ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2005 Справа N А27/281-04
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравчука Г.А.
суддів : Грейц К.В.
Мачульського Г.М.
розглянувши касаційну Дергачівської МДПІ Харківської області
скаргу
на постанову від 10.01.2005
Харківського апеляційного господарського суду
у справі № А-27/281-04 господарського суду Харківської області
за позовом ВАТ “Харківська ТЕЦ-5”
до Дергачівської МДПІ Харківської області
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
за участю представників: Бойко О.О.
- позивача
- відповідача не прибули
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від 11.11.2004
у справі № А-27/281-04 (суддя Водолажська Н.С.), залишеним без
змін постановою колегії суддів Харківського апеляційного
господарського суду від 10.01.2005 (у складі головуючого судді
Гагіна М.В., суддів Фоміної В.О., Білоконь Н.Д.) позовні
задоволені частково, визнано недійсним податкове повідомлення-
рішення Дергачівської МДПІ Харківської області № 0006672310/0
від 16.08.2004, у задоволенні вимог про стягнення витрат на
оплату послуг адвоката відмовлено.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що позивачем
правомірно збільшені валові витрати 1 кварталу 2004р. на суму
сумнівної заборгованості ПП “Альфа-3” та ВАТ “Харківський завод
“Кондиціонер”, а також скориговані валові витрати в бік
збільшення за 4 квартал 2003р. та 1 квартал 2004р. по ряду
підприємств-дебіторів, строк позовної давності по вимогам до
яких сплинув, на підставі пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-
ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(в редакції Закону № 283/97-ВР від 22.05.1997).
Щодо фінансових (штрафних) санкцій, нарахованих за спірним
податковим повідомленням-рішенням, порушено Закон України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, який не регулює
питання погашення податкових зобов'язань чи стягнення
податкового боргу з осіб, на яких поширюються процедури,
передбачені Законом України “Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, а тому
будь-які штрафи в період дії мораторію на задоволення вимог
кредиторів, не застосовуються.
Відповідач з рішенням та постановою у справі не погодився,
звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення та
постанову у справі скасувати в частині визнання недійсним
податкового повідомлення –рішення № 0006672310/0 від 16.08.2004
та у задоволенні позову відмовити.
Скаргу мотивовано тим, що судом не вірно застосовані норми пп.
5.2.8 п. 5.2 ст. 5, пп. 12.1.1 п. 12.1 та 12.3.1 п. 12.3 ст. 12
Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а також ст. 12 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення
касаційної скарги заперечив з мотивів, викладених у поданому
відзиві на касаційну скаргу, в якому просить залишити постанову
суду апеляційної інстанції у справі без змін.
Представник скаржника своїм процесуальним правом на участь в
судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія
суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається з
матеріалів справи, відповідачем було проведено документальну
перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та
валютного законодавства за період з 01.04.2003 по 31.03.2004, за
результатами якої складено акт № 23-107/272 від 13.08.2004. На
підставі цього акту відповідачем прийнято податкове повідомлення
- рішення № 0006672310/0 від 16.08.2004, яким відповідно до пп.
12.1.1 п. 12.1, пп. 12.3.1 п. 12.3 статті 12 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997р.
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
(далі Закон № 283/97 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
) позивачу
донараховано податок на прибуток у розмірі 748000 грн. та на
підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
застосовано штрафні
санкції у розмірі 149600 грн.
В акті перевірки зазначено, що позивачем безпідставно збільшені
валові витрати у 1 кварталі 2004р. на суму сумнівної
заборгованості ПП "Альфа - 3" у розмірі 2783,1 тис. грн. за
контрактом № 336 від 23.06.1999р., згідно з яким постачальник
зобов'язався поставити позивачу товари на загальну суму 4567500
грн., оскільки за вищевказаним контрактом позивач був покупцем,
а не продавцем, тому у нього не виникало право на збільшення
валових витрат звітного періоду на суму сумнівної заборгованості
ПП "Альфа-3" згідно з пп. 12.1.1 п. 12.1 статті 12 Закону №
283/97 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
.
Однак, судами встановлено, що відповідно до умов цього контракту
розрахунки за товар здійснені позивачем шляхом передачі простого
векселя на суму контракту 4567500 грн. і, в зв’язку з частковою
поставкою контрагентом товару на суму 1020769,38 грн. і
пред’явленням до нього на суму заборгованості 3546730,62 грн.
позову, задоволеного рішенням господарського суду Харківської
області від 13.03.2003р. у справі № 38/42-03 та виконанням
боржником рішення суду лише частково, залишок боргу у розмірі
2783,1 тис. грн. збільшив валові витрати 1 кварталу 2004р.
Висновки акту перевірки за цим епізодом правомірно не прийнято
до уваги суду, оскільки, вказаний контракт виконаний шляхом
обміну товарами, так як ще до отримання товарів від ПП "Альфа-3"
позивач передав йому згідно акту прийому-передачі № 103 від
24.06.1999 вексель, емітований ОПО “Харківські теплові мережі”,
який в такому випадку може розцінюватись не як платіжний
документ, а як товар, і, таким чином, позивач одночасно є
покупцем товарів та продавцем векселя.
Оскільки позивач звертався до ПП “Альфа-3” з позовом про
стягнення заборгованості за векселем і позов був судом
задоволений, віднесення суми боргу на валові витрати є
правомірним за першою з подій, зазначених у пп. 12.1.1 п. 12.1
ст. 12 Закону № 283/97, а у звітному періоді 1 кварталу 2004р.
залишок цього боргу становив у складі валових витрат суму 2783,1
тис.грн.
Згідно з пп. 12.1.1 п. 12.1 статті 12 Закону № 283/97
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
платник податку - продавець товарів (робіт,
послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду
на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих
послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах
у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без
погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання
інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення
суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного
періоду платник податку звертається до суду з позовом (заявою)
про стягнення заборгованості з такого покупця.
Також в акті перевірки зазначено, що позивачем безпідставно
збільшені валові витрати 1 кварталу 2004р. на суму сумнівної
заборгованості ВАТ "Харківський завод "Кондиціонер" у розмірі
27,1 тис. грн., оскільки у бухгалтерському обліку позивача
рахується дебіторська заборгованість цього підприємства за
поставлену на його користь електроенергію в сумі 57104 грн. і
частково сума боргу у розмірі 36034,58 грн. увійшла до позову, з
яким позивач звернувся до господарського суду Харківської
області. і який рішенням суду від 10.07.2002 у справі № 30/33-02
було задоволено Таким чином, як зазначає відповідач, дебіторська
заборгованість залишилась в сумі 27,1 тис. грн. і відносно неї
позов не направлявся, досудове врегулювання заборгованості не
здійснювалося, тому валові витрати підприємства за 1-й квартал
2004р. завищені на 27,1 тис. грн., так як згідно з пп. 12.3.1 п.
12.3 статті 12 Закону № 283/97 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
заборгованість, за
якою кредитор не звертається до суду щодо її примусового
стягнення до закінчення строків позовної давності, не
включається до складу валових витрат кредитора згідно з
підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 цієї статті.
Однак, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції
встановлено, що позивачем вказану суму віднесено до складу
валових витрат не на підставі пп. 12.1.1 п. 12.1 статті 12
Закону № 283/97 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, а на підставі пп. 5.2.8 п. 5.2
статті 5 цього Закону ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, оскільки це заборгованість
ВАТ "Харківський завод "Кондиціонер" за поставку електроенергії
у 2000р. згідно договору № 387 від 14.08.2000р. і, так як
предметом даного договору є поставка електроенергії на протязі
тривалого часу, то право на звернення з позовом про стягнення
заборгованості за поставлений товар обмежується строками
позовної давності, а строк позовної давності щодо вказаної
заборгованості закінчився 20.01.2004, тому позивач правомірно
збільшив валові витрати 1 кварталу 2004р.
Відповідно до пп. 5.2.8 п. 5.2 статті 5 Закону № 283/97
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
(в редакції що діяла до внесення змін згідно з
Законом від 01.07.2004 № 1957-ІУ) до складу валових витрат
включаються суми безнадійної заборгованості в частині, що не
була віднесена до валових витрат у разі коли відповідні заходи
щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку,
а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк
позовної давності.
Крім того, актом встановлено збільшення скоригованих валових
витрат за 4 квартал 2003р. та 1 квартал 2004р. на суми
безнадійної дебіторської заборгованості підприємств за
поставлену електроенергію, термін позовної давності для
стягнення якої минув, що підтверджено рішеннями господарського
суду Харківської області про відмову в задоволенні позовів про
стягнення такої заборгованості, внаслідок чого відповідач вважає
порушеними вимоги пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Закону № 283/97
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, що призвело до завищення скоригованих валових
витрат за 4 квартал 2003р. на 67 тис. грн. і за 1 квартал 2004р.
на 101,5 тис. грн.
Однак, суди встановили, що як і в попередньому епізоді, ці суми
були віднесені до складу валових витрат не на підставі пп. 12.1.
п. 12.1 ст. 12 Закону № 283/97 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, а у відповідності
до пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 цього Закону ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, тобто
позивачем до складу валових витрат було віднесено суми
безнадійної заборгованості в частині, що не була раніше
віднесена до валових витрат.
Колегія суддів зазначає, що застосування податковим органом до
цих операцій пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Закону № 283/97
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
є помилковим, оскільки зазначена норма регулює
порядок відшкодування сум безнадійної заборгованості за рахунок
страхового резерву, чого в даному випадку не відбувалось, а,
крім того, такий резерв згідно п. 12.2 цієї статті створюється
для покриття безнадійної заборгованості банками та
небанківськими фінансовими установами, до яких позивач не
відноситься.
Судами першої та апеляційної інстанцій правомірно не прийняті до
уваги твердження скаржника з того приводу, що застереження
мораторію стосуються тільки штрафних санкцій за порушення
строків сплати узгоджених податкових зобов’язань, які
передбачені пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, а оскільки
оскарженим податковим повідомленням-рішенням санкції застосовані
в порядку пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, то
вони застосовані правомірно.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 12 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
протягом дії мораторію на задоволення
вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не
застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне
виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати
податків і зборів (обов'язкових платежів).
Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого
не нараховуються штраф і пеня, і цей проміжок часу лише
відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів,
але ніяк не пов'язаний з його суттю. Тобто, за змістом цієї
норми боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після
введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або
неналежне виконання не нараховуються.
З огляду на викладене, господарські суди першої та апеляційної
інстанцій дійшли правильного висновку про те, що інспекція
неправомірно застосувала до позивача штрафні санкції за
неналежне виконання податкового зобов'язання, крім того, слід
зазначити, що безпідставне визначення податкових зобов’язань
унеможливлює застосування штрафу за їх невиконання.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає постанову
апеляційного господарського суду такою, що прийнята із
врахуванням і встановленням всіх обставин, які мають значення
для правильного вирішення спору, відповідає вимогам чинного
законодавства, підстав для її скасування або зміни не
вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
10.01.2005 у справі господарського суду Харківської області № А-
27/281-04 залишити без змін, а касаційну скаргу Дергачівської
МДПІ Харківської області –без задоволення.
Головуючий Г.Кравчук
Судді К.Грейц
Г.Мачульський