ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2005 Справа N 23/435
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя
касаційної скарги
на постанову Запорізького апеляційного господарського
судувід 11.03.2005
у справі господарського суду Запорізької області
за позовом ТОВ “Торговий будинок “УКРЕКСІМ”
до ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя
Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з’явились
від відповідача: не з’явились
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 27.12.2004 господарського суду Запорізької області
задоволено позовні вимоги щодо визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя: - за №
0000222307/0/8414 від 29.10.2004, яким позивачу визначено
податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі
9142,20 грн., з них 6647,00 грн. основного платежу та 2495,00
грн. штрафних санкцій, та № 0000122307/0/4869 від 29.10.2004,
яким позивачу за завищення бюджетного відшкодування визначено до
сплати штраф у розмірі 5905,00 грн.
Постановою від 11.03.2005 Запорізького апеляційного
господарського суду рішення господарського суду Запорізької
області від 27.12.2004 залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення
рішення-рішення винесені на підставі норми, яка у встановленому
законодавством порядку визнана недійсною, оскільки обмежує права
платників податків визначені Законом та вказано на відповідність
розрахунків сум визначеного податкового зобов’язання з податку
на додану вартість з сумами вказаними в актах перевірки
(додатковому та первинному).
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДПІ у Ленінському районі
м. Запоріжжя звернулася до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що
зазначені судові рішення прийняті внаслідок неправильного
застосування судами норм матеріального права, зокрема, п. 4
постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.1997 за № 1104
( 1104-97-п ) (1104-97-п)
“Про затвердження порядку випуску, обігу та
погашення векселів, які видаються на суму податку на додану
вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію
України”; п. 11.5 ст. 11 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Предметом даного спору є податкові повідомлення-рішення ДПІ у
Ленінському районі м. Запоріжжя: - № 0000222307/0/8414 від
29.10.2004, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з
податку на додану вартість у сумі 9142,20 грн., з них 6647,00
грн. основного платежу та 2495,00 грн. штрафних санкцій;
- № 0000122307/0/4869 від 29.10.2004, яким позивачу за завищення
бюджетного відшкодування визначено до сплати штраф у розмірі
5905,00 грн.
Згідно з п. п. 3.1.2 п. 3.1 ст. З Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування податком
на додану вартість є ввезення (пересилання) товарів на митну
територію України та отримання робіт (послуг), що надаються
нерезидентами для їх використання або споживання на митній
території України.
Відповідно до п. п. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону України
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення податкових зобов'язань при
ввезенні (імпортуванні) товарів є дата оформлення ввізної митної
декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає
сплаті.
Пунктом 11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено, що з моменту набрання
чинності цим Законом платники податку при ввезенні (пересиланні)
товарів на митну територію України можуть за власним бажанням
надавати органам митного контролю простий вексель на суму
податкового зобов'язання (далі - податковий вексель), один
примірник якого залишається в органі митного контролю, другий
надсилається органом митного контролю на адресу органу державної
податкової служби за місцем реєстрації платника податку, а
третій надається платнику податку.
Сума, зазначена у податковому векселі, включається до суми
податкових зобов'язань платника податку у податковому періоді,
на який припадає тридцятий календарний день з дня надання такого
векселя органу митного контролю.
При цьому податковий вексель вважається погашеним, а сума
податку, визначеного у векселі, окремо до бюджету не сплачується
та враховується у розрахунках податкових зобов'язань за
результатами податкового періоду, в якому вексель погашено.
У наступному звітному (податковому) періоді сума, що була
зазначена в податковому векселі, включається до складу
податкового кредиту платника податку.
Господарським судом встановлено, що позивачем та ВАТ
"Лосіноостровський електродний завод", Росія, укладено договір
поставки від 02.12.2003 за № 379, предметом якого є поставка
нерезидентом позивачу електродів.
Згідно уніфікованого адміністративного документу (форма МД-2) №
11200/3/111-585 від 30.12.2004 позивачу поставлено електроди на
загальну суму 79028,12 грн., в тому числі ПДВ на суму 15805,62
грн.
На підставі вищевказаного п. 11.5 ст. 11 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, позивач видав
податковий вексель № 6931358249709 на суму 15805,62 грн. вказана
сума була своєчасно відображена в книзі обліку в графі 6, та
відображена в рядку 19.2 податкової декларації з податку на
додану вартість за січень 2004 (суми податку на додану вартість,
які підлягають включенню до складу податкових зобов'язань у
поточному звітному періоді).
В наступному місяці за звітним, позивач включив суму за векселем
до складу податкового кредиту, що було відображено в графі 15
книги придбання товарів, та рядку 12.2 декларації з податку на
додану вартість за лютий 2004.
На виконання п. 11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
Кабінет Міністрів України
постановою від 01.10.1997 за № 1104 ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
затвердив
Порядок випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на
суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні)
товарів на митну територію України.
Відповідно до п. 4 даної постанови податковий вексель може бути
видано лише особою, яка відповідає всім наведеним нижче вимогам:
є платником податку на додану вартість відповідно до вимог
статті 2 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
; зареєстрована як платник податку
на додану вартість згідно зі статтею 9 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
внесена до реєстру платників податку на додану вартість; має
індивідуальний податковий номер, присвоєний як платнику податку
на додану вартість; має право на відшкодування податку на додану
вартість з бюджету за результатами попереднього звітного
періоду, якщо така заборгованість з відшкодування податку на
додану вартість на день видачі податкового векселя не погашена;
здійснює ввезення товарів за прямими договорами для власних
виробничих потреб.
Особи, які не відповідають хоча б одній з вимог цього пункту,
сплачують податок на додану вартість при ввезенні (пересиланні)
товарів на митну територію України в установленому порядку без
видачі податкового векселя.
Пунктом 9 постанови Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 за
№ 21 "Про заходи щодо виконання Державного бюджету України в 1
кварталі 2002 р." ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
внесено зміни до п. 4 постанови
Кабінету Міністрів України № 1104 ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
, доповнивши
зміст пункту 4 застереженням що платник податку має право на
видачу векселя, якщо, він здійснює ввезення товарів за прямими
договорами для власних виробничих потреб.
Рішенням господарського суду м. Києва від 22.03.2002 року у
справі за позовом корпорації "Науково - виробнича інвестиційна
група "Інтерпайп" до Кабінету Міністрів України визнано
недійсним пункт 9 постанови Кабінету Міністрів України від
10.01.2002 за № 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.10.2002
вказане рішення господарського суду м. Києва залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 28.11.2002 відмовлено у
порушенні касаційного провадження за касаційною скаргою Кабінету
Міністрів України на постанову Вищого господарського суду
України від 10.09.2002 року.
Відповідно до частини 3 статті 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
зазначене рішення
господарського суду м. Києва набрало законної сили від дня його
прийняття.
Частиною 4 ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України
і є обов’язковими до виконання на всій території.
Аналогічну норму містить ст. 45 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому
судові рішення відповідають чинному законодавству України та
обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 11.03.2005 Запорізького апеляційного
господарського суду зі справи № 23/435 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко