18/206 Про стягнення 6 313,30грн. - Текст документа

Приватне підприємство “Гурман” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Відділу державної виконавчої служби Красногвардійського районного управління юстиції м. Дніпропетровська 6 313,30грн. в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної у зв’язку з неналежним виконанням рішення господарського суду Дніпропетровської області на підставі виданого наказу від 01.09.2003р. № 12/43 (а.с.2-3).

Відповідач у справі – Відділ державної виконавчої служби Красногвардійського районного управління юстиції м. Дніпропетровська у відзиві на касаційну скаргу заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на виконання державним виконавцем всіх необхідних дій щодо виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2003р. у справі № 12/43 (а.с.14-15).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2004р. у позові відмовлено (а.с.53).

Прийняте рішення мотивовано судом тим, що позивачем не доведено заподіяння йому збитків відповідачем.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2004р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2004р. скасовано, а позов задоволено. Відповідно до постанови суду з відповідача на користь позивача стягнуто 6 313,30грн. (а.с.95-96).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи заявлені позовні вимоги, апеляційна інстанція виходила з того, що:

- ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2004р. у справі № 12/43 скасовано як незаконну постанову начальника ВДВС Красногвардійського районного управління юстиції м. Дніпропетровська від 22.12.2003р., якою скасовано постанову від 23.09.2003р. про відкриття виконавчого провадження;

- з вини відповідача позивачу заподіяно збитків, розмір яких дорівнює сумі, що не була стягнута під час виконання відповідачем рішення господарського суду.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ВДВС Красногвардійського районного управління юстиції м. Дніпропетровська звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2004р. (а.с.128-129).

У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на те, що апеляційною інстанцією:

- неправильно застосовано ст. 203 ЦК УРСР (1540-06) , оскільки між сторонами не існує договірних зобов’язань;

- не застосовано ст. 442 ЦК УРСР (1540-06) , що підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені

ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України “Про виконавче провадження” (606-14) , збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Спеціальний порядок відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження відсутній, загальні підстави притягнення до відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок цивільного правопорушення визначені ст. 440 ЦК УРСР (1540-06) (чинній на момент прийняття постанови від 22.12.2003р.).

При цьому, колегія суддів погоджується з скаржником щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції до взаємовідносин сторін ст. 203 ЦК УРСР (1540-06) .

Відповідно до ст. 203 ЦК України (435-15) , яка була застосована судом апеляційної інстанції до правовідносин сторін, у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При цьому, під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Отже, із змісту вказаної норми вбачається, що застосування відповідальності у вигляді відшкодування заподіяних збитків, передбаченої цією нормою, можливо лише при наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вина. При цьому, протиправність такої поведінки полягає у невиконанні або неналежному виконанні саме зобов’язань.

Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР (1540-06) , в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Однак, звертаючись з позовом, що є предметом розгляду у даній справі, позивач посилався на те, що збитки йому заподіяні відповідачем не внаслідок невиконання або неналежного виконання зобов’язання, а у зв’язку з незаконними діями під час здійснення виконавчого провадження.

Отже, ст. 203 ЦК УРСР (1540-06) застосована до спірних правовідносин судом апеляційної інстанції помилково, оскільки понесення збитків не пов’язано з порушенням взятих на себе договірних зобов’язань відповідачем.

З наведених вище підстав суд першої інстанції також безпідставно посилався на положення згаданої норми.

Між тим, неправильне застосування зазначеної норми не впливає на правильність висновку суду першої інстанції щодо прав та обов’язків сторін у справі.

Згідно ст. 440 ЦК УРСР (1540-06) , шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Як вбачається з положень вказаної норми, підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв’язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 440 ЦК УРСР (1540-06) .

В силу ст. 453 ЦК УРСР (1540-06) передбачено два способи відшкодування заподіяної шкоди: відшкодування шкоди в натурі; повне відшкодування заподіяних збитків.

Звертаючись з даним позовом до суду, ПП “Гурман” посилалось на заподіяння йому відповідачем –ВДВС Красногвардійського районного управління юстиції м. Дніпропетровська шкоди внаслідок прийняття незаконної постанови від 22.12.2003р., якою скасовано постанову від 23.09.2003р. про відкриття виконавчого провадження № 8280 щодо виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області № 12/43 від 01.09.2003р. При цьому, незаконність дій органу Державної виконавчої служби в особі його посадової особи встановлена ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2004р. у справі № 12/43.

Позивач просив відшкодувати заподіяні йому такими діями збитки, розмір яких визначений ним рівним сумі, яка присуджена до стягнення з боржника –ТОВ “Кедр Косметикс” рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2003р. у справі № 12/43 – 6 313,30грн.

Задовольняючи заявлені вимоги, суд апеляційної інстанції, в порушення ст. 440 ЦК УРСР (1540-06) , не встановив наявності всіх елементів складу правопорушення, відповідальність за яке встановлена вищевказаними нормами.

При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано визнано, що позивачем не доведено наявність збитків у відповідному розмірі у зв’язку з діями (бездіяльністю) відповідача.

Так, ні під час розгляду спору по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку судами не встановлено, що у зв’язку з діями (бездіяльність) відповідача позивач втратив можливість отримати присуджені кошти з боржника. При цьому, колегія суддів зважує на те, що позивачем не надані докази ліквідації товариства; виконавче провадження закінчено постановою від 20.02.2004р. у зв’язку з направленням виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби за юридичною адресою боржника; незаконність дій відповідача під час прийняття постанов від 22.12.2003р. щодо повернення майна його власникам, яке помилково описано та арештовано у виконавчому провадженні як майно боржника, не встановлена у відповідному порядку.

Отже, зазначені обставини спростовують доводи позивача про позбавлення його можливості отримати присуджені кошти та спричинення йому збитків у сумі, рівній присудженій з боржника –ТОВ “Кедр Косметикс”.

Таким чином, за відсутності складу правопорушення та належного обгрунтування розміру шкоди, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність і підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.

Враховуючи зазначене, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2004р. підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2004р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11, 111-13 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Красногвардійського районного управління юстиції задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2004р. у справі № 18/206 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2004р.