ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2005 Справа N 2-11/3762-05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль” в особі
Дніпропетровської обласної дирекції на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 4.05.2005
року у справі № 2-11/3762-2005 за позовом прокурора м. Керч в
інтересах держави в особі Фонду державного майна України до
товариства з обмеженою відповідальністю “Українська рибодобувна
компанія” та акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль” в
особі Дніпропетровської обласної дирекції, за участю третіх осіб
– приватного підприємця Багрової Анни Олегівни та товариства з
обмеженою відповідальністю “Кодекс 97”,
про визнання недійсним договору, -
В С Т А Н О В И В:
У січні 2005 року прокурор м. Керч в інтересах держави в особі
Фонду державного майна України звернувся до господарського суду
Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою
відповідальністю “Українська рибодобувна компанія” (далі
–Товариство) та акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль” в
особі Дніпропетровської обласної дирекції (далі –Банк), треті
особи –приватний підприємець Багрова Анна Олегівна та товариство
з обмеженою відповідальністю “Кодекс 97”, про визнання недійсним
договору застави від 21.05.2003 року, по якому Товариство як
майновий поручитель за товариство з обмеженою відповідальністю
“Кодекс 97” у забезпечення зобов’язань, що випливають із
кредитного договору № 10/08-11/064-63 від 25.05.2003 року,
укладеного між Банком і товариством з обмеженою відповідальністю
“Кодекс 97”, передало в заставу Банку нежилий будинок санітарно-
побутового корпусу площею 2467,1 м2, розташований у м. Керчі по
вул. Мірошника, 3, посилаючись на те, що договір не відповідає
вимогам закону, оскільки в порушення порядку, затвердженого
Наказом Фонду державного майна України від 6.02.2001 року № 163
( z0171-01 ) (z0171-01)
, спірний договір не узгоджено з Фондом державного
майна України, доля якого складає 25 % майна Товариства та
укладено представником Товариства, який перевищив свої
повноваження.
Крім того, прокурор вважає, що укладений договір порушує права
приватного підприємця Багрової Анни Олегівни, яка є орендарем
заставленого майна, поліпшила його і є власником невідокремлених
поліпшень орендованого майна.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
17.03.2005 року в задоволенні позову прокурора в інтересах Фонду
державного майна України відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 4.05.2005 року рішення суду першої інстанції скасовано,
позов задоволено, визнано недійсним договір застави від
21.05.2003 року та стягнуто з Товариства судові витрати.
У касаційній скарзі Банк просить скасувати постанову
апеляційного господарського суду і залишити рішення місцевого
суду без змін, вказуючи на те, що оскаржувана постанова винесена
з порушенням норм процесуального і матеріального права.
У відзиві на касаційну скаргу приватний підприємець Багрова Анна
Олегівна просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а
оскаржувану постанову –без змін, посилаючись на відсутність
підстав для скасування постанови апеляційного господарського
суду.
Заслухавши пояснення представників Банку, які підтримали доводи
касаційної скарги, представника Фонду державного майна України,
який заперечував проти доводів, викладених в касаційній скарзі,
вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги
та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Приймаючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції
виходив з відсутності підстав для визнання недійсним спірного
договору, оскільки його укладено у відповідності з вимогами
закону, повноважними особами і дана угода не порушує прав
приватного підприємця Багрової Анни Олегівни.
Суд також послався на те, що спірний договір був предметом спору
між сторонами договору з тих же підстав у справі № 2-1/8607-
2004, по якій прийнято рішення про відмову в позові, яке набуло
законної сили.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове
рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд
дійшов висновку, що договір укладено генеральним директором
Товариства з перевищенням наданих йому повноважень, а також з
порушенням п. 2.1 Порядку погодження органом приватизації умов
договорів застави та іпотеки, затвердженого Наказом Фонду
державного майна України № 163 від 6.02.2001 року ( z0171-01 ) (z0171-01)
.
Проте, з висновками попередньої судової інстанції погодитись не
можна.
Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України “Про господарські товариства”
( 1576-12 ) (1576-12)
управління товариством здійснюють його органи, склад
і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до
виду товариства.
Спірна угода укладена між Банком та Товариством.
Відповідно до ст. 62 цього ж Закону ( 1576-12 ) (1576-12)
у товаристві з
обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган:
колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію
очолює генеральний директор.
Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства,
за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів
учасників.
Дирекція діє від імені товариства в межах, встановлених законом
та установчими документами.
Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії
від імені товариства.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми
судовими інстанціями, 20.05.2003 року відбулось засідання
дирекції Товариства, на якому було прийнято рішення про виступ
поручителем для отримання кредиту товариством з обмеженою
відповідальністю “Кодекс 97” та передачу в заставу майна.
21.05.2003 року укладено спірний договір, предметом якого є
нежиле приміщення вартістю 567974,49 грн.
Пунктом 6.18 Статуту Товариства визначені повноваження
Генерального директора Товариства по вирішенню питання щодо
застави майна Товариства на суму, що не перевищує 5 млн. грн. за
узгодженням з дирекцією.
До компетенції зборів учасників, відповідно до розділу 6 Статуту
Товариства, належить вирішення питань щодо застави майна
Товариства на суму, що перевищує 5 млн. грн.
Оскільки вартість переданого в заставу майна не перевищує 5 млн.
грн., передача майна в заставу узгоджена з дирекцією Товариства,
то висновок суду першої інстанції з приводу повноважень особи,
якою укладено договір застави є правильним, а висновок суду
другої інстанції щодо укладення договору генеральним директором
з порушенням наданих йому повноважень –хибним.
Встановивши, що спірна угода не узгоджена з органом
приватизації, суд дійшов висновку про невідповідність угоди
вимогам закону.
Проте, даний висновок апеляційного господарського суду не
ґрунтується на вимогах закону.
Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Згідно роз’яснень, що містяться в п. 2 Постанови Пленуму
Верховного Суду України від 22.04.1978 року № 3 “Про судову
практику в справах про визнання угод недійсними”
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, угода може бути визнана недійсною лише з
підстав і з наслідками, передбаченими законом.
В кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен
встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує
визнання угоди недійсною.
Вказані вимоги судом другої інстанції не враховані.
Порядком погодження органами приватизації умов до договорів
застави та іпотеки, затвердженим Наказом Фонду державного майна
України від 6.02.2001 року, передбачена можливість погодження
умов як проектів договорів застави, так і укладених договорів.
При цьому, строки погодження умов договору застави Порядком не
визначені.
Вказаним Порядком не передбачено, що не погодження з органом
приватизації договору застави тягне за собою недійсність
договору.
Таким чином, висновок апеляційного суду про невідповідність
спірного договору вимогам закону у зв’язку з його непогодженням
з органом приватизації є помилковим.
Висновки суду про те, що договором застави не порушуються права
орендаря –третьої особи, є правильним.
З урахуванням викладених обставин, постанова апеляційного
господарського суду не може бути визнана такою, що постановлена
з дотриманням норм процесуального і матеріального права, а тому
вона підлягає скасуванню.
Рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим,
відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи,
нормам чинного законодавства України, а тому його слід залишити
без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України –
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль” в
особі Дніпропетровської обласної дирекції задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
4.05.2005 року у справі № 2-11/3762-2005 скасувати.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
17.03.2005 року у справі № 2-11/3762-2005 залишити без змін.
Головуючий Перепічай В.С.
Судді Вовк І.В.
Гончарук П. А.