ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.08.2005 Справа N 39/141
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кочерової Н.О.
Рибака В.В.
суддів: Черкащенко М.М.
розглянув товариства з обмеженою відповідальністю “Офір ЛТД”
касаційну
скаргу
на постанову від 16.05.2005
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 39/141 господарського суду м. Києва
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Офір ЛТД”
до товариства з обмеженою відповідальністю “ANTEC”
Про стягнення 206 774,42 грн.
за участю представників сторін:
від позивача Попов А.С. дов. № 52 від 05.03.2005
від відповідача Гладишко Ю.П. дов. № 0728-1 від 28.07.2005
В С Т А Н О В И В:
В травні 2004 року товариство з обмеженою відповідальністю “Офір
ЛТД” пред’явило в суді позов до товариства з обмеженою
відповідальністю "Antec" про розірвання договору від 04.11.1998
року № 1104-ІР про створення (передачу) науково-технічної
продукції, укладеного між сторонами та стягнення збитків у
розмірі 206774,42 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ним сплачено
відповідачу за укладеним договором 206774,42 грн. за створення
Програмного забезпечення, але останнім не виконані зобов’язання
в частині створення та передачі комп’ютерних програм для
бухгалтерії.
Рішенням господарського суду від 31.03.2005 (суддя Гулига О.В.)
позов задоволено частково.
Розірвано договір від 04.11.1998 року № 1104-1Р на створення
(передачу) науково-технічної продукції “Розробка комплексного
програмного забезпечення по автоматизації діяльності торгового
підприємства”, укладений між товариством з обмеженою
відповідальністю "Офір ЛТД" та товариством з обмеженою
відповідальністю "Antec".
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Antec" на
користь товариства з обмеженою відповідальністю “Офір ЛТД”
69363,80 грн. збитки, 1214,72 грн. витрат по сплаті держмита,
984,01 грн. витрат на оплату судової експертизи та інформаційно-
технічне забезпечення судового процесу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов в частині розірвання договору, господарський
суд виходив з того, що відповідач не виконав в повному обсязі
умови договору № 1104-IР від 04.11.1998 року, а саме: не
розробив комплексне програмне забезпечення по автоматизації
діяльності торгового підприємства у відповідності до технічного
завдання на проведення робіт.
Позивач позбавлений того, на що він розраховував при укладенні
договору (отримання комплексного програмного забезпечення по
автоматизації діяльності торгового підприємства), що є істотним
порушенням договору відповідно до ст. 651 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Стягуючи з відповідача 69363,80 грн., господарський суд
зазначив, що зібрані у справі докази свідчать про те, що позивач
перерахував на рахунок відповідача 206774,42 грн., відповідачем
виконані роботи на загальну суму 137410,62 грн., що
підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт.
Доказів виконання робіт на суму 69363,80 грн. відповідачем
надано не було. Надані відповідачем акти виконаних робіт, не
підписані позивачем, не можуть бути доказом виконання цих робіт,
оскільки, як встановлено судом, відповідачем не надано жодних
доказів, які б підтверджували направлення цих актів, відповідно
до ст. 3.5 договору № 1104-ІР від 04.11.1998 року, так само, як
і доказів передачі виконаних робіт.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
16.05.2005 (судді: Капацин Н.В. –головуючий, Ковтонюк Л.В.,
Барицька Т.Л.) рішення господарського суду частково скасовано.
В позові відмовлено повністю.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Офір ЛТД" на
користь товариства з обмеженою відповідальністю "Antec" 693,64
грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.
Повернуто товариству з обмеженою відповідальністю "Antec" із
Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в сумі
156,36 грн.
Скасовуючи частково рішення господарського суду і відмовляючи в
позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що термін
дії договору з урахуванням додаткової угоди від 16.10.2000
скінчився 04.05.01, останній акт виконаних робіт складено в
грудні 2001 року, останній платіж за договором проведено
29.01.02, а тому у сторін і суду першої інстанції не було
підстав для застосування норм Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності з 01.01.04.
Стаття 342 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлює, що
замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядчиком
відповідно до договору, оглянути її і в разі виявлення допущених
у роботі відступів від договору або інших недоліків заявити про
них підрядчикові без зволікання.
Стаття 343 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлює строки
на пред'явлення позовів про виявлені недоліки в роботі, а саме:
з приводу прихованих недоліків - один рік: з приводу явних
недоліків —шість місяців з дня здачі роботи підрядчиком і
прийняття її замовником. Останній акт виконаних робіт,
підписаний позивачем і відповідачем 02.07.01. З позовною заявою
про розірвання договору і повернення сплачених позивачем грошей
позивач звернувся 13.05.04, що в силу п. 4 ст. 72, ст. 80
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є підставою для відмови в
позові.
Крім того, згідно висновку комп’ютерно-технічної експертизи №
7364 від 30.12.04 досліджувальний програмний продукт має
модульну систему, функціональність модулів відповідає технічному
завданню.
В експертному висновку міститься посилання на те, що технічне
завдання виконано в частині обліку і здійснення операцій з
товарами на складах, керування довідниками та отримання
статистичних звітів, досліджувальний програмний комплекс має
модульну структуру і дозволяє експлуатувати модулі окремо один
від одного.
Після складання двохсторонніх актів виконаних робіт сторони
підписували додаткові угоди № 2, № 3, № 4, згідно з якими
встановлювалися нові завдання, обсяги робіт і їх вартість.
Додаткові угоди вказують на проведення за завданням замовника
додаткових робіт після введення в експлуатацію підсистеми, за
які позивачем перераховувалися відповідні кошти.
Разом з тим, термін дії договору № 1104-ІР від 04.11.98
скінчився в 2001 році і у суду першої інстанції не було правових
підстав задовольняти позовні вимоги про розірвання цього
договору.
В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю
“Офір ЛТД” просить скасувати постанову апеляційного
господарського суду, а рішення господарського суду залишити без
змін, посилаючись на порушення норм матеріального та
процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту
встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарським судом і вбачається з матеріалів
справи 04.11.1998 року між товариством з обмеженою
відповідальністю "Офір ЛТД" та товариством з обмеженою
відповідальністю "Antec" укладено договір № 1104-ІР на створення
(передачу) науково-технічної продукції “Розробка комплексного
програмного забезпечення по автоматизації діяльності торгового
підприємства”, відповідно до умов якого, позивач доручив, а
відповідач взяв зобов'язання розробити комплексне програмне
забезпечення по автоматизації діяльності торгового підприємства
(програмного продукту). Згідно з п. 1.2. договору, вимоги до
науково-технічної продукції визначалися в технічному завданні на
проведення робіт (додаток № 2 до договору). Сторони визначили,
що приймання і оцінка науково-технічної продукції здійснюється у
відповідності з вимогами технічного завдання і оформлюється
актом здачі-приймання науково-технічної продукції (п. 1.3.
договору).
Сторони встановили, що загальна вартість робіт по договору
складає 85680,00 грн. (п. 2.1. договору). Оплата за виконані
роботи здійснюється поетапно, а саме: 100% вартості чергового
етапу позивач перераховує в якості авансу на рахунок відповідача
на підставі рахунку-фактури.
Пунктом 3.3 договору передбачено, що роботи виконуються поетапно
і в цілому визначаються календарним планом (додаток № 3 до
договору).
При завершенні робіт по черговому етапу відповідач
зобов'язувався надати позивачу акт приймання-передачі виконаних
робіт (п. 3.5 договору), а позивач, протягом 5 днів з моменту
отримання акту приймання-передачі, зобов'язувався направити
відповідачу підписаний акт приймання-передачі або мотивовану
відмову від приймання робіт (п. 3.6. договору). Термін дії
договору встановлювався сторонами з 04.11.1998 року по
04.05.2000 року, однак, за взаємною згодою сторін, строки
завершення робіт могли бути перенесені (п. 3.11. договору).
Відповідно з Календарним планом виконання робіт по створенню
(передачі) науково-технічної продукції (додаток № 1 до договору)
сторони визначили дату виконання робіт по кожному з етапів та
встановили, що датою передачі програмного забезпечення в
промислову експлуатацію (останній етап) є 04.05.2001 року.
25.01.2001 року сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору №
1104-ІР від 04.11.1998 року, в якій встановили необхідність
виконання додаткових робіт за додаткову плату. В зв'язку з чим,
всі терміни календарного плану, зазначені в додатку № 1
збільшуються на 30 днів. За таких обставин, дата передачі
програмного забезпечення в промислову експлуатацію (останнього
етапу), за згодою сторін, перенесена на 03.06.2001 року.
19.02.2001 року сторони уклали додаткову угоду № 3 до договору №
1104-ІР від 04.11.1998 року, в якій встановили необхідність
виконання додаткових робіт за додаткову плату. В зв'язку з чим,
всі терміни календарного плану, зазначені в додатку № 1
збільшуються на 20 днів. За таких обставин, дата передачі
програмного забезпечення в промислову експлуатацію (останнього
етапу), за згодою сторін, перенесена на 23.06.2001 року.
02.04.2001 року сторони уклали додаткову угоду № 4 до договору №
1104-ІР від 04.11.1998 року, відповідно до якої позивач доручив
відповідачу здійснити розробку програмного забезпечення для
здійснення торгової діяльності через Інтернет за додаткову
плату. Сторони визначили, що для виконання додаткових робіт
необхідний додатковий час в кількості 90 днів. В зв'язку з чим,
всі терміни календарного плану, зазначені в додатку № 1
збільшуються на 90 днів. За таких обставин дата передачі
програмного забезпечення в промислову експлуатацію (останнього
етапу) за згодою сторін перенесена на 21.09.2001 року.
Господарськими судами встановлено, що за період з 27.01.1999
року по 29.01.2002 року позивачем по договору перераховано
відповідачу 206774,42 грн.
Пред’являючи позов про розірвання договору і стягнення збитків в
сумі 206774,42 грн., товариство з обмеженою відповідальністю
“Офір ЛТД” зазначало, що відповідачем порушені умови договору в
частині створення та передачі комп’ютерних програм для
бухгалтерії.
Відповідно до ст. 344 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, коли
підрядник допустив відступи від умов договору, що погіршили
роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник вправі за
своїм вибором вимагати безоплатного виправлення зазначених
недоліків у відповідний строк або відшкодування понесених
замовником необхідних витрат по виправленню своїми засобами
недоліків роботи, якщо договором передбачено таке право
замовника, або відповідного зменшення винагороди за роботу.
При наявності в роботі істотних відступів від договору або інших
істотних недоліків замовник вправі вимагати розірвання договору
з відшкодуванням збитків.
Як задовольняючи позов частково, так і відмовляючи у позові,
судові інстанції в порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
повного, всебічного і об’єктивного дослідження обставин справи
не з’ясували чому не були виконані роботи по створенню
комп’ютерних програм для бухгалтерії, чи є невиконання цієї
програми істотним недоліком, за які роботи по договору
перераховані кошти в сумі 206774,42 грн., яку вартість складає
робота по створенню комп’ютерних програм для бухгалтерії.
Крім того, Вищий господарський суд України зазначає, що
апеляційним судом неправильно застосовано ст. 343 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, бо ця стаття регулює питання позовної
давності тільки щодо вимог, які виникають з питань
недоброякісного виконання робіт за договором підряду.
Позов пред’явлено у зв’язку з невиконанням робіт за договором.
Враховуючи викладене, постановлені судові рішення не можна
визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають
скасуванню.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і
вирішити спір у відповідності з вимогами закону і обставинами
справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Офір
ЛТД” задовольнити частково.
Постанову від 16.05.2005 Київського апеляційного господарського
суду та рішення від 31.03.2005 господарського суду м. Києва у
справі № 39/141 скасувати, справу направити на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Головуючий Н.Кочерова
Судді В.Рибак
М.Черкащенко