ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.08.2005 Справа N 11/335/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Н.О. Волковицької –головуючого
Т.Ф. Костенко
Д.С. Кривди
за участю представників:
Позивача Чайки О.А. директора
Уварова І.В. дов. від 04.02.05 р.
Відповідачів Багинської О.В. дов. від 25.01.05
р.
Самоненко О.В. дов. від 08.08.05 р.
розглянувши у відкритому Чернігівської державної
судовому засіданні касаційну сільськогосподарської машинно
скаргу –технологічної станції
на постанову від 13.04.2005року Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 11/335/14 господарського суду
Чернігівської області
за позовом Чернігівської державної
сільськогосподарської машинно
–технологічної станції
до Державної податкової інспекції у
місті Чернігові
про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення №
0001982650/0 від 17.11.2004року.
В С Т А Н О В И В:
Чернігівська державна сільськогосподарська машинно –технологічна
станція звернулась до господарського суду Чернігівської області
з позовом про визнання неправомірними дій ДПІ у м. Чернігові та
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №
0001982650/0 від 17.11.2004року.
До прийняття рішення по справі, в судовому засіданні 25.01.05
p., позивач заявив письмове клопотання про уточнення позовних
вимог, в якому просив: визнати податкове повідомлення - рішення
№ 0001982650/0 від 17.11.04 р. недійсним в частині визначення
"Суми податкового зобов'язання по стовпчиках; 1.1. "штрафні
(фінансові) санкції" - 28733 грн.; 1.2. "Усього" - 28733 грн.,
прийнятого на підставі акта № 76/26-210/30294332 від
16.11.2004року про результати позапланової документальної
перевірки дотримання вимог Постанови Кабінету Міністрів України
“Про порядок акумуляції та використання коштів, які
нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками
–платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи
продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на
давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини ”
( 271-99-п ) (271-99-п)
за період з 01.01.2003року по 31.02.2003року.
Перевіркою було встановлено порушення Позивачем податкового
законодавства при перерахуванні податку на додану вартість за
період з 01.01.03 р. по 31.08.03 р. на спецрахунку в сумі 28733
грн., чим порушено пункт 11.29 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та пункт 4 Порядку акумуляції та
використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими
товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо
операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва,
включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на
давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини
( 271-99-п ) (271-99-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 26.02.99 р. № 271, у редакції постанови КМУ від
23.04.01 р. № 374.
Рішенням від 25.01.2005року господарського суду Чернігівської
області у задоволені позовних вимог відмовлено, з огляду на те,
що за даними декларацій з податку на додану вартість, які були
подані Позивачем до ДПІ у М.Чернігові, Чернігівська МТС
задекларувала податкові зобов'язання за період січень-серпень
2003 р. на загальну суму 28733 грн. Але цю суму Позивачем на
окремий рахунок не було перераховано, чим порушено вимоги пункту
11.29 статті Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та пункту 4 Порядку.
За апеляційною скаргою Чернігівської державної
сільськогосподарської машинно –технологічної станції Київський
апеляцій2ний господарський суд постановою від 13.04.2005року
рішення господарського суду Чернігівської області залишив без
змін з тих же підстав.
Чернігівська державна сільськогосподарська машинно –технологічна
станція подала до Вищого господарського суду України касаційну
скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду,
в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та
прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги,
мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування
судами норм матеріального права, а саме пункту 11.29 статті 11
Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в
судовому засіданні представника сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у справі судами першої чи апеляційної
інстанції, а саме:
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій та вбачається з матеріалів справи спір виник з приводу
застосування до позивача відповідальності за порушення приписів
пункту 11.29 статті 11 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в зв’язку з нецільовим використанням
податку на додану вартість в сумі 28733 грн.
Згідно Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
18.01.2001р. № 2223-ІІІ поновлено дію пункту 11.29 статті 11
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з
дня опублікування, тобто з 10.02.2001р.
Відповідно до абзацу першого вказаного пункту до 1.01.2004р.
зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в
частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо
операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва,
включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на
давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини,
за винятком операцій з продажу переробним підприємством молока
та м’яса живою вагою, що здійснюється сільськогосподарськими
товаровиробниками незалежно від організаційно –правової форми та
форми власності, в яких сума, одержана від продажу
сільськогосподарської продукції власного виробництва та
продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік,
становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу
підприємництва.
Зазначені кошти залишаються в розпорядженні
сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними
на придбання матеріально –технічних ресурсів виробничого
призначення. У разі нецільового використання акумульованих
коштів, вони стягуються до Державного бюджету України в
безспірному порядку. /Дію пункту 11.29 статті продовжено до
01.01.05 року Законом України від 28.11.03 р. № 1352-IV
( 1352-15 ) (1352-15)
, до 01.01.06 року згідно Закону України від 23.12.04
р. № 2287-IV ( 2287-15 ) (2287-15)
/.
Порядок акумуляції та використання зазначених коштів
визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999р. № 271
( 271-99-п ) (271-99-п)
затверджений Порядок акумуляції та використання
коштів, які нараховуються сільськогосподарськими
товаровиробниками –платниками податку на додану вартість щодо
операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва,
включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на
давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини.
До пункту 4 вказаного Порядку Постановою Кабінету Міністрів
України від 11.04.2002р. № 488 ( 488-2002-п ) (488-2002-п)
були внесені
зміні, відповідно до яких не перераховані на окремий рахунок
зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за
цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного
бюджету у безспірному порядку.
При цьому, слід зауважити, що пунктом 4 згаданого Порядку
( 488-2002-п ) (488-2002-п)
сільськогосподарські товаровиробники на підставі
даних бухгалтерського та податкового обліку щомісячно складають
податкові декларації з податку на додану вартість із
реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного
виробництва (крім молока і м’яса живою вагою, реалізованих
переробним підприємством) і в терміни, передбачені
законодавством для звітності, подають їх до органів державної
податкової служби. Залишок податкових зобов’язань відповідно до
вказаних декларацій з податку на додану вартість перераховується
сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на
окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми
податку на додану вартість до бюджету.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалюючи судові рішення суди
першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що актом
перевірки встановлено, що за даними декларацій на додану
вартість, які були подані позивачем до ДПІ у м. Чернігові
задекларовані податкові зобов’язання за період січень-серпень
2003 року на загальну суму 28733 грн., але не перераховані на
окремий рахунок.
Разом з тим, поза увагою господарського суду залишились докази
та обставини, які мають важливе значення для вирішення даного
господарського суду.
Так, приймаючи рішення, суд першої інстанції не прийняв до
уваги, що в даному випадку підставою для прийняття оспорюваного
рішення є порушення позивачем вимог пункту 11.29 статті 11
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються
сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на
додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних
товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної
сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 26.02.1999р. № 271 ( 271-99-п ) (271-99-п)
податкових зобов’язань з податку на додану вартість на окремий
рахунок і, що саме це порушення на підставі вказаного Порядку
підпадає під ознаки нецільового використання коштів позивачем.
Проте, судом першої інстанції вказані обставини як підстава
прийняття оспорюваного рішення належним чином досліджені не
були, у зв’язку з чим в ході судового провадження не були
встановлені або факт нецільового використання вказаних коштів,
відповідно до вимог вказаного Порядку ( 488-2002-п ) (488-2002-п)
, або
відсутність такого порушення.
Крім того, поза увагою суду залишились обставини справи щодо
розміру визначеної суми податкового зобов’язання за оспорюваним
податковим повідомленням - рішенням, а саме, відповідає чи ні її
розмір сумі податку на додану вартість, що використовувалась
позивачем за нецільовим призначенням та підлягав стягненню до
Державного бюджету України в безспірному порядку на підставі
пункту 11.29 статті 11 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення з господарського спору повинно
прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і
процесуального права та фактичними обставинами справи, з
достовірністю, встановленими судом.
Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були
предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати
на увазі, що у відповідності зі статтею 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наявні докази
підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для
господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що судами першої та
апеляційної інстанцій при розгляді справи та прийняття судових
рішень не взято до уваги та не надано належної оцінки всім
доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору,
свідчить про не з’ясування судом всіх обставин справи, які мають
значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності
з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до
даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі
підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до
господарського суду Чернігівської області.
Керуючись статтями 108, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 25.01.2005року господарського суду Чернігівської
області та постанову від 13.04.2005року Київського апеляційного
господарського суду у справі № 11/335/14 господарського суду
Чернігівської області скасувати, справу направити до
господарського Чернігівської області на новий розгляд.
Касаційну скаргу Чернігівської державної сільськогосподарської
машинно –технологічної станції задовольнити частково.
Головуючий Н. Волковицька
Судді Т. Костенко
Д. Кривда