ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2005 Справа N 25/289
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
касаційної скарги
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 20.04.2005
у справі господарського суду м. Києва
за позовом ВАТ “Укртранснафта”
до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Шубін С.А.- дов. № 519 від 21.07.2005
Параніч А.М.- дов № 522 від 21.07.2005
Лозова І.В.- дов. № 525 від 21.07.2005
від відповідача: Загіка О.В.- дов. № 5722/9/10-113 від
02.08.2004
Лисич А.В.- дов. № 5368/9/10-114 від 12.07.2004
Титаренко М.М.- дов № 2003/9/10-114 від 17.02.2004
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 14.02.2005 господарського суду м. Києва задоволено
позовні вимоги щодо визнання недійсним податкового повідомлення-
рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 721/23-
2/31570412 від 24.06.2004 в частині донарахування податку на
додану вартість в сумі 790 529,00 грн., з них 548 717,00 грн.
основного платежу та 241 812,00 грн. штрафних санкцій.
Постановою від 20.04.2005 Київського апеляційного господарського
суду рішення господарського суду м. Києва від 14.02.2005
залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що надані позивачем податкові
накладні, через неправомірне прийняття яких за твердженням
відповідача позивачем завищено податковий кредит на суму
113014,00 грн., отримані 22.04.2002 на суму 1421,00 грн. та на
суму 1173,00 грн. відповідають вимогам законодавства, а отже
відповідні суми правомірно внесено до складу податкового
кредиту. Щодо податкових накладних на решту суми завищення, то
підтвердити чи спростувати висновок ДПІ неможливо через
відсутність чіткого переліку таких накладних в акті перевірки.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДПІ у Шевченківському
районі м. Києва звернулася до Вищого господарського суду України
і просить їх скасувати, посилаючись на те, що зазначені судові
рішення прийняті внаслідок неправильного застосування судами
норм матеріального права, зокрема, п. п. 7.2.1 п. 7.2, п. п.
7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Предметом даного спору є податкове повідомлення-рішення ДПІ у
Шевченківському районі м. Києва № 721/23-2/31570412 від
24.06.2004, яким позивачу визначено суму податкового
зобов’язання у розмірі 1 023 438,00 грн., в т. ч. основний
платіж –548717,00 грн., штрафні (фінансові) санкції –474721,00
грн.
Згідно п. 1.31 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
продаж товарів - це будь-які
операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу,
міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які
передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або
компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції
з безоплатного надання товарів.
Відповідно до п. п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 зазначеного Закону
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
України валовий доход включає загальні доходи від
продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та
обслуговуючих виробництв, що не мають статусу, юридичної особи.
Господарським судом встановлено, що операція з оприбуткування
металобрухту та запчастин після ліквідації основних засобів не
може бути визначена як “продаж товарів”, оскільки така операція
не передбачає передачі прав власності на зазначені цінності, так
як придбані платником податку в попередніх звітних періодах
перед вводом їх в експлуатацію.
Висновком № 5447/5448 від 31.12.2004 судово-бухгалтерської
експертизи за даною справою, проведеною Київським науково-
дослідним інститутом судових експертиз (надалі - Висновок
експерта) на підставі ухвали господарського суду м. Києва від
05.08.2004 встановлено, що висновки акту перевірки ДПІ щодо
заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на 384,00 грн.
за жовтень 2001 за операціями оприбуткування запчастин після
ліквідації основних засобів позивача, документально і нормативно
не підтверджуються, а на суму 2625,00 грн. за жовтень і грудень
2001, вересень і грудень 2002, січень 2003 від реалізації
металобрухту, що утворився від ліквідації основних засобів,
документально не підтверджені.
За висновком експерта не підтверджується документально також і
заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на суму
19010,50 грн. за червень 2002 від реалізації квартири на суму
11060,00 грн., в тому числі 9024,00 грн. вартості санаторно
курортних путівок, а висновок ДПІ щодо завищення податкового
зобов'язання на суму 6493,00 грн. за січень 2002, пов'язане з
виправленням від'ємного значення з ПДВ за 2001 рік на відповідну
суму після переходу позивача зі скороченої на загальну форму
декларації - нормативно і документально не обґрунтований.
Згідно з п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та обігу
- це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п. 1.32 зазначеного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена
на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в
організації такої діяльності є регулярною, постійною та
суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену
діяльність особи через свої постійні представництва, філіали,
відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену
особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на
користь першої особи.
Як встановлено господарським судом, придбані позивачем
кавоварки, обігрівачі, електрочайники, та інше значаться
переданими для експлуатації до управлінь апарату керівництва
підприємства для забезпечення його діяльності з відповідним
врахуванням по бухгалтерському обліку.
Договір, який був укладений позивачем з аудиторською фірмою
“Ю.Ен.Джі-Баланс” № 0201/02 від 02.01.2002 про надання
аудиторських послуг, угоди з ТОВ „Юридична фірма “Салком” про
надання юридичних послуг, а також договори № 92-Д від 08.04.2002
та № 91-Д від 08.04.2002, укладені з ТОВ “Центртранс” про
надання консультаційних послуг та виконання робіт були пов'язані
з господарською діяльністю позивача.
Таким чином, господарський суд враховуючи висновок експерта,
правомірно дійшов висновку, що висновки відповідача щодо
завищення позивачем податкового кредиту суми ПДВ в розмірі
39077,00 грн., сплаченого у складі вартості витрат та основних
фондів, пов'язаний з тим, що при перевірці виключено зі складу
валових витрат та основних фондів, що підлягають амортизації,
документально та нормативно не підтверджується.
Безпідставні також твердження відповідача про завищення
податкового кредиту на 3346,00 грн. за жовтень-грудень 2001,
квітень і грудень 2002, січень-лютий та квітень-червень 2003 (ГП
“Кленовий лист”), на 595,00 грн. за червень та жовтень 2002 (ГВФ
“Рута”) та 3631,00 грн. за квітень-червень та серпень 2002
(Кременчуцький РНУ) з витрат, сплачених в зв'язку з придбанням
товарів, вартість яких не відноситься до складу валових витрат
виробництва, оскільки є документально необґрунтованими.
Висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового
кредиту на суми ПДВ у розмірі 4120,00 грн. за березень-квітень,
червень-серпень, жовтень, грудень 2002 (Кременчуцький РБУ) та у
розмірі 8128,00 грн. за липень 2001 року - червень 2003 року і
4382,00 грн. за червень-грудень 2002 року (Одеський РНУ) за
аналогічними витратами є також безпідставними, оскільки
спростовуються як матеріалами справи, так і Висновком експерта.
Пунктом 7.2.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та п. 12 Порядку заповнення податкової
накладної, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165
( z0233-97 ) (z0233-97)
встановлені дані, які зазначаються окремими рядками
у податкових накладних. Таким чином, твердження відповідача про
завищення позивачем (Кременчуцьким РБУ) податкового кредиту на
суму 1476,00 є необґрунтованими.
Щодо висновку Відповідача про завищення позивачем податкового
кредиту у розмірі 397395,00 грн., що сталося внаслідок прийняття
податкових накладних, які оформлені всупереч закону відповідає
обставинам справи його правомірність в частині, а саме в сумі
15162,50 грн., щодо суми 382232,50 грн. —такий висновок
документально не підтверджений.
Надані позивачем податкові накладні, через неправомірне
прийняття яких за твердженням відповідача позивачем завищено
податковий кредит на суму 113014,00 грн., то податкові накладні,
отримані 22.04.2002 на суму 1421,00 грн. та на суму 1173,00 грн.
відповідають вимогам законодавства, а отже відповідні суми
правомірно віднесено до складу податкового кредиту.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому
судові рішення відповідають чинному законодавству України та
обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12
), ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 20.04.2005 Київського апеляційного господарського
суду зі справи № 25/289 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко