Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Чабана В.В.,

розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства матеріально- технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач”

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2005р. та рішення господарського суду Донецької області від 07.02.2005р.

у справі № 40/379 господарського суду Донецької області

за позовом Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач”

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Лемтранс”

про зобов’язання відповідача виставити позивачу рахунки за фактично відвантажену продукцію

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Лемтранс”

до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення

залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач”

про стягнення 144 217,02грн.

за участю представників:

Укрзалізничпостач –Лішунова Н.В., Станова Ю.В.

ТОВ „Лемтранс” –не з’явилися

В С Т А Н О В И Л А :

Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач” звернулося до господарського суду Донецької області та просило суд зобов’язати відповідача –Товариство з обмеженою відповідальністю „Лемтранс” виставити рахунки за фактичну відвантажену продукцію. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що на виконання умов договору № ЦХП-05-01602-01 від 06.03.2002р. відповідачем на його адресу поставлялась передбачена договором продукція з виставленням рахунків-фактур. Між тим, при прибутті продукції встановлена невідповідність її маси, зазначеній у залізничних накладних, фактичній, про що залізницею складені відповідні комерційні акти. Посилаючись на зазначені обставини, позивач вважає, що відповідач зобов’язаний виставити йому нові рахунки-фактури з урахуванням виявлених недостач (т.1 а.с. 34- 39).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач змінив предмет спору та просить зобов’язати відповідача допоставити рейкові підкладки КБ-65 у кількості 35 250кг та рейкові підкладки 2Р-65 у кількості 17100кг (т.2 а.с.121-123).

Відповідач у справі – ТОВ “Лемтранс” у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на недоведеність позивачем факту недопоставки продукції допустимими доказами, а також не виконання ним зобов’язань щодо оплати поставленої продукції у повному обсязі (т.2 а.с.24-28).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, відповідачем для спільного розгляду з первісним подано зустрічний позов про стягнення з позивача 144 217,02грн., у т.ч. 96 848,82грн. основної заборгованості, 16687,54грн. збитків від інфляції, 6 275,27грн. в рахунок трьох процентів річних, 17 625,97грн. пені, 6 779,42грн. штрафу.

В обґрунтування заявлених вимог, відповідач посилається на часткове невиконання позивачем взятих на себе зобов’язань щодо оплати у повному обсязі поставленої продукції за умовами договору № ЦХП-05-01602-01 від 06.03.2002р. (т.2 а.с.50-52).

Поданий зустрічний позов прийнято для спільного розгляду з первісним ухвалою господарського суду Донецької області від 25.11.2004р. (т.2 а.с.136).

Вимоги зустрічного позову відхилені Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач” з тих підстав, що під час приймання продукції, яка поставлялась за зазначеним договором відповідачем, виявлено недостачу, у зв’язку з чим оплачена лише фактично отримана продукція (т.3 а.с.14-16).

Рішенням господарського суду Донецької області від 07.02.2005р. у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з позивача на користь відповідача стягнуто 96848,82грн. основної заборгованості, 16 687,54грн. збитків від інфляції, 6275,27грн. в рахунок трьох процентів річних, 10 575,58грн. пені; у задоволенні позову щодо стягнення 7 050,39грн. пені та 6 779,42грн. штрафу відмовлено (т.3 а.с.38-40).

Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, зобов’язання поставити продукцію визначене договором, строк дії якого закінчився, у зв’язку з чим вимоги позивача необгрунтовані.

Зустрічний позов в частині стягнення основної заборгованості, збитків від інфляції, трьох процентів річних та пені задоволений судом з тих підстав, що позивач не виконав у встановлений договором строк взятих на себе зобов’язань з оплати поставленої продукції.

Приймаючи рішення суд першої інстанції зменшив розмір пені та звільнив позивача від виплати штрафу з посиланням на ч. 3 ст. 551 ЦК України (435-15) .

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2005р. рішення господарського суду Донецької області від 07.02.2005р. залишено без змін (т.3 а.с.159-162).

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийнявши нове рішення щодо задоволення первісного позову (т.3 а.с.166-168).

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач у справі – ТОВ “Лемтранс” у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить прийняті у справі судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 4 ЦК УРСР (1540-06) (чинній на момент виникнення правовідносин), цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР (1540-06) , договір (багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов’язань.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 06.03.2002р. між сторонами у справі –Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач” та ТОВ “Лемтранс” укладено договір № ЦХП-05-01602-01, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов’язання поставити та передати у власність позивача продукцію в асортименті, кількості, визначеними специфікаціями, в строк, передбачений умовами договору.

Даний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, згідно ч. 2 ст. 245 ЦК УРСР (1540-06) , договором поставки є також договір, що укладається між організаціями за їх розсудом, за яким поставщик зобов'язується передати покупцеві продукцію, що не розподіляється в плановому порядку, в строк, який не збігається з моментом укладення договору.

Звертаючись до суду з позовом, Державне підприємство матеріально- технічного забезпечення залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач” обґрунтовує заявлені ним вимоги тим, що відвантажена за цим договором продукція надійшла у обсязі меншому, ніж зазначено у залізничних накладних. При цьому, позивачем заявлені вимоги щодо допоставки продукції.

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що строк дії договору закінчився. Висновок суду першої інстанції підтриманий апеляцією. Між тим, такого висновку суди дійшли без врахування наступного.

Позивач звернувся з позовом до набрання чинності ЦК України (435-15) –у 2003р., у зв’язку з чим судами помилково до відносин сторін застосовано його норми.

В силу ч. 1 ст. 246 ЦК УРСР (1540-06) , кількість продукції, недопоставлена поставщиком або не вибрана покупцем в обумовлений строк, повинна бути поставлена (вибрана) в порядку і в строки, передбачені Положеннями про поставки, Особливими умовами поставки окремих видів продукції або договором.

Разом з тим, відповідно до ст. 208 ЦК УРСР (1540-06) , зобов'язання повинно бути виконано в натурі. При цьому, за змістом ст. 207 ЦК УРСР (1540-06) , сплата неустойки, відшкодування збитків не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз змісту норм ЦК УРСР (1540-06) дає підстави вважати, що невиконання зобов’язання з поставки продукції не є підставою для припинення такого зобов’язання, а лише дає право покупцю відмовитись від прийняття продукції, поставка якої прострочена, повідомивши про це поставщика (ч. 2 ст. 246 ЦК УРСР (1540-06) ).

Аналогічні положення визначені і діючими на момент прийняття судових актів нормами, зокрема, ст. 193 ГК України, ст. 622 ЦК України (435-15) .

Таким чином, суди у даному випадку дійшли помилкового висновку щодо припинення зобов’язання внаслідок закінчення строку дії договору.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову з цих підстав, суд першої інстанції не перевірив доводів позивача, викладені ним в обґрунтування заявлених вимог, а саме не з’ясував: яку кількість продукції мав поставити відповідач, враховуючи умови договору та рознарядки позивача; яка кількість продукції фактично поставлена позивачу і чи доведений факт недостачі.

З’ясування вищевказаних питань є необхідним не лише для вирішення первісного позову, але й для розгляду вимог зустрічного позову, враховуючи твердження позивача, що ним оплачена лише продукція, яка фактично поставлена, тобто без врахування вартості недопоставленої продукції.

Неповне дослідження обставин справи, що є необхідним для правильного вирішення спору, є порушенням вимог ст.ст. 47, 38 ГПК України (1798-12) .

Порушення норм процесуального права, які не усунуті апеляційною інстанцією, призвели до неповного з’ясування обставин справи, в зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов’язків сторін.

Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Державного підприємства матеріально- технічного забезпечення залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Донецької області від 07.02.2005р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2005р. у справі № 40/379 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.