Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді Плахотнюк С.О.

суддів: Панченко Н.П. , Плюшка І.А.,

розглянувши Національної акціонерної страхової компанії

матеріали “Оранта»

касаційної скарги

на постанову від 25.05.2005 Київського апеляційного

та рішення господарського суду

від 28.01.2005 господарського суду міста Києва

у справі № 22/699-34/431

за позовом НАСК “Оранта”

до - ВАТ “Державний експортно-імпортний

банк України» в особі філії ВАТ “Державний

експортно-імпортний банк України» в м. Одеса - ТОВ “Агрофірма “Гарант”

Про визнання недійсним договору,

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача –Чала І.М.,

- відповідача 1 –Бондарєв В.Ф.,

- відповідача 2 –не з’явився,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням від 28.01.2005 господарського суду міста Києва у справі № 22/699-34/431 (суддя Студенець В.І.) у позові відмовлено повністю.

Постановою від 25.05.2005 Київського апеляційного господарського суду у справі № 22/699-34/431 рішення в від 28.01.2005 господарського суду міста Києва у цій справі залишено без змін.

Рішення від 28.01.2005 господарського суду міста Києва та постанова від 25.05.2005 Київського апеляційного господарського суду у справі № 22/699-34/431мотивовані тим, що позивач відповідно до вимог Закону України “Про страхування» (85/96-ВР) був наділений повноваженнями щодо витребування документів для оцінки страхового ризику, відтак відсутні підстави вважати, що спірний договір був укладений внаслідок помилки.

Не погоджуючись з постановою від 25.05.2005 Київського апеляційного господарського суду та рішенням від 28.01.2005 господарського суду міста Києва у справі № 22/699-34/431, НАСК “Оранта» подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати зазначені постанову та рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідача, представників позивача та відповідача-1, перевіривши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між Компанією (як страховиком), Агрофірмою (як страхувальником) та Банком як вигодонабувачем 25.05.2001 укладено договір № 57/01-Ф добровільного страхування відповідальності страхувальника перед кредитором за невиконання зобов'язань, відповідно до умов якого страховик, на підставі Правил № 34 від 10.02.1995 здійснює страхування відповідальності Агрофірми перед Банком за своєчасне та повне повернення йому суми кредиту та відсотків відповідно до кредитного договору № 6301К25 від 25.05.2001.

Відповідно до ст. 16 Закону України “Про страхування» (85/96-ВР) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Судами попередніх інстанцій вмотивовано зроблено висновок про те, що зі змісту спірного договору випливає, що Банк є за цим договором страхувальником, а Агрофірма - третьою особою, на яку договором покладено виконання зобов'язання однієї із сторін (ст. 164 ЦК УРСР (1540-06) ), що була чинною на дату укладання договору) - страхувальника - по сплаті страхового платежу та наданні страховику інформації, необхідної для оцінки страхового ризику; отже, спірний договір фактично представляє собою два двосторонніх договори, викладені в одному документі:

Перший договір –є укладений Банком (як страхувальником) і Компанією (як страховиком) договір добровільного страхування ризику невиконання третьою особою (Агрофірмою) своїх зобов'язань перед кредитором (Банком), об'єктом страхування за яким є майновий інтерес Банку, пов'язаний з обов'язком Агрофірми по своєчасному і повному поверненню суми кредиту і відсотків за нього в строки, встановлені кредитною угодою (розділ 2 договору), розмір страхової суми складає 143053,0 грн. (розділ 3 договору), страховим випадком є повне або часткове невиконання Агрофірмою своїх зобов'язань по поверненню будь-якого чергового платежу, встановленого кредитною угодою за спливом п'яти днів після дати платежу (розділ 4 договору), страховий тариф становить 2,5% від страхової суми, страховий внесок складає 7152,95 грн. і сплачується Банком, або третьою особою, на яку покладене виконання цього зобов'язання Банку не пізніше 31.05.2001 (розділ 5 договору), строк дії Договору встановлено до повного виконання зобов'язань (розділ 6 договору), порядок зміни і припинення дії договору встановлено розділом 8 договору, права та обов'язки Компанії встановлені п. 11.1 договору, права та обов'язки Банку встановлені п. 11.3 договору, відповідальність Компанії встановлена п. 9.3 договору у вигляді пені в розмірі 0,5% за кожний день прострочки сплати Банку страхового відшкодування, відповідальність Банку встановлена підпунктом 3 п. 10.1 договору у вигляді неустойки - обов'язку сплати суми в розмірі страхового відшкодування в разі непередання Банком Компанії після виплати страхового відшкодування документів, що підтверджують право вимоги Банку до Агрофірми.

Другий –є укладений між Банком та Агрофірмою, з відома і за згодою Компанії договір, яким на Агрофірму покладено певні обов'язки Банку за договором страхування, а саме - сплати на користь Компанії страхового платежу.

Ст. 29 Закону України “Про страхування» (85/96-ВР) передбачено, що договір страхування вважається недійсним з моменту його укладення у випадках, передбачених Цивільним кодексом України. Відповідно до ст. 56 ЦК УРСР (1540-06) угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Згідно п. 11 постанови Верховного Суду України № 13 від 28.04.1978 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” (v0003700-78) під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Ст. 18 Закону України “Про страхування (85/96-ВР) встановлено, що при укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику, отже судами обґрунтовано зроблено висновок про те, що посилання НАСК “Оранта» на те, що ТОВ “Агрофірма “Гарант» в порушення договору страхування не повідомило про те, що все рухоме майно і майнові права агрофірми перебували в податковій заставі, яка була зареєстрована в Державному реєстрі застав рухомого майна 15.11.2000 за № 18-7233, і ця інформація має суттєве значення для оцінки страхового ризику, та за умови обізнаності про дійсні обставини укладення договору страхування він був би неукладений, не свідчить про те, що компанія, укладаючи договір страхування, діяла під впливом помилки, оскільки НАСК “Оранта» наділена повноваженнями витребувати будь-які документи для оцінки страхового ризику.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що постанова від 25.05.2005 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 28.01.2005 господарського суду міста Києва у справі № 22/699-34/431 прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для зміни чи скасування вказаних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу НАСК “Оранта» на постанову від 25.05.2005 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 28.01.2005 господарського суду міста Києва у справі № 22/699-34/431 залишити без задоволення.

Постанову від 25.05.2005 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 28.01.2005 господарського суду міста Києва у справі № 22/699-34/431 залишити без змін.