Вищий господарський суд України у складі:

суддя Селіваненко В.П. –головуючий,

судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.

розглянув касаційну скаргу Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Одеській області, м. Одеса (далі –Інспекція)

на рішення господарського суду Одеської області від 16.03.2005

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2005

зі справи № 30-17/110-04-3215

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фармацевтичний експертний центр”, м. Одеса (далі - ТОВ “Фармацевтичний експертний центр”)

до Інспекції

про стягнення 2756 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

ТОВ “Фармацевтичний експертний центр” –Яшкіна С.І.,

Інспекції –Атаманчука В.І.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

В С Т А Н О В И В:

ТОВ “Фармацевтичний експертний центр” звернулося з позовом про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 1820 грн. та 936 грн. пені за несвоєчасне внесення орендних платежів.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2004 справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції з метою з’ясування обставин щодо дострокового припинення сторонами зобов’язань за договором оренди обладнання від 01.04.2003 (далі –Договір).

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.03.2005 (суддя Рога Н.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2005 (колегія суддів у складі: суддя Разюк Г.П. –головуючий, судді Петрова М.С., Колоколова С.І.), позов задоволено частково: з Інспекції на користь ТОВ “Фармацевтичний експертний центр” стягнуто 1 820 грн. заборгованості, 71,51 грн. пені та судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в іншій частині позову відмовлено. Названі судові акти мотивовано тим, що оскільки Договір не було розірвано сторонами достроково, а орендоване майно не було повернуто позивачеві в установленому порядку, з відповідача підлягає стягненню орендна плата за період чинності Договору та пеня за несвоєчасне виконання договірного зобов’язання щодо внесення орендних платежів.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Інспекція просить скасувати зазначені рішення місцевого та апеляційного господарських судів з даної справи та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що фактично орендні правовідносини за Договором було припинено за взаємною згодою сторін 07.08.2003 відповідно до статті 220 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) (далі –ЦК УРСР (1540-06) ) та пунктів 5.2, 5.4 Договору, а тому стягнення з відповідача орендної плати за спірний період є неправомірним.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- на підставі Договору, укладеного ТОВ “Фармацевтичний експертний центр” (орендодавець) та Інспекцією (орендар), відповідачеві за актом приймання-передачі від 02.04.2003 було передано в оренду обладнання, меблі та оргтехніку відповідно до номенклатури, що додана до Договору;

- строк дії Договору встановлено з 01.04.2003 по 01.04.2004;

- за умовами Договору відповідач зобов’язаний щомісячно перераховувати на розрахунковий рахунок орендодавця орендні платежі у сумі 260 грн.;

- листом від 07.07.2004 № 631/26-01 відповідач повідомив ТОВ “Фармацевтичний експертний центр” про дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку;

- угода щодо дострокового припинення зобов’язань за Договором учасниками цього Договору не укладалася, а орендоване майно не було повернуто позивачеві за актом приймання-передачі;

- у період з.09.2003 по квітень 2004 відповідач не сплачував орендні платежі за користування орендованим майном відповідно до умов Договору.

Причиною спору з даної справи стало питання щодо правомірності стягнення з відповідача орендної плати на підставі Договору за спірний період, а також пені за прострочення термінів внесення цих орендних платежів.

Згідно зі статтею 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) (далі –Закон (2269-12) ) термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до приписів статті 162 ЦК УРСР (1540-06) (що діяв на момент направлення відповідачем вимоги про дострокове розірвання договору) одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

За змістом статті 26 Закону (2269-12) одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку про те, що повідомлення відповідачем свого контрагента про дострокове припинення договірних правовідносин за відсутності відповідної згоди ТОВ “Фармацевтичний експертний центр” не є достатньою підставою для розірвання Договору, а тому Вищий господарський суд України з огляду на з’ясовані господарськими судами обставини справи погоджується з висновками попередніх інстанцій щодо фактичного існування орендних правовідносин між учасниками спору протягом усього строку дії Договору, тобто з 01.04.2003 по 01.04.2004. Відтак у вирішенні питання щодо стягнення орендних платежів за Договором слід керуватися положеннями Цивільного кодексу України (435-15) (далі –ЦК України (435-15) ).

Частинами першою, п’ятою статті 762 ЦК України (435-15) передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно ж до статті 18 Закону (2269-12) орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Згідно зі статтею 526 ЦК України (435-15) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 611 ЦК України (435-15) у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Частиною ж третьою статті 549 цього Кодексу (435-15) визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак з урахуванням наведених норм законодавства попередні судові інстанції з огляду на встановлені ними фактичні обставини справи дійшли вірного висновку про правомірність стягнення з Інспекції 1 820 грн. заборгованості з орендної плати та 71,51 грн. пені, а тому передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень місцевого та апеляційного господарських судів не вбачається.

Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 16.03.2005 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2005 зі справи № 30-17/110-04-3215 залишити без змін, а касаційну скаргу Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Одеській області –без задоволення.