ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.08.2005 Справа N 2-1/1454-2005(2-1/16114-04)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Удовиченка О.С.
суддів: Панової І.Ю.
Полякова Б.М.
розглянувши касаційну Спільного підприємства у формі акціонерного
скаргу товариства “Українська пивна компанія”
на рішення господарського суду АР Крим від 02-
07.02.2005р.
та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 28.04.2005р.
у справі № 2-1/1454-2005
господарського суду АР Крим
за позовом ВАТ “Ялтинське автотранспортне підприємство
№ 14328”
до Спільного підприємства у формі акціонерного
товариства “Українська пивна компанія”
треті особи 1. Відділ Державної виконавчої служби
Ялтинського міського управління юстиції
2. Комунальне підприємство Ялтинське бюро
технічної інвентаризації
про застосування правових наслідків нікчемності правочину,
спонукання до державної реєстрації права власності
в судовому засіданні взяли участь представники :
позивача - Козляковська О.І.
відповідача - Кудрявцев В.І.
В С Т А Н О В И В:
12.11.2004 року ВАТ “Ялтинське автотранспортне підприємство” №
14328 звернулося до господарського суду Автономної Республіки
Крим з позовом до Спільного підприємства у вигляді акціонерного
товариства “Українська пивна компанія” про застосування правових
наслідків нікчемності правочину, спонукання до державної
реєстрації права власності.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02-
07.02.2005р. по справі № 2-1/1454-2005 (суддя Л.О. Ковтун) позов
ВАТ “Ялтинське автотранспортне підприємство” № 14328 задоволено.
Рішення мотивовано тим, що у відповідності до статті 216 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції від 16.01.2003р., недійсний
правочин не створює правових наслідків, реалізацію майна
виконавчою службою проведено з суттєвими порушеннями чинного
законодавства, факт оплати чи не оплати за придбане на прилюдних
торгах майно не може вплинути на виникнення права власності
внаслідок недійсності нікчемного правочину.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 28.04.2005р. (у складі колегії суддів: Гонтаря В.І.
–головуючого, Сотула В.В., Плута В.М.) рішення господарського
суду Автономної республіки Крим від 02-07.02.2005р. у справі № 2-
1/1454-2005 залишено без змін з тих же підстав.
Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 28.04.2005р. та рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 02-
07.02.2005р. по справі 2-1/1454-2005 скасувати, прийняти нове
рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні його
позовних вимог.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що
судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових
рішень порушені та невірно застосовані норми матеріального та
процесуального права, зокрема ст. 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 14 Цивільно-процесуального кодексу України
( 1618-15 ) (1618-15)
, ст. 71 і ч. 2 ст. 145 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.ст. 4, 22, 104 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши
пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної
скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами
попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.08.1999р. державним
виконавцем Ялтинського відділу державної виконавчої служби були
проведені прилюдні торги по продажу бази відпочинку
„Автобусник”, яка належала позивачу та знаходилась за адресою:
м. Ялта, сел.Семеіз, вул. Радянська, 49.
Як вбачається з акту продажу будівлі з публічних торгів від
25.08.1999р. (т.1 а.с.18), вказані публічні торги відбулися,
база відпочинку „Автобусник” була продана СП АТ „Українська
пивна компанія” за 96 тис.грн.
Ухвалою Ялтинського міського суду від 26.08.1999р. (т.1 а.с.122)
був затверджений акт від 25.08.1999р. про публічні торги,
складений державним виконавцем Ялтинського відділу державної
виконавчої служби про продаж СП АТ „Українська пивна компанія”
бази відпочинку „Автобусник”. Цією ж ухвалою зобов’язано Першу
Ялтинську державну нотаріальну контору видати СП АТ „Українська
пивна компанія” свідоцтво про придбання бази відпочинку
„Автобусник” та зобов’язано БТІ м. Ялти оформити право власності
на вищезазначену базу за СП АТ „Українська пивна компанія”.
Ухвалою Ялтинського міського суду від 03.09.1999р. (т.1 а.с.123)
внесені зміни в ухвалу Ялтинського міського суду від
26.08.1999р. в частині зазначення правильної адреси бази
відпочинку "Автобусник" –м. Ялта, сел. Семеіз, вул. Радянська,
49.
Відповідно до статті 14 Цивільного процесуального кодексу
України ( 1618-15 ) (1618-15)
, рішення, ухвала і постанова суду або судді,
що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів,
підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і
підлягають виконанню на всій території України.
Як вбачається з матеріалів справи, вказані ухвали Ялтинського
міського суду не оскаржувались, відповідно набули законної сили
та в силу ст. 14 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
є обов’язковими та
підлягають виконанню на всій території України.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з
матеріалів справи, позивачем оскаржувались дії державного
виконавця Ялтинського відділу державної виконавчої служби по
примусовій реалізації бази відпочинку "Автобусник", про що
свідчить копія скарги № 577 від 03.09.99р. (т.1 а.с.94).
Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовують прийняті ними
судові рішення порушенням законодавства під час реалізації бази
відпочинку, проте не вказують, які норми законодавства були
порушені при проведенні такої примусової реалізації.
В якості обґрунтування порушення законодавства під час
реалізації бази відпочинку суди попередніх інстанцій посилаються
на постанову Президії Верховного Суду АР Крим від 06.10.2000р.
по справі № 44Ц-1975/2000, якою скасовано ухвалу Ялтинського
міського суду від 10.09.1999р. про відмову в задоволенні скарги
на дії державного виконавця під час реалізації бази відпочинку
"Автобусник" та скасовано ухвалу цивільної судової колегії
Верховного Суду АР Крим від 25.11.1999р., яка підтвердила
правомірність висновків Ялтинського міського суду від
10.09.1999р.
Проте, судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної
правової оцінки вищезазначеній постанові Президії Верховного
Суду АР Крим, а саме тому факту, що провадження у справі даною
постановою було припинено з посиланням на непідвідомчість даного
спору судам загальної юрисдикції. Тобто, справа по суті
розглянута не була, відповідно Президією Верховного Суду АР Крим
не досліджувався факт правомірності чи неправомірності продажу
майна з прилюдних торгів.
Судом апеляційної інстанції не взято до уваги ухвалу судової
колегії в цивільних справах Верховного Суду України від
17.01.2001р., копія якої була долучена до апеляційної скарги, та
якою скасовано вищезазначену постанову Президії Верховного Суду
АР Крим від 06.10.2000р., справу направлено на новий розгляд до
суду першої інстанції.
При новому розгляді справи ухвалою Ялтинського міського суду від
20.03.2001р. скаргу ВАТ „Ялтинське АТП № 14328” на дії посадових
осіб Ялтинського ВДВС залишено без розгляду. Отже, прилюдні
торги, які відбулися 25.08.1999р. не були визнані недійсними в
судовому порядку, ухвала Ялтинського міського суду, якою
затверджений акт про проведення прилюдних торгів, є чинною, не
скасовувалась, що не взяв до уваги суд апеляційної інстанції та
зробив висновки, що не відповідають обставинам справи.
Як вбачається з листа Ялтинського БТІ від 06.12.2004р. № 1132
(т.1 а.с.31), домоволодіння № 49 по вул. Радянській в сел.
Семеіз зареєстровано на праві власності за СП АТ „Українська
пивна компанія” на підставі свідоцтва, виданого Першою
Ялтинською держнотконторою 31.08.1999р. р№ 1-2022 і ухвали
Ялтинського міського суду Криму від 03.09.1999р.
Суди попередніх інстанцій неправомірно застосували до спірних
правовідносин положення статей 216 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, оскільки прилюдні торги відбулися, а право власності
на спірне майно перейшло до відповідача в період дії Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а відтак суду слід було застосовувати
положення Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Як вбачається з матеріалів справи, прилюдні торги не були
визнані недійсними в судовому порядку, їх недійсність прямо
законом не передбачена, а відтак суди обох інстанцій
неправомірно застосували наслідки нікчемності правочину до
прилюдних торгів, не встановивши при цьому нікчемності самого
правочину (прилюдних торгів).
Відповідно до ст. 204 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, правочин є
правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом
або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої
порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було достовірно
відомо про продаж бази відпочинку виконавчою службою з 1999р.,
про що свідчать його листування з цього приводу з ВДВС, скарга
на дії державного виконавця від 03.09.1999р., судові рішення
різних інстанцій по даній скарзі.
Відтак посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що
позивач дізнався про порушення свого права 25.06.2002р. в день
одержання аудиторського висновку, не відповідають обставинам
справи.
У відзиві на позовну заяву (т.1 а.с.34-35) відповідач
посилається на пропущення позивачем строку позовної давності для
захисту свого порушеного права та зверненню з таким позовом,
проте, суди обох інстанцій не врахували зазначеного та не
застосували строк позовної давності до заявленого позивачем
позову про захист порушеного права власності.
Приймаючи рішення про повернення у власність позивача бази
відпочинку „Автобусник”, суди попередніх інстанцій не врахували
положення частини 2 статті 145 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно
до якої витребування майна з підстав, зазначених у ч. 1 цієї
статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку,
встановленому для виконання судових рішень.
Суди першої та апеляційної інстанцій також не врахували той
факт, що база відпочинку „Автобусник” була відчужена саме в
порядку виконання судового рішення, оплата покупцем проведена в
повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення № 78 від
19.08.99р. (т.1 а.с.49) та № 82 від 26.08.99р. (т.1 а.с.50), акт
продажу будівель з публічних торгів від 25.08.99р., ухвала
Ялтинського міського суду від 03.09.1999р.
Приймаючи рішення про повернення у власність позивача спірного
майна, суди взагалі не дослідили права власності позивача на
вказане майно, в матеріалах справи відсутні будь-які докази
належності спірного майна позивачу.
Крім того, суд апеляційної інстанції, всупереч наявному у справі
відзиву позивача на апеляційну скаргу, підписаного керуючим
санацією Вудуд Г.І., яким останній визнає доводи апеляційної
скарги та просить рішення суду першої інстанції скасувати,
зазначив в оскаржуваній постанові про те, що позивач у відзиві
на апеляційну скаргу доводи викладені в ній не визнає та просить
рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказана обставина також свідчить про невідповідність висновків
суду апеляційної інстанції обставинам справи та наявним доказам.
Відповідно до Роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 Постанови від 29.12.1976р. № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувані
постанова та рішення не ґрунтуються на всебічному, повному та
об’єктивному розгляді всіх обставин справи, не відповідають
вимогам Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від
29.12.76р. “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
із змінами,
внесеними Постановами Пленуму від 24.04.81р. № 4, від 25.12.92р.
№ 13 ( v0013700-92 ) (v0013700-92)
, а тому підлягають скасуванню. Матеріали
справи та зібрані у ній докази є достатніми для прийняття Вищим
господарським судом України нового рішення у справі.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Спільного підприємства у формі акціонерного
товариства “Українська пивна компанія задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
28.04.2005р. та рішення господарського суду АР Крим від
07.02.2005р. у справі № 2-1/1494-2005 скасувати.
У позові відмовити.
Головуючий О.С.Удовиченко
Судді І.Ю.Панова
Б.М. Поляков