ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2005 Справа N 22-26/13-04-607
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С.,
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у Суб’єкта підприємницької діяльності
відкритому судовому Перевертова Сергія Володимировича
засіданні в м. Києві
касаційну скаргу
на постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 27.04.2005року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Одзліт”
до Суб’єкта підприємницької діяльності
Перевертова Сергія Володимировича
Про стягнення заборгованості,
УСТАНОВИВ:
У січні 2004 року позивач звернувся до господарського суду
Одеської області з позовною заявою до відповідача про стягнення
заборгованості в сумі 120859,31 грн. і штрафу в сумі 15133,45
грн., посилаючись на неналежне виконання останнім зобов’язань за
договорами з оплати за переданий на реалізацію товар.
Рішенням господарського суду Одеської області від 15.02.2005
року позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь
позивача заборгованість в сумі 120859,31 грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
27.04.2005 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено,
та в частині стягнення заборгованості залишено без змін, а в
решті відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом порушено норми
процесуального права, і тому просить прийняті ним рішення
скасувати та справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали
справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було
укладено договори № 1-П від 02.12.2002 року і № 1 від 02.01.2003
року за умовами яких позивач доручив, а відповідач зобов’язався
за винагороду здійснити в інтересах позивача від свого імені дії
та вчинити угоди з реалізації товарів, право власності на які
переходить до нього після їх оплати третіми особами.
П. 4.4 договору № 1-П від 02.12.2002 року передбачено, що
відповідач здійснює оплату протягом 3-х днів з моменту
надходження коштів до нього, а п. 4.4 договору № 1 від
02.01.2003 року встановлено, що відповідач оплачує за товар
протягом п’яти днів з моменту надходження коштів до нього.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з
відповідача заборгованості та штрафу у зв’язку з порушенням
зобов’язань за договорами з оплати за переданий на реалізацію
товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказівки,
що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими
для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Про те, судом не було враховано вимог зазначеної норми
процесуального права та не було виконано вказівок, що містяться
в постанові Вищого господарського суду України від 03.11.2004
року, якою прийняті попередні судові рішення були скасовані з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції,
зокрема, судом не було з’ясовано правову природу договорів,
якими обгрунтвовані заявлені вимоги, та які норми матеріального
права підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а звідси
не було встановлено дійсних прав і обов’язків сторін.
До того ж, висновки судів про порушення строків виконання
зобов’язання з оплати за переданий на реалізацію товар зроблені
без врахування умов договорів і норм матеріального права, які
регулюють даний вид договорів щодо правових наслідків не
належного виконання комісійного доручення.
Разом з цим, суд не з’ясував питання про те, яка ж кількість
товару передавалася відповідачу на реалізацію, та яка його
кількість була продана і в якому розмірі та коли надійшли до
нього кошти за проданий товар від третіх осіб, а звідси, коли
виник у відповідача строк оплати.
При цьому судом першої інстанції зроблені суперечливі висновки,
які грунтуються на припущеннях щодо неможливості встановлення
кількості товару, проданого відповідачем, оскільки частина його
була знищена, а частину товару відповідач не отримав через те,
що позивач його не передавав, на що не звернув уваги і
апеляційний суд.
У той же час, судам слід було мати на увазі, що застосування до
спірних правовідносин ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
чи ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
залежить від часу виникнення спірних правовідносин.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати
законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати
викладене та вирішити спір з дотримання вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-
12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Суб’єкта підприємницької діяльності Перевертова
Сергія Володимировича задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
27.04.2005 року та рішення господарського суду Одеської області
від 15.02.2005 року скасувати і справу № 22-26/13-04-607
передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому
складі.
Головуючий В.Перепічай
Судді І. Вовк
П. Гончарук