2-9/170-2005 Про стягнення 37 381грн. - Текст документа

прокурора м. Судака в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України звернувся до господарського суду АР Крим з позовом та просить стягнути з відповідача –Відкритого акціонерного товариства “Крименерго” на користь Відкритого акціонерного товариства “Крименерго” 37831грн. заборгованості за перевищення договірної величини споживання електричної енергії.

В обгрунтування заявлених вимог, прокурор посилається на порушення відповідачем зобов’язань за договором № 37 від 12.08.2002р. щодо своєчасного розрахунку за електроенергію. (а.с.2-3).

Відповідач у справі – ВАТ “Сонячна долина” у відзиві позов не визнав, посилаючись на те, що умовами договору не передбачено корегування граничної величини відпущення електроенергії, встановленої договором, у зв’язку з несвоєчасним розрахунком. Крім того, відповідач вказує, що на момент складення акта про перевищення граничної величини обсягу споживання електроенергії, він розрахувався за неї у повному обсязі (а.с.22-24,58-61).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.01.2005р. у позові відмовлено (а.с.75-76).

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності порушень умов договору відповідачем. При цьому, судом враховано, що:

- договір не передбачає можливості корегування граничної величини відпуску електроенергії;

- виставлений позивачем рахунок оплачений відповідачем в межах зазначеного у ньому строку.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.03.2005р. рішення господарського суду АР Крим від 21.01.2005р. скасовано, позов задоволено. Відповідно до постанови суду з відповідача на користь позивача стягнуто 37381грн. (а.с.119-125).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи заявлені вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- можливість корегування граничної величини відпуску електроенергії визначена п. 6 додатку до договору, яким також встановлено, що споживач оплачує постачальнику електроенергії п’ятикратну величину перевищення у відповідності з ст. 26 Закону України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) ;

- відповідач фактично спожив у лютому 2004р. 60137КВт електроенергії, а розрахувався лише за 17 222КВт, у зв’язку з чим оплати за п’ятикратним тарифом підлягає 42 915КВт.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ВАТ “Сонячна долина” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду АР Крим від 21.02.2005р.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судома апеляційної інстанції норм матеріального права (а.с.129-131).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу ст. 121 Конституції України (254к/96-ВР) , на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Так, відповідно до ст. 361 Закону України “Про прокуратуру” (1789-12) , представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Однією з форм представництва, що визначено ч. 3 вказаної норми, є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 361 Закону (1789-12) , прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

В силу ч. 1 ст. 2 ГПК України (1798-12) , господарський суд порушує справи за позовними заявами: прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частина третя вказаної норми також визначає, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Вирішуючи питання про прийняття такої позовної заяви господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Відповідно рішення Конституційного суду України від 08.04.99р. № 3рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

А згідно пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення, орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора, і на підставі частини першої статті 21 Арбітражного процесуального кодексу України є стороною в арбітражному процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії (відповідні функції) згідно зі статтею 22 Арбітражного процесуального кодексу України.

Предметом позову, який подано прокурором, є стягнення п’ятикратної вартості спожитої понад ліміт електричної енергії, що поставляється за умовами договору № 37 від 12.08.2002р. Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначив у заяві як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, –Міністерство палива та енергетики України, яке фактично виступає позивачем у даній справі. Водночас прокурор просить суд захистити порушене право шляхом стягнення коштів на користь іншого самостійного суб’єкта господарювання –ВАТ “Крименерго”, що залишено без уваги судом першої інстанції.

Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суд першої інстанції не з’ясував чи подано позов саме в інтересах держави в особі її уповноваженого органу, а також на захист яких суб’єктивних прав або охоронюваних законом інтересів подано даний позов. Для чого суду першої інстанції необхідно було дати оцінку обгрунтування подачі такого позову, викладеному у поданій прокурором заяві.

Між тим, відповідно до ст. 4 7 ГПК України (1798-12) , судові рішення повинні прийматися за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об’єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи, реалізується рядом норм ГПК України (1798-12) , зокрема, положеннями ст.ст. 38,43 ГПК України (1798-12) .

Порушення зазначених норм процесуального права, які допущені судом першої інстанції, у подальшому не усунуті судом апеляційної інстанції, у зв’язку з чим обставини справи, які підлягали встановленню, не досліджені з достатньою повною. Зокрема, ними не встановлено: належність у особи, яка фактично зазначена як позивач у справі відповідних повноважень; у чому полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави; необхідність їх захисту.

Зазначені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.

Так, відповідно до ст. 111 7 ГПК України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Сонячна долина” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.01.2005р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.03.2005р. у справі № 2-9/170-2005 скасувати.