ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2005 Справа N 38/304
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Волковицька Н.О.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Зибарєв Ю.О.
від відповідача: Обертович М.Г.
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 17.02.2005р.
у справі № 38/304 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“ДніпроІнвестГруп”
до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському
районі м. Дніпропетровська
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ДніпроІнвестГруп”
звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з
позовом до Державної податкової інспекції у Амур-
Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська
від 13.08.2004р. № 0000322301/0.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
09.12.2004р. (суддя Н.А.Бишевська), залишеним без змін
постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 17.02.2005р. (судді: І.Л.Кузнецова, Т.В.Ільєнок, В.В.Швець),
позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю
“ДніпроІнвестГруп” задоволено, визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Амур-
Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 13.08.2004р.
№ 0000322301/0.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у Амур-Нижньодніпровському районі
м. Дніпропетровська подала касаційну скаргу, в якій просить
скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області
від 09.12.2004р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 17.02.2005р. та передати справу на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції. Свою вимогу
Державна податкова інспекція у Амур-Нижньодніпровському районі
м. Дніпропетровська мотивує тим, що господарським судом першої
та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми
матеріального та процесуального права, а саме: Закону України
„Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши доводи та заперечення
представників сторін, які з’явились в господарське засідання
суду касаційної інстанції, перевіривши юридичну оцінку обставин
справи та повноту їх встановлення, Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що касаційна скарга Державної
податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.
Дніпропетровська підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Як встановлено господарським судом, відповідачем проведено
перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та
валютного законодавства за період з 26.03.2003р. по
30.06.2004р., про що 13.08.2004р. було складено акт. На підставі
акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-
рішення від 13.08.2004р. № 0000322301/0, яким відповідно до п.
п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено суму податкового зобов’язання
з податку на додану вартість в розмірі 9104,19 грн., в. т.ч.
6502,99 грн. основного платежу, 2601,20 грн. –штрафних санкцій.
Господарським судом встановлено:
-29.03.04р. позивач та ТОВ “Торгбізнеспроект” уклали договір №
ТК-29/03-2, за яким позивач купив на умовах товарного кредиту у
ТОВ “Торгбізнеспроект” товар –промислові штампи на суму
41653949,89грн., у т. ч. податок на додану вартість у розмірі
6942324,98грн. Зазначений товар було передано позивачу за актом
приймання-передачі від 05.04.2004р. та позивач одержав податкову
накладну № 229 від 05.04.2004р.
-Пунктом 2.4 договору від 29.03.2004р. та протоколом-узгодженням
№ 1 до зазначеного договору сторони визначили заборгованість
позивача перед ТОВ “Торгбізнеспроект” у розмірі 71644793,81грн.,
з яких 41653949,89грн –вартість товару, а 29990843,92грн.
послуги товарного кредиту, у т. ч. податок на додану вартість у
розмірі 4998473,99грн., є нарахованими відсотками за право
користування товарним кредитом.
-Додатковою угодою від 30.04.2004р. за № 1 до протоколу-
узгодження сторони за договором домовились про часткове
погашення заборгованості позивача шляхом передачі позивачем ТОВ
“Торгбізнеспроект” векселя № 643049773364, який емітовано ТОВ
“Комтек”, номінальною вартістю 36844648,44грн. Передачу векселя
оформлено актом приймання-передачі векселя від 30.04.2003р.,
після чого залишок заборгованості у сумі 34800145,37грн.
покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця - ТОВ
“Торгбізнеспроект”.
-На підставі договору купівлі-продажу № КП-03/03-2 від
30.03.2004р., накладної № 1 від 07.04.04 товар, отриманий
позивачем за договором від 29.03.04р. переданий позивачем у
повному обсязі ТОВ “ДДВ” на суму 41693025грн. у т.ч. податок на
додану вартість 6948837,52грн. За договором від 30.03.2004р.
позивач отримав від ТОВ “ДДТ” вищезгаданий вексель.
-Сума у розмірі 6502,99грн. визначена оспорюваним податковим
повідомленням-рішенням як основний платіж податкового
зобов’язання з податку на додану вартість, є різницею між сумою
податку на додану вартість, що визначена як сума за послуги
товарного кредиту за договором № ТК-29/03-2 від 29.03.2004р. та
сумою, зазначеною у податковому повідомленні-рішенні №
0000252301/0.
-Позивачем 10.06.2004р. подано уточнюючу декларацію з податку на
додану вартість за квітень 2004р., в якій зазначено від’ємне
значення податку на додану вартість у розмірі 4991971грн., яке
виникло за рахунок розрахунків за договором від 29.03.2004р.
Відповідно до п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування
є операції платників податку з продажу (поставки) товарів
(робіт, послуг) на митній території України, в тому числі
операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу)
та операції з передачі права власності на об'єкти застави
позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської
заборгованості заставодавця.
Згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у редакції, що існувала на час
виникнення відповідних правовідносин, у цьому Законі
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
терміни “продаж товарів” та “продаж послуг”
вживаються у такому значенні:
Продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з
договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-
правовими договорами, які передбачають передачу прав власності
на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання,
а також операції з безоплатного надання товарів та операції з
передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря
(лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди
(лізингу) або надання майна згідно з будь-якими іншими
договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та
передачу права власності на таке майно не пізніше дати
останнього платежу.
Не належать до продажу операції з передачі товарів в межах
договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову
(відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної
оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не
передбачають передачу права власності на такі товари іншій
особі.
Продаж послуг (робіт) - будь-які операції цивільно-правового
характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на
користування або розпорядження товарами, у тому числі
нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж
товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з
безоплатного надання послуг (робіт). Продаж послуг (результатів
робіт), зокрема, включає надання права на користування або
розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу),
продаж, ліцензування або інші способи передачі права на патент,
авторське право, торговий знак, інші об'єкти права
інтелектуальної, в тому числі промислової, власності. Таким
чином, як випливає з приписів даної правової норми, послугою є
надання права на користування або розпорядження товарами за
компенсацію.
Проте, господарським судом не взято до уваги приписів даної
правової норми та не досліджено відповідні докази з метою
встановлення правової природи правовідносин щодо надання
позивачу послуг з товарного кредиту.
Не взято до уваги господарським судом і приписи п. п. 1.11.2 п.
1.11 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, яким визначено значення терміну
"товарний кредит”.
Крім того, відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, бюджетне
відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку
з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках,
визначених цим Законом ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Проте, господарським судом
не було досліджено обставин щодо сплати та надходження до
бюджету податку на додану вартість за відповідними операціями.
Наведене свідчить про неповне з'ясування судами першої та
апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають
значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення
вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду першої інстанції.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-
Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
09.12.2004р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 17.02.2005р. у справі № 38/304
скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського
суду Дніпропетровської області.
Головуючий - суддя Кривда Д.С.
судді Жаботина Г.В.
Волковицька Н.О.