрунтоване і законне судове
рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 та 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві на
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 04.03.2005 р. у справі № 3/237 господарського суду
Полтавської області задовольнити частково.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 04.03.2005 р. та рішення господарського суду
Полтавської області від 01.12.2004 р. у даній справі скасувати,
справу направити на новий розгляд до господарського суду
Полтавської області.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя К.В. Грейц
Суддя Г.М. Мачульський